Громадський діяч Юрій Кужелюк про актуальні події тижня в Україні.
Минулий тиждень характеризувався переговорами Трампа та Сі Цзіньпіня, взаємними ядерними погрозами РФ і США на тлі чергових російських вундервафлів, панікою навколо Покровська, передвиборчими подачками влади, взаємними ударами по енергосистемах і водною кризою у Львові.
Відбулися очікувані переговори Трампа і Сі, на які покладали великі надії без особливих підстав на це. Зустріч, яку Трамп оцінив на 12 балів з десяти, назвавши досягнуту з Китаєм угоду чудовою, як і все що робить Великий Донні та сказав, що довго обговорювали війну в Україні.
Коментарі китайців були значно стриманішими та зводились до того, що США знизять на 10% митні тарифи, а Китай на рік скасує ліцензійний контроль на рідкісноземельні матеріали. Не маючи, звісно, жодної інформації про те, що говорили лідери, спробуємо оцінити зустріч кількісно.
Отже, вона тривала 100 хвилин. Оскільки половину часу займає переклад, на чисту розмову залишається 50 хвилин, тобто кожному зі співрозмовників по 25 хвилин. Враховуючи вступне слово кожного, яке як правило, займає від 5 до 10 хвилин, то на висловлення думок під час дискусії кожен мав від 15 до 20 хвилин, а враховуючи різні затягування під час розмови й того менше.
Що можна встигнути сказати за цей час можна уявити. Очевидно, що зустріч була лише формалізацією домовленості, яку досягнули попередньо китайські та американські перемовники. Оскільки сторони не хотіли її зірвати, а тому не торкалися конфліктних питань, таких як Тайвань і 100% мита на російську нафту, а щодо війни, то Китай обмежився згодою працювати над цим викликом. Одним словом Трамп створив проблему, яку потім мужньо вирішував.
Росія, образившись на санкції Трампа щодо Роснєфті та Лукойлу почала потрясати новими вундервафлями – крилатою ракетою Бурєвєснік з ядерним двигуном, яка може летіти на 14000 км і торпедою Посєйдон, яка має викликати цунамі здійснивши ядерний вибух біля берегової смуги противника. Звичайно ж, що ці чуда російської інженерної мислі не можна не тільки знищити, але навіть виявити. І, звісно, демонстративний пуск ракет Сармат на ядерний полігон на Камчатці. Одним словом чергова "кузькіна мать" у сучасному виконанні.
Проте, на відміну від попередніх часів, все це особливого страху у західного світу не викликало, оскільки нікому не ясно для чого потрібна крилата ракета з ядерним двигуном зі швидкістю пасажирського літака, яку можна елементарно збити. І для чого якесь цунамі, коли у випадку, не дай Боже, ядерної війни все вирішать швидкісні балістичні ракети, яких у сторін по 10 тисяч.
Нікого вже буде накривати цунамі на американському континенті. Нікому радіти з цього у рашистані зі всіма їхніми бункерами. Про це чітко сказав Трамп, заявивши, що послав підводний човен ближче до берегів Росії з балістичними ракетами, які досягають цілі значно швидше ніж Бурєвєсніки з Посєйдонами.
Таким чином путін вперше отримав достойну відповідь на свій перемішаний з блефом шантаж і, не знаючи що казати далі, перевів розмову на ситуацію в Покровську і Куп'янську, заявляючи про величезне оточення наших військ. Розуміючи, що ситуація там дійсно складна все ж, мабуть, не треба безперервно розганяти зраду, деморалізуючи суспільство та бійців на фронті.
Можливо вже слід зрозуміти, що коментарі щодо ситуації на фронті слід залишити військовим, а не цивільним дилетантам, які дивляться на карту не розуміючи, що для аналізу слід володіти додатковою інформацією, і тільки тоді можна здійснити грамотний прогноз.
Ми неодноразово чуємо поради від розкручених осіб куди й коли слід відводити війська, які команди віддавати, кого і на які посади призначати. І все це говорять люди, які ні військової освіти, ні військового досліду не мають, але точно знають що генерали тупі, накази дебільні, штурми м'ясні та непотрібні, всі брешуть та військ мало. Чого вартує недавня істерична публікація відомої правдолюбки та волонтерки про те, що фронт кругом сиплеться, і яка вже наперед здала Запоріжжя, Дніпро, Харків і Суми.
