Громадський діяч Юрій Кужелюк про актуальні події тижня в Україні.
Останні тижні відзначилися смертю Папи Римського, відвертими ударами Росії по українських містах і вже традиційною американською неміччю, яка проявляється у різних планах завершення війни та істеричними заявами Рубіо про можливий вихід з переговорного процесу.
Очевидно що всі ці події та заяви обумовлені двома датами – сто днів президентства Трампа та 9 травня Путіна, де два лідери хочуть показати успіх, якого нема.
Викликає здивування реакція політиків, преси та оглядачів на останні події, про які намагаються судити за якимись зовнішніми проявами, і прогнозувати майбутній розвиток ситуації. Наразі існує ніби дві реальності – інформаційна, де ведуться переговори, консультації створюються мирні плани, і реальна – бойові дії, терор населення, жертви та вперте небажання Росії йти на будь-які домовленості.
Минули оптимістичні, хоча й зовсім нереальні з будь-якого боку прогнози щодо підписання мирної угоди до 20 квітня, припинення вогню і, відповідно, проведення виборів у липні 2025 року. Україна витримала наїзди від США щодо негайного підписання кабальних угод з Росією та про корисні копалини, отримала підтримку Європи та майже стабілізувала фронт. Видається, що все це плюс невдачі Трампа з митними тарифами показує на появу деяких ознак здорового глузду в американській верхівці.
Остання заява Шмигаля щодо досягнення домовленості з Бессентом про те, що в "мінеральній угоді" не зафіксують жодних боргових зобов'язань перед США та акцентуватимуться не на доходах від чинної інфраструктури, а від майбутніх інвестицій це – підтверджує. Плюс несміливе припущення Трампа про те що Путін, можливо, не хоче миру, а просто дурить великого Донні. Треба аж три місяці для розуміння того, що розуміли всі.
Припинення вогню Москва обумовлює блокуванням постачання зброї та зміцнення української армії. Водночас вона декларує готовність до прямих переговорів з Україною, тобто втягнення в безконечний Мінськ-3. Для Росії стала зрозумілою слабкість нинішнього американського керівництва, його невігластво та нездатність до рішучих дій.
Провал переговорів з Хамасом, марні переговори з Іраном, намір ініціювати переговори з КНДР, бездарна місія Віткоффа переконують Росію у можливості далі водити США за ніс, шляхом примітивного захвалювання Трампа та обіцянок величезних доходів від майбутньої співпраці. Тому Москва відкинула всі американські пропозиції щодо мирної угоди та знову викотила свій ультиматум.
Таким чином Трампові та Путіну не буде чим похвалитися на свої сакральні дати, а бойові дії продовжуватимуться надалі, принаймні до осені. Проте на Трампа тисне громадська думка американців, особливо щодо війни в Україні, де кількість тих, хто не схвалює дії Трампа перевищує число тих, хто схвалює майже на 30%.
Це виводить війну на друге місце у порядку денному після митних тарифів і загрожує республіканцям серйозною поразкою у 2026 році. Отже, ймовірно, змусить їх діяти більш жорстко щодо Росії. Цьому сприяє тверда позиція Європи, розмови Меллоні, Макрона та Стармера з американським президентом, а також інші фактори.
Дипломатичні інтриги в Римі та ініційована Трампом (!) розмова з Зеленським віч-на-віч, є підтвердженням того, що щось змінюється у нинішній ситуації. Принаймні тверда позиція України щодо територій та армії видається зняла з порядку денного визнання Криму російським.
Таким чином після 100 днів і побєдобєсія бойові дії з новою силою продовжуватимуться принаймні до осені, а швидше всього до кінця року, коли Росія відчує жорстке економічне та фінансове виснаження.
Та й моральне також, оскільки попри бравурні тони пропаганди та керівництва вже чути голоси розчарування, які посилюються та стверджують що Україна виявилася не по зубах і прийдеться укладати угоду про преремир'я. Це звучить як від Гіркіна та деяких інших Z-патріотів, так і, скажімо, від К. Затуліна – важковаговика російської політики.
Таким чином всі прогнози про швидке закінчення війни є видаванням бажаного за дійсне. Найближчими місяцями вони не справдяться, як і лихоманка щодо виборів восени. Неприємним наслідком цієї інформаційної істерії є погіршення мобілізації в Україні.
Хід подій вказує на те, що до 2026 року реального закінчення бойових дій чекати не слід, так, як і виборів. Щодо останнього, то наша влада і політикум зробили фальстарт, заподіювати шкоду Збройним Силам і моральному стану українського суспільства, породивши несвоєчасні надії та ілюзії.