Нова інтерактивна експозиція розповідає про Першу світову війну, яка почалася сто років тому, але невідомо чи закінчилась.
Чергову виставку у Центрі міської історії присвятили 100-ій річниці з початку Першої світової.
Як завжди, працівники Центру спробували представити широкій громадськості важливе історичне питання у науково-популярній формі з використанням інтерактивних технологій.
Тема війни для українського суспільства у 2014 році, на жаль, знову дуже актуальна. Українці сьогодні як ніхто розуміють, що світова політика й далі залишається полем кривавих нецивілізованих протистоянь.
Виставка із назвою "Велика війна 1914 - ... Індивідуальний та глобальний досвід" задумувалася ще кілька років тому, у мирний час і повинна були лише відзначити трагічну дату сторічної давності. А основна праця над проектом велася вже під час реальної ситуації війни у країні. На відкритті виставки усі автори неодноразово підкреслювали - в таких умовах завдання виявилося доволі нелегким. До наукової праці природно домішувалися особисті емоції та оцінки, тож дослідження важко було втримати в об’єктивних рамках.
Виставка традиційно розмістилася у трьох залах нижнього “підвального” приміщення Центру. Інформація подається у найрізноманітніший спосіб - тексти, графіка, цитати, карти, фото (подекуди на всю стіну), інтерактивні екрани, на яких можна знайти ще більше текстів, малюнків, карт та фото, або пограти у тематичну комп’ютерну гру.
Війна як глобальна практика
За наукову концепцію відповідала кандидат історичних наук Оксана Дудко, яка, власне, спеціалізується на темі досвіду Першої світової у великих містах Європи. Представити війну вирішили з двох протилежних сторін - зверху, з глобальної перспективи, та знизу, на рівні повсякденного життя у містах та особистого проживання війни, - пояснила Оксана.
Окрім цікавих фактів та маловідомих подробиць наголос також зробили на представленні найновіших світових історіографічних трендів. Зокрема, тому у назву виставки винесли термін, прийнятий на Заході - Велика війна, а не Перша світова.
Перший зал експозиції присвятили темі глобального виміру війни. За словами Оксани, війна в буквальному сенсі була світовою і тривала в різних куточках земної кулі, у ній були задіяні великі кількості людей з усіх континентів.
Один з елементів виставки показує відвідувачам історії дванадцятьох солдат - також з тих територій, які ми не звикли асоціювати з Першою світовою - з Азії та Африки.
Як ми знаємо з підручників, основними гравцями у тій війні були імперії. Автори виставки постаралися зазирнути далі за ширму звичних уявлень і показати ту строкату картинку, яка приховувалася під імперськими вітринами і в ході війни зазнала величезних змін. “Це теж була епоха націоналізмів, період загострення етнічних, національних та расових питань”, відзначила Оксана. Адже, що таке британська імперія? Це англійці, шотландці, ірландці, канадці, австралійці, індуси і т.д. Так само, наприклад, за німецькою імперією стояли не лише німці, а й мешканці африканських та азійських колоній.
Післявоєнний розпад імперій вивільнив політичну енергію дуже багатьох народів. Втім, ще довгий час їхній розвиток котився за пост-імперською інерцією.
Глобальні відлуння конфліктів та різноманітність перспектив підкреслює, зокрема, велика карта Європи, видана в тогочасній Японії, на якій в обриси країн вписані карикатурні зображення різних народів.
Тотальна війна - тил як фронт
Велика війна була не лише глобальною, але й тотальною. Інакше кажучи, вона пронизувала усе суспільство і особливий стан війни існував не лише на лінії фронту. Тому, західні дослідники пишуть про так званий домашній фронт, адже навіть в тилу населення практично всіх міст було у той чи інший спосіб мобілізовано. Ми навмисне використали дослівний переклад англійського терміну Home front, зазначила Оксана, оскільки він показує, що тилу як якогось спокійного місця, де війна не відчувалася, у містах не існувало.
Інші важливі, але неочевидні питання, на яких автори виставки хочуть наголосити, стосуються теми особистого досвіду солдат, теми міського повсякдення і теми людей з непевним підвішаним статусом - військовополонених, депортованих, біженців, переміщених, тобто тих хто випадає із звичного героїчного дискурсу війни.
Взагалі, війна - це дуже широка тема, підсумувала Оксана Дудко. З одного боку, це величезна травма і трагедія, це переділ світу сильними країнами. З іншого боку, це також пришвидшення технічного прогресу, нові винаходи, пожвавлення культурних практик. В такій широкій перспективі наслідки Великої війни відчуваються і досі.
Війна і Львів
У експозиції представлено і власне дослідження Центру міської історії - повсякденне життя Львова під час війни. Вже написаних праць по тогочасному Львову виявилося не так і багато, тож довелося вивчати питання самим.
Інтерактивна аплікація вміщує 18 тем - з фотографіями, картами та пояснювальними текстами. Серед них, приміром, розділи “Кава і алкоголь”, “Світло, сморід і вода”, “Листи, голуби і шпигуни” чи “Музика і плач”. Авторка цієї секції - культурологиня Любов Куйбіда.