І нема розуму, що навіть коли є проблеми, то про них не можна кричати на всю земну кулю, бо цим відразу ж скористається ворог, а у наших партнерів може закрастися думка щодо доцільності витрачати гроші на допомогу, оскільки самі українці вже визнають публічно поразку.
Проте якої думки наперед можна очікувати від людини, яка організовуючи виставку БПЛА в Чернігові, якось не поміряла відстань до російського кордону, і не замислилася про те через скільки хвилин туди може прилетіти Іскандер, що й сталося, спричинивши загибель людей на площі, а потім почала все скидати на місцеву владу.
Щоправда, виникає запитання, якщо все командування таке тупе та віддає дебільні накази, то чому ми тримаємося вже скоро чотири роки, а якщо подивитися на карту фронту у збільшеному масштабі, то кардинальних змін не відбувається? Чому 40 км з Авдіївки до Покровська росіяни йшли аж 20 місяців?
Якщо проблеми з людьми, то чому активісти скромно мовчать про необхідність мобілізації? І можливо на командні пости вже давно слід було призначати блогерів і активістів соціальних мереж та розформувати всі військові навчальні заклади. Для чого вони, коли є маса іменитих людей, які знають що і де не так. Правда як вони також не дуже знають, але хто б на то звертав увагу.
І нарешті до наших львівських подій. Виявляється, що у місті може не стати води. І всі чудуються чому так сталося та чисто по-русскі кинулися шукати винних. "Кто віноват?" Правда, до "Што дєлать?" як правило не доходить. Згадаймо взагалі водну історію Львова, яку розв'язували три мери з відповідними радами. Василь Куйбіда розуміючи, що у міста нема ні ресурсів, ні розуміння як розв'язувати проблему зав'язав стосунки зі Світовим банком, підготувавши по суті покроковий план розв'язання проблеми та попередньо погодивши кредит на суму $24 млн для його реалізації.
Наступний мер Л. Буняк, який, власне, й виграв вибори пообіцявши львів'янам воду, здійснив реалізацію плану свого попередника, який полягав у зонуванні міста Львова, тобто у створенні системи вирівнювання тиску у водопровідній мережі для уникнення проривів труб і заміні найбільш аварійних ділянок водогонів.
І, о чудо, вода з'явилась в кранах львів'ян, а Садовому залишилось лише доводити справу до завершення, оскільки були ще проблеми в магістральних водогонах. І тут сталася приємна нагода. Ю. Тимошенко, бувши прем'єром та балотуючись на посаду Президента, у вересні 2009 року виділила 100 млн грн з держбюджету на воду. Місто ці кошти використало, проблеми водогонів були вирішили, а цілодобова вода в кранах стала звичкою.
Проте якось забули, що будь-яка складна інженерна система починає деградувати від початку створення. Її потрібно постійно підтримувати у працездатному стані та модернізувати, що потребує немалих витрат. Кошти на це можна взяти з тарифу, який наша влада, постійно думаючи про вибори, підвищувати не хоче. Інше джерело – міський бюджет. Тут також є публічно цікавіші витрати, адже трубу в землі виборцю не покажеш.
І ось здивування, що сталося, де вода? А про те, що 16 років на модернізацію мережі ресурси виділялися за залишковим принципом, якось забулося. Слід зауважити, що це не остання така подія, як і те, що під такою самою загрозою перебуває "Львівтеплоенерго" у якого такі ж самі труби з гарячою водою, які кородують ще швидше.
Отож розслідування, хто винен доцільно припинити, щоб не вийти на самого себе, а краще зосередитися на тому, що робити надалі. Насамперед слід визначити послідовність щорічних кроків доля підтримання мережі у функціональному стані та мінімальну вартість таких робіт. І найголовніше прийняти політичне рішення про регулярне щорічне виділення коштів для цього. Звідки?
Оскільки з тарифами справа глуха, то залишається два джерела. Перше – це бюджет розвитку з яким також проблеми, а друге – це, можливо, доцільно подумати про кредит європейських фінансових інституцій, відклавши інші витрати. Повторити, так би мовити, далекий 2003 рік, що тоді допомогло розв'язувати проблему, інакше такі випадки тільки частішатимуть.
А, як відомо, без води ні туди ні сюди. Ні без холодної, ні без гарячої. І без грошей ще ніхто нічого не вирішив, скільки б комісій та робочих груп не створювати та скількох винних не знаходити. Іржі в трубах до цього байдуже.
фото: Фб GeneralStaff.ua