Українська діаспора в Іспанії святкує Всесвітній день поезії.
Десь, колись в якійсь країні проживав поет. Це "десь" із нев'янучої поеми Лесі Українки "Давня казка" можна чітко окреслити конкретною країною: Іспанією. Ще конкретніше: її столицею Мадридом. Саме тут отаборилися українські поети-аматори з числа наших трудових мігрантів, які вирішили відзначити Всесвітній день поезії, що припадає на 21 березня.
Проте вони, мабуть, не думали,не гадали, що відзначення цієї дати увінчається не лише їхніми посиденьками, але й ще двома іншими чудовими заходами, які були проведені напередодні дня поезії, а саме в суботу і неділю, 16 і 17 березня. Про три епізоди, пов'язані між собою поетичною музою – наша подальша мова.
Епізод перший. До тебе, Україно, струна моя перша озоветься
Ці слова воістину легендарної та незабутньої поетеси Лесі Українки стали і лейтмотивом, і водночас назвою літературно-музичної композиції, присвяченої їй же таки, яка відбулася минулої суботи в культурно-освітньому центрі "Дивосвіт" в Алькорконі, що поряд з Мадридом.
Як відомо, день уродин Лариси Косач (таке в дійсності її ім'я та прізвище) припадає на 25 лютого. І не біда, що деякі обставини вплинули на перенесення дати її вшанування: і проведення серед випускників онлайн-атестації, і бажання підготуватися ретельніше до заходу, якого в життєдіяльності "Дивосвіту" ще не було. Зрештою, ще й так висловлюються з цього приводу: краще пізніше, ніж ніколи. А ще свій плюс був від того, що через кілька днів святкується Всесвітній день поезії. Так що дата проведення дивосвітівського вечора мала і свою перевагу. Про його перебіг – кількома рядками.
Учителька української мови та літератури "Дивосвіту" Марія Мирга (уродженка Старосамбірщини) давно виношувала задум проведення такого заходу в театральному ключі. Тобто показати життєвий шлях і творчість Лесі за допомогою уривків з її ж п'єс та фрагментів з особистого життя. Нарешті задумане вдалося втілити. І зроблено було це суперово: змістовно та дохідливо. Як зауважила директриса культурно-освітнього закладу самбірчанка Наталя Бондаренко, "…старшокласники відчули себе на сцені в ролі артистів театру".
Якщо конкретніше, то до уваги глядачів було представлено уривки з трьох п'єс: "Бояриня", "Лісова пісня", "Камінний господар". А головними дійовими особами стали десятикласники Діана Якубовська (Оксана), Роман Дармограй (Степан), Анастасія Савків (Мавка), Даніель Тимановський (Лукаш), Дарія Тимошевська (Долорес), Юрій Чабан (Дон Жуан), Михайло Калинець (командор). Загалом вони дуже добре впоралися зі своїми ролями, а дехто з них навіть і блискуче.
А ось учениця сьомого класу Діана Остафійчук та десятикласниця Уляна Малецька зіграли Лесю Українку в різні періоди її життя: перша – в дитячі роки, друга – в старшому віці. Разом з ними на сцені в цей час були і промовляли до аудиторії Вікторія Телюк (бабуся), Руслана Станкевич, Софія Кирилюк. Останні двоє ще й вірші поетеси читали в ході вечора. А разом з ведучими Іриною Цегельник і Діаною Каптьоловою створили цілісну композицію, яка запам'ятається надовго.
Підсумувати цей захід, хотілося б, знову таки, словами директорки "Дивосвіту", яка чітко вбачає нові напрямки для залучення школярів до активного творчого життя: "Вистава – це новий жанр у нас. Будемо працювати і надалі, розвиваючи всі грані талантів наших учнів".
Епізод другий. Живе поезія у мові, у гніві, в посмішці, в любові
Про цей момент уже згадано вище і призначався він саме до відзначення Всесвітнього дня поезії. Вечір під назвою, зазначеною в заголовку, організували члени творчого об'єднання "Наше Слово", яке ось уже кілька років продуктивно та натхненно діє в іспанській столиці. А приміщення для цього заходу люб'язно надала дирекція української суботньої школи "Берегиня", яка ще й посприяла в належному оформленні світлиці.
Знаєте: атмосферу, яка відразу запанувала серед присутніх інакше як теплою, зворушливою та напрочуд творчою і не назвеш. Сприяли цьому вступні слова ведучих Галини Коризми та Надії Карплюк-Залєсової (коріння якої на Радехівщині), а також заданий ними імпульс піднесення та доброзичливості. Зважте, що цей вечір складався з двох частин, кожна з яких мала свою родзинку.
Спершу аматори поетичного жанру розповіли як про видатних, так і не дуже відомих широкому колу поетів, котрих вони вибрали для представлення: Григорія Сковороду (про нього розповідав Микола Душенко), Тараса Шевченка (львів'янин Микола Кедря), Івана Франка (Петро Варцаба), Лесю Українку (Ольга Міщенко), Василя Симоненка (Надія Карплюк-Залєсова), Ліну Костенко (Юрій Чопик зі Львова), Євгена Маланюка (Валентина Гуменюк), Наталю Лівицьку-Холодну (Галина Коризма), Олену Телігу (Наталя Шпак-Кучер – походить з Бродівського району), Олександра Олеся ( ще одна бродівчанка Надія Леськів), Ганну Чубач (Любомира Нарозя), Марину Цвєтаєву (Любов Толмачова-Волощук), Степана Руданського (львів'янка Анна Кедря), Василя Стуса (Олександра Брийовська зі Самбірщини), Василя Квасновського (сокальчанин Орест Антошків).