Найцікавішою під час праці над дослідженням для неї була тема “Діти та розваги”. “Війна - це виклик для всіх цивільних, але життя тривало і війна проникала навіть у дитяче дозвілля”, розповіла Любов. “Діти неминуче знаходили та використовували у своїх заняттях різні воєнні артефакти, такі як снаряди чи патрони. Дуже часто вони їх підривали і травмувалися - таким чином, війна знаходила їх і вдома. Їхні ігри віддзеркалювали війну. І, звісно, важлива тема тут - воєнні сироти”.
Дуже важливим аспектом тодішнього життя були благодійні кухні. Першими роздавати їжу почали російські війська, які окупували Львів у 1915 році, - аби показати населенню свої добрі наміри. Згодом "дешеві кухні" почали організовувати впливові львів'яни - з ініціативи мера Рутковського, а також професійні об'єднання чи фірми. Так, кухня на п'ятсот чоловік діяла на фабриці Івана Левинського.
Метафори війни
Презентуючи популярний виклад наукових досліджень, експозиція намагається говорити з відвідувачами і більш мистецькою, метафоричною мовою. Куратор виставки Андрій Лінік, відомий медіа-митець, спробував надати деяким елементам характеру арт-інсталяцій, які б допомагали досягати глибшого розуміння представлених явищ.
Головні такі інсталяції - скляні бокси із землею та конструкція з металевої сітки.
Земля - це очевидне рішення, пояснив Андрій. Земля як території, як та матеріальна цінність, за яку і велися всі ці битви. Ящики зроблені саме зі скла, оскільки це дуже вразливий матеріал, який дає відчуття крихкості, відчуття тієї легкості, з якою можна зруйнувати звичний світ.
Наприкінці експозиції розміщується інсталяція із сітки, яка теж працює як подвійна метафора. Тонкі металеві решітки покликані руйнувати чіткість сприйняття, вони заважають нормально сфокусувати погляд на довколишніх експонатах. Сітка має чітку структуру, чіткі рамки, вона детермінує, сковує і, одночасно, заважає твоєму баченню. За задумом Андрія, це має задавати контекст принципової непевності, неповноцінності якоїсь однієї перспективи.
Дальню стіну останньої зали навмисне залишили порожньою. Це змушує відвідувачів обернутися і поглянути - крізь сітку - назад, на вже пройдений шлях. Так само і для людей, котрі пережили Велику війну, - це ще не був кінець, а лише коротка перерва, відпочинок перед іншою кривавою бійнею.
Працюючи над виставкою, я зрозумів одне, зізнався Андрій, - війна це велика біда. Як би її не описували, про які позитивні сторони б не казали - це, насамперед, страшний біль і велика катастрофа, для всіх, кому доводиться її переживати.
Перші враження
У виставкових залах під час урочистого відкриття точилися і професійні суперечки істориків. Так, Андрій Заярнюк - історик, який завітав до Львова з Вінніпезького університеті у Канаді, висловив сумнів у доцільності використання терміну “Велика війна”, оскільки для теренів Східної Європи більш звичним є “Перша світова війна”. Також, він зауважив, що у експозиції не вистачає локального галицького контексту. Адже, Галичина була дуже важливою ділянкою фронтів і в цьому сенсі її називали “Східною Бельгією”.
Втім, перші відвідувачі, які завітали на відкриття виставки, залишилися задоволені та похвалилися масою цікавих вражень. Навіть професійні історики чи люди, які серйозно цікавляться темою, знайшли для себе багато нового.
Представникам освітнього проекту “Вільна школа” Олександру і Андрію особливо сподобалася велика японська карта Європи та розповіді про предмети, які, на перший погляд, мало стосуються війни - печиво, шампанське, консерви.
Студенток-істориків з УКУ Марту та Вікторію зацікавили деталі, про які “зазвичай не пишуть у підручниках” - участь у війні жінок, тема одягу чи їжі. Дівчата вже відвідували подібні виставки у Європі і тепер радіють, що щось подібне з’явилося і у Львові. Найбільше їх вразила величезна репродукція світлини із пораненими солдатами.
Учасниці Мистецького об’єднання Wiz-Art Оля та Жанна теж звернули увагу на висвітлення участі у війні жінок, зокрема, формування спеціальних жіночих батальйонів, які б мали піднімати бойовий дух чоловіків. Інші цікаві для них деталі - велострільці та доля сина Івана Франка, який безслідно пропав у сталінських концтаборах. Також їм сподобався реалістичний анти-воєнний комікс, який дуже перегукується з українським сьогоденням.
Усі опитані гості наголосили, що встигли ознайомитися лише з малою частиною виставки і неодмінно прийдуть сюди ще раз.
"Публічна історія"
Для Центру міської історії це вже сьома велика експозиція, створена власними силами за вісім років існування інституції. Як наголосила директорка Софія Дяк, діяльність Центру спрямована не лише на професійні наукові дослідження, а й на спілкування із ширшою аудиторією. Адже, історія як наука має також важливе суспільне значення і її слід творити максимально інклюзивно, на засадах участі різних спільнот, не лише професійних.
Тому, починаючи з 2011 року, тобто з експозиції про феномен Дому, виставки Центру передбачають також різні освітні програми для дітей та підлітків, які всі разом складаються у ширший проект під назвою “Публічна історія”. Такий відкритий формат спілкування з аудиторією працівники Центру планують розвивати та розширювати і надалі.
