Сихівська реклама потойбічної міліції Львова небезпечна для внутрішніх органів.
Майже місяць самотньо шифрується на ютубівських каналах відео міського управління міліції, що має співати осанни майбутній безпеці на вулицях Львова (його перший варіант там конає вже сім місяців).
На тім відео начальник міського управління міліції Зюбаненко має честь служити Львову в пречистому образі своїх підлеглих.
Він родоським колосом бовваніє на даху Сихівського райвідділу міліції, стоїть на шухері та збирається кричати атаси навколишнім мешканцям у випадку алярмів.
З огляду на таку міфологію, увесь Сихівський райвідділ (а також навколишні парадіси) – це рай залитий лагідним сонечком. На відео обов’язково стоять сліпучі фільтри безмежної радості та благодаті, де не має ні горя, ні біди, ні бариг і де лев мирно пасеться з львівцями.
І підлеглі Зюбаненка – це не міліція і навіть не поліція – це безтілесні ангели, посередники між небом (владою) і землею (народом).
Усю райдужність цього благодатного ролика руйнує слово. Точніше, войсовер, закадровий голос. Аматорська щирість тварних сутностей Зюбаненка чомусь говорить нелюдським голосом. Він штучний, тобто фальшивий.
Таким єрихонським вокалом ще можна було божим посередникам говорити за часів Мойсея, але вже майже дві тисячі років зі землянами говорить тихий і лагідний голос Ісуса.
Тому відразу помічаєш, які нефотогенічні у Зюбаненка підлеглі, хоча можливо у них добра душа, чисті руки, холодна голова та гаряче серце. Сліпучі фільтри відразу стають фільтрами нереальності та потойбічності (розфокусованості), а саме слово "фільтр" стає у піарі міліції просто шкідливим.
У пропаганді безпечної міліції переважають крупні плани глаголящих голів на перетині німого та початку звукового кіно. Міліція – це і є великий німий.
У поглядах цих голів помітна зверхність опущена з небес до народу. У цій постійній зверхності міліціонерів постійно помітне перевищення повноважень, бо міліція – це офіційно дозволена агресія.
Тому увесь вкраїнський народ постає у цьому ролику нерозумним шкетом, який загубився у карусельному вирі і тому так обнадійливо чекає на об’явлення сильної руки, яка витягне його з цієї метушливої марноти та задасть під зад правильний вектор руху.
Тому цей малий народ так постійно повинен заглядати у рот міліцонеру, поки той так авторитетно і зверхньо дивиться на нього з висоти своїх повноважень.
Недивно, що уся показуха нелегкого міліційного життя починається з розводу нерозумного малого блискучими та голосючими цацками під якийсь гнилий рокешник, що має символізувати усю небезпеку та трудність служби.
На лобовому склі маталяється іконка для опіумної гіпнотизації народу і малого починають розводити з перших кроків на цій грішній землі. Тільки пацана, наче лоха ще можна розвести на класність Рено і те, що від неї не сховається жоден бандит.
Там він має зрозуміти, що бобік – це храм бога живого, всюдиприсутнього та караючого. Саме для такого відчуття у машині озвучується ціла містерія. Містерія вседозволеності з блимальними атрибутами для потрібного градусу загіпнотизованості. Містерія пізнання добра та зла. Закономірно, що малий засинає вражений таким шквалом ефектів.
Коли малий просинається, то камера знову зверху показує янголів-беркутівців, які ведуть у відділок якогось баклана. І знову зверхній патерналістичний голос мєнта розчехляє малому усю політику партії. Беркут нікого не боїться? Нікого нікого? Тобто, навіть закону? Це ще одна лажа творців цього ролику, хоча навіщо боятись того, що не існує у цій країні?
Лунає який галімий попса-рок, який має символізувати усю звитяжність ментівської служби і беркутівець навіщось дарує шпінгалєту яблуко. У беркутівця горизонт не завалений зверхністю, але він у масці внутрішніх органів, а саме це є атрибутом його виключності та вищості у навколишній ієрархії терпил.
У цьому яблуці проростає ціла двозначність асоціацій: від диявольскої спокуси владою (перевищенні власних повноважень згідно Старого Заповіту) до смерті від цього заздрісного сатанинського втручання у життя (згідно Білосніжки та сімох гномів).
Авторитарна рука тримає малого і зводить у Сихівський райвідділ міліції (як місце майбутнього гріхопадіння) колись освячений московським попом Філаретом. Філарет, до речі, освячував не тільки цей райвідділ. Його рука навіть не здригнулась окропити іссопом і святеє святих світового українства – коридори та кабінети львівської Ратуші.
В осерді райвідділу тільки майор має мазу розмовляти з малим на рівних. Але це така фішка усіх політруків-спокусників, тобто попів. Милосердя (тобто, рівність) – це попівське слово і новий етап ніштякового розводу малого.
Поки малого зомбують любов’ю, наче ті сектанти, дається атас на пошуки шнурків малого, цих фраєрних гаволовів. Спочатку, звичайно, поліцаї такі дубові та соромл’язливі у спілкуванні з божими кульбабками.
Усі такі кавайні, що тільки рожевої форми на них немає та шортиків в обліпон. І усі вони не танцюють з демократизаторами, як це відбувається у Імаджинаріумі доктора Парнаса Террі Гілліама.
Але потім гайдамаки в лапсердаках зашуршали такими антилопами за фраєром у зеленім седані, що аж гай зашумів. З кіпішем на увесь Сихівський міст вони шумахерують у супроводі кислотного музону та психоделічних фільтрів. Влада – це наркота. І один з мєнтів заряджає у динаміки так, наче він один з Chemical Brothers у треці "Elektrobank".