Якщо додати, що в ці розповіді, насичені цікавими біографічними даними, вкраплювалися і вірші представлених, і пісні на їхні слова, а також поезії самих поетклубівців, то це лише сприяло посиленню глядацького інтересу. Зокрема бурхливі аплодисменти викликав романс Лесі Українки "Вийду в садочок та й заспіваю" у виконанні Ольги Міщенко, якій акомпанував на гітарі Петро Варцаба. Чи відома кожному пісня на слова Василя Симоненка "Виростеш ти, сину", яку заспівували та ж Ольга Міщенко та її подруга Надія Карлюк-Залєсова, і яку підхопили буквально всі присутні. Як правило, Любомира Нарозя виносить на широкий загал свої пісенні твори. Ось і цього разу вона виконувала свою річ, яка не інакше, як окрилила, аудиторію.
А ось друга частина зустрічі стала і несподіванкою, і сюрпризом для багатьох. Справа в тому, що всі поети мали за "домашнє завдання" підготувати вірш на тему слова, поета та поезії. Тому з підвищеною увагою вслухалися присутні в творіння Петра Варцаби, Галини Коризми, Валентини Гуменюк, Надії Карплюк-Залєсової, Любові Толмачової-Волощук, Надії Леськів й інших. Кілька рядочків з творчого доробку двох авторів дозвольте процитувати.
Надія Карплюк-Залєсова:
Мій світ поезії чарівний,
Мій світ поезії – мій хрест.
Мій світ – реальний і химерний…
Хорей, і дактиль, й анапест…
Мій світ поезії тремтливий,
Як та пір’їна на вітрах.
Та ти – зі всіх світів правдивий,
Бо ти – душею в Небесах.
Валентина Гуменюк:
…У мозку думка сокровенна –
Творити істинне, священне.
Наповнена життєва жила,
Зродитись слову – з небес сила,
Рука Його благословила.
Встеляти поле рим квітками,
Камінчиками лиш де-не-де,
Буває, що "коса на камінь",
Посіяне жнець вперто жне.
Воно ж – у небо та піснями…
Ніколи слово не мине!
Епізод третій. Реве та стогне Дніпр широкий
Власне, з цього безсмертного твору і розпочався вечір-присвята Тарасові Шевченку в актовому залі храму "Доброї Вісті" в Мадриді, де знаходиться українська греко-католицька парохія Благовіщення Пречистої Діви Марії. В неділю, 18 березня, відразу після Служби Божої, всі охочі зійшли в зал, щоб "послухати" Шевченка. І вслухалися, варто зауважити, нашорошивши вуха. Іноді складалося таке враження, що глядачі не дихають, така тиша опановувала залом. Такого захопливого дійства, далебі, давненько не було.
Ініціатива проведення цього заходу зародилася серед учасників двох парохіяльних хорів: як основного, так і молодіжного. Звісно, заспівувачами були їхні керманичі – регенти Галина Лях (народилася в Дрогобичі) та Лідія Скальська, до яких залюбки приєдналася керівник хору з Ґетафе Богдана Литвин (походить зі селища Нові Стрілища Жидачівського району).
Основу концертної програми склали пісенні та віршовані твори Великого Кобзаря. То ж присутні почули такі пісні, як "Молитва до Богородиці", "Зоре, моя вечірняя", "Садок вишневий коло хати", "Було колись на Вкраїні", "Думи мої", "Ой, літав орел", а також вірші "Лілея" у прочитанні Анастасії Сидоряк, "Якби ви знали, паничі" – Галини Коризми, "Квітці-Основ'яненку" – Наталі Стефанишин, "Думка" – Ірини Скиби. Наймолодшою учасницею стала восьмилітня Гануся Ковалик-Литвин, яка трепетно виконала пісню "Така її доля".
Справжній фурор, одначе, викликала музично-поетична композиція "Тополя", представлена молодіжним парохіяльним хором. Лірично-романтичний її характер захопив глядачів настільки, що ті буквально впивалася очима в артистів, мало не намагаючись проковтнути їх. Майстерною та зворушливою виявилася гра Галини Задоріжної (в ролі Тополі), Ірини Скиби (ведучої), Лідії Скальської (матері), Тараса Починка (козака), Вікторії Скальської (ворожки). Порадував і музичний супровід, який здійснювали Єва Рабчевська (скрипка) й Андрій Конончук (гітара).
Не дивно, що бурхливі оплески в залі переросли у справжні овації. І ще однією "фішкою" цього вечора став, безумовно, виступ у ролі ведучої Галини Лях. Її одухотвореність, безпосередність, щирість і хист промовця вразили глядацьку аудиторію. А ще вона захопила всіх надзвичайно цікавими та маловідомими фактами з життя Великого Тараса. До того ж Галина чудово виконала романс на його слова "Нащо мені чорні брови?" (акомпанував на акордеоні трускавчанин Ярослав Допілка), уміло, як і завжди, керувала своїм хоровим колективом, а також усім залом, який наприкінці торжества спільно виконав Кобзаревий "Заповіт".
Сподіваємося, що сам Тарас Шевченко залишився б дуже задоволеним з такого свята, влаштованого на його честь. Як залишився задоволений дуже подібний на нього наш співбрат-заробітчанин Василь Павлюк зі Львова.
