Володимир Арлов: Візьмемо реванш на культурному полі

На Білорусько-шведські літературні дні до Львова завітав Володимир Арлов, відомий білоруський письменник, історик, есеїст.

Він розповів про цензуру і як це бути літератором у Блорусі. Записали і подаємо фрагменти з розповіді Арлова.

Про цензуру у 90-х

На карті з'являється незалежна країна Білорусь. Початок 90-х років.

У той час у державних виданнях виходили речі, за які десятиліття воювали. Наприклад про війну з Московією. Я написав про російського імператора Петра І, який на наших землях відзначився тим, що власноручно з князем Меншиковим у Полоцькому Софійському Соборі вбив 6 уніатських священників. І після виходу російських військ було зірвано цей Собор – старожитній символ християнства і державності.

А у грудні 1995 року було прийнято закон про друк в Республіці Білорусь. У 4-у параграфі Закону йшлося про відміну цензури, але радості від цього білоруські письменники не відчули.

На посаді президента знаходився Олександр Лукашенко, було проведено антиконституційний референдум, була змінена національна символіка і російська мова отримала статус державної.

Згаданий мною референдум відбувся у неділю, а в понеділок я прийшов на роботу у видавництво художньої літератури і нас познайомили зі списком книг, які виключалися з видавничих планів.

У списку були переважно твори, написані білоруською мовою, які могли активно працювати на білоруську культуру, національну ідею і на майбутнє незалежної Білорусі.

У списку фігурували книги Василя Бикова, нашої відомої поетки Лариси Геніюш, твори письменників-емігрантів. До прикладу історичні книги – Білоруські літописи і хроніки.

Були там і "Цинкові хлопчики" Світлани Алексієвіч, була і моя книга – 10 століть білоруської історії. На думку авторів списку, моя книга порушувала права громадян Республіки Білорусь на отримання об'єктивної інформації.

Цей список відіграв ключову роль, він став "терористом". Державна книга стає монополістом у книговиданні у Білорусі.

Я, як і більшість моїх колег були звільнені з роботи. Мене звільнили з наступної причини – за випуск історичної і іншої сумнівної літератури.

Я зробив кілька ксерокопій цього документа і розіслав в архіви для майбутніх дослідників нашої літератури. З того часу я знаходжуся у вільному творчому польоті і щасливий.

Як видається книга, коли існує цензура

У моєму рідному видавництві залишились недобиті сили і вони у 2003 році запропонували мені видати книжку, може й у якості компенсації за звільнення.

Але мені відразу повідомили, що в Міністерстві інформації моя книжка має куратора. Ця особа досі мені невідома, ми спілкувалися через редакторку.

У книзі "Орден білої миші" був епізод про московського князя Івана. І через редакторку куратор передав, що з великим князем Іваном не пройде нічого, бо це може нашкодити сучасним інтеграційним процесам.

І я після роздумів замінив Івана на Вавана. Як не дивно, куратор залишився задоволеним. Але пізніше інші проблеми з'явились. В оповіданні «Маша і Медведи», ведмеді з'їли російську дівчинку Машу.

Мені дали завдання у письмовому виді пояснити чому російську дівчинку, я написав, що у тих широтах, де відбуваються події оповідання, російські дівчата зустрічаються частіше, ніж інші – китайські чи грузинські. Тому, за теорією ймовірності, російську дівчину вони могли з'їсти швидше.

Це так само задовольнило мого куратора, у нього було почуття гумору і у згодом його замінили. Ця книга таки з'явилась, але були ще претензії до ілюстрацій, автором яких був відомий білоруський художник Олексій Марочкін.

У мене складне ставлення до вашого президента, але у пана Януковича і всіх його попередників, на мою думку, є одна якість - ні у кого з них не було вусів.

У нашого президента є вуса. Це велика проблема для літераторів і художників, для театральних діячів. На одному з малюнків у моїй книзі був персонаж з вусами.

Але не з такими, як у Лукашенка, вони були збільшені у 5 разів і закручені. Перед підписанням книги в друк, у видавництво ввірвалася людина з міністерства і закричала – "нам і так через Арлова яйця відкрутять, а тут художник ще й мужика з яйцями намалював і Лукашенка в додаток".

І було сказано, щоб на малюнку був чоловік з натурально підкрученими вусами, а статеві органи забрати, як це було зображено раніше. Найцікавіше, що малюнки, які ми взяли до книги, були зроблені ще у 80-і роки.

Після цього був скандал, газета «Известия» надрукувала інтерв'ю зі мною під назвою – «Цензура відрізала органи». Директор видавництва сказав, що мене друкувати не будуть 10 років. На щастя, у нас існують недержавні видавництва і недавно моя книга "Орден білої миші" була перевидана.

Цензура сьогодні

Реальністю сучасної Білорусі є чорний список літераторів і художників, музикантів, яких не можна друкувати, випускати і допускати до ефірів.

І тим більше, надавати зали для зустрічей з читачами, для вистав чи концертів. І ще одна проблема – цензура у ЗМІ. Наш єдиний незалежний канал Белсат транслює з Польщі і доступний далеко не всім.

Всі інші телепрограми серйозно контролюються владою. В інтерент-виданнях також заборонено згадувати десятки імен білоруських творців – письменників, музикантів, театральних діячів, художників.

Наприклад, ім'я Василя Бикова не звучало у жодних ЗМІ. Проти журналістів часто відкривають кримінальні справи, садять в тюрму. Опозиційна газета була просто зачинена.

Я міг би написати, а може коли-небудь і напишу книжку про свої пригоди, пов'язані з забороною моїх виступів перед читачами у різних авдиторіях, у різних містах.

Знаходяться люди у бібліотеках, навчальних закладах, які ризикуючи втратити роботу, організовують зустрічі для своїх учнів, читачів з забороненими письменниками.

Але з іншого боку, не дрімають наші опоненти. І коли я приїжджаю у якесь місто на зустріч з молоддю, мене зустрічає на вокзалі міліція і тримає поки приходить час зустрічі, потім мене випускають і просять вибачення.

Під час мого виступу у м. Світлогорськ три рази вривалася у зал міліція, але зустріч довелося довести до кінця. Мій візит був причиною того, що закрили місцеву філію Державного гуманітарного ліцею. Разом з сумними історіями є веселі.

В одному містечку зустріч зі мною мала відбутись у місцевому будинку культури, я приїхав, а там замки на дверях, люди в цивільному ходять і 200 моїх читачів.

Пояснювали, що пожежники забороняють провести захід. Але одна людина з публіки запросила всіх до себе додому, у нього великий 3-поверховий будинок і більша частина людей таки пішли туди.

Я вперше виступах з балкона. Було незабутньо, я читав своє есе про незалежність і одна бабуля принесла мені букет троянд на балкон і сказала, що в кінці вулички стоїть машина, в якій четверо нетутешніх чоловіків і всі в костюмах, незважаючи на спеку.

Як висновок, мені хочеться сказати, що режиму не вдалося попри всі заборони досягнути свого, було створено альтернативну, чесну Спілку письменників Білорусі.

Невдалося залякати білоруських літераторів, ми продовжуємо працювати, наші книги виходять у різних країнах. Виходять антології білоруської поезії.

На жаль, Білорусь переживає той період, що на політичному полі тільки один гравець і не має інших, а от на полі культурному ми завоюємо нові плацдарми, візьмемо реванш.