Громадяни Шевченки, звичайно, що вуйки з полонини, кріпаки його величності. Тато – скептик, а мама – чіка. На цьому місці у метафізиці Зюбаненка вилазить ще один глюк – неодноразово проігнороване гендерне питання.
Якщо воно десь там і з’являється, то лише у далекі перспективі. І все тому, що у цьому патерналістичному світі винною завжди буде баба. Спочатку і тимчасово невістка, а згодом і назавжди – свекруха.
Поки батьки летять на зустріч нащадку у малого відбувається новий приход. У парафіяльній залі райвідділу Зюбаненко проповідує з високого амвону якусь нову євангелію нелюдським, ангельським голосом. Зюбаненко лише посередник поміж оцих малих. Інопланетний розум (влада) говорить через нього.
Вища сила. Закадровий голос. Від цього чужого голосу у тілі Зюбаненка іде такенне ехо, ніби він Мойсей на Синаї, або ж Араміс, який проповідує лохам кардинала Царство Небесне на шляху до герцога Бекінгемського.
Після такого Чуда з кущів лише вилазить фортепіанна лірика розлуки зі сім’єю. Всі плачуть, а батьки не вміють нормально бігати. Малий обіцяє у майбутньому стати мєнтом, але обіцяє чомусь так дуже швидко, що на нього відразу навалюється якийсь бугай. Це вже лажа монтажера.
Монтажер дає слоу-моушн, оце вічне вповільнення потойбічного життя, а отже – радості та щастя, завзяття та труда і беркутівець у масці бере кіндера сюрпризом на спину – цей символ людської довіри та емпатії.
Такий хеппі-енд трешової шняги Зюбаненка має один важливий недолік. Замість того, щоб показати мєнтів у всій різноманітності їх людського життя, що буде апелювати до співчуття, творці Зюбаненка намалювали образ зазомбованих відморозків. Мертвих і штучних.
Чи це така команда зверху? Чи це бажане за дійсне? Чи це якісь сторонні голоси у тілі Зюбаненка? Науці цього не відомо.
Православна благодать Зюбаненка явила народу не людей, а безтілесних, неіснуючих у природі ангелів.
Щось віддалено подібне було у скандинавському серіальному хіті Broen, де у головної героїні був синдром Аспергера, тобто, одна з форм аутизму.
Всі міліціонери Львова аутисти? У якомусь сенсі – так. Вони вміють уникати спілкування. Як уже згадувалось, уся міліція – це великий німий.
Чи Зюбаненку не в западло орієнтуватись на серіальний світ Русского міра? Але й там вже давно є толкові серіали чи просто такі, як наприклад Однажды в Милиции, де можуть спокійно стібатись з внутрішніх органів (те, що там стібуться для поліпшення іміджу – це вже інше питання).
Навіть у совку був мультик Дядя Стьопа – міліціонер та іронічний момент, коли уся динамівська трибуна обіймається один з одним (тим самим пророкуючи майбутню світлину Синіх носів "Ера милосердя"), а одному міліціонеру не вистачає пари для перформансу і він обіймається сам з собою.
Самоіронія – дивна річ для української міліції і так з’являється фантастична версія виникнення цього відео.
Усе це – наркотичний тріп Зюбаненка. Два пакетики трави, 75 ампул мескаліну, 5 пакетиків диетиламіду лізергінової кислоти або ЛСД, сільничка, наполовину заповнена кокаїном і ціле море різнобарвних амфетамінів, барбітуратів і транквілізаторів, а також літр текіли, літр рому, ящик Будвайзеру, пінта чистого ефіру і 12 пляшечок амілнітрату.
Є такий російський міні-серіал Провокатор, де один московський мєнт мститься бандюганам десь на півдні Росії за смерть свого побратима та його сім’ї.
І там, уся подальша феєрія та фінішний треш справедливого покарання спокійно пояснюється епізодом, де бандюки кидають московського героя у яму та ще й під пекуче південне сонце.
Звідси, увесь той билинний ураган – це наслідок сонячного удару та передсмертного марення.
Дивно, що Зюбаненко не орієнтується на Європу. Тільки цього року там вже була польська Drogówka Войчеха Смажовські про веселе життя варшавських даїшників.
Та майже зразковий у розкритті людського фактору A.C.A.B. (All Cops Are Bastards) Стефано Солліма у рецензіях на який достатньо чітко прозвучала ідея про вигідну для влади буферність поліції та проекції на неї всенародного гніву.
У Солліма є стиль і смак. Італійські космонавти живуть, страждають та розганяють тіфозі, демонстрантів і незаконних мігрантів під Clash, Joy Division, Pixie, Kasabian.
Якщо ж полізти за Росію, то існує індонезійський прокатний хіт Serbuan Maut Гарета Еванса, який, зважаючи на фантастичну хореографію боїв, можливо не варто показувати львівським міліціонерам, щоб у них не розвивався комплекс неповноцінності.
А ще є Only God Forgives Рефна, де таїландський полісмен наречений Богом демонструє дивовижні форми насилля над грішниками.
А що писати про південно-корейські хіти Sarinui chueok Пон Чжун Хо та Hwang hae На Хонджина, де кожен другий полісмен, якщо не ідіот, то неадекват. І нічого, люди живуть, держава не розвалюється.
Але замість цього творці Зюбаненка чомусь впарюють власну незреалізованість владних повноважень у неіснуючому світі.
Можливