Розмова з в'єтнамськими волонтерами, які активно допомагають Україні своїми гуманітарними ініціативами.
Dinh Quan Xuan живе в США, Ngo Le Phu Thi Ngoan та Tran Minh Jean – у Франції, а Nguyen Van Tanh – у Бельгії. Усі вони громадяни В'єтнаму, які змушені були у другій половині минулого століття залишити батьківщину та втікати від війни.
Сьогодні представники в'єтнамської діаспори у різних країнах об'єднались заради допомоги Україні. Варіанти розмовляють зі всіма цими людьми про їхню мотивацію цих людей допомагати українцям під час війни з росією.
Скажіть, будь ласка, чому ви вирішили допомагати Україні?
Ми всі є біженцями від війни у В'єтнамі. Коли в'єтнамські осередки у США, Франції та Бельгії дізналися про те, що в Україні розпочалася війна, то відразу почали збиратися та думати про те, чим вони можуть допомогти українцям. Ми, як ніхто, відчуваємо біль від війни, і це нас, в'єтнамців, об'єднує з українцями.
Скільки разів ви вже приїздили до України?
Дехто з нас приїздить вже вчетверте, дехто – вдруге, а хтось – вперше. Поміж нас є волонтер, якому вже 93 роки, є 83-річні, а є й ті, кому до 60. Звісно, що всі ми хотіли б приїхати ще чимало разів, але не знаємо, чи фізично матимемо таку можливість.
Багато в'єтнамців з ваших осередків хоче возити сюди допомогу?
Багато. Але знову ж, не усі мають можливість їздити. Комусь не дозволяє вік, комусь важко витримати довгу дорогу, хтось не може з сімейних обставин, а у когось – робота.
Що ви зазвичай привозите в Україну?
Ми привозимо багато гуманітарної допомоги: медикаменти, інвалідні візки, милиці, харчові продукти, бронежилети, засоби гігієни тощо. Збирається спільнота, кожен хто що може приносить, купує чи дає гроші.
Що ви робили у перші дні війни?
Ми допомагали своїм землякам, в'єтнамцям, які мешкали в Україні, виїхати у більш безпечні на той час країни. Вивезли понад тисячу осіб, чимало з них виїхало саме зі Львова. Наша журналістка на телеканалах США почала розповідати про війну в Україні.
Як ви знаєте, що й куди везти?
Наші друзі в Україні, а це Ірина Гримак, Тарас Зозуля та Петро Адамик, дають нам контакти лікарень чи осередків, де потрібна допомога. Ми вже були у Києві, Одесі, Ірпені, Бучі та Львові. Повірте, в'єтнамці дуже хочуть допомогти. Люди їдуть здалека в Україну за власні кошти, ніхто їм нічого не відшкодовує та не повертає.
Везуть багато чого буквально в руках. Наприклад, з Америки в'єтнамець привіз валізу медикаментів для дитячого госпіталю у Львові. Але нам постійно потрібно знати, чим ще ми можемо допомогти українцям.
Коли плануєте свою наступну поїздку?
Зазвичай ми приїжджаємо до України один раз у два-три місяці. Але ми готові допомагати не лише гуманітарною допомогою. Ми думаємо, що буде після війни, яке в України майбутнє та як ми зможемо до нього докластися, що можна відбудувати, як можна допомогти українським дітям. Тому ми кажемо кожному, що якщо ви знаєте, чим ми можемо допомогти, то кажіть нам, ми допоможемо.
Ви також можете організувати медичну допомогу?
Так, ми ніколи не втомлюємося допомагати. Ми знаємо, що таке трагедія війни та кожного разу, коли ми бачимо, що відбувається в Україні, наше серце розривається. Але віримо, що прості люди можуть більше зробити, ніж уряди. До прикладу, ми зустріли в Україні дітей з аутизмом, яким потрібно допомогти. Ми знаємо фахівців з інституту у США, які володіють новітніми методиками. Ми б могли допомогти зі співпрацею, щоб вони поділилися своїм досвідом або допомогли фінансово. Ми маємо виграти цю війну разом. Ви обов'язково переможете. Змінювати потрібно крок за кроком, починаючи відтепер.
Вам подобається Львів?
Львів надзвичайно гарне місто. І ми зможемо допомогти вам у майбутньому з туризмом та подорожами. Ми можемо долучатися й у цьому напрямку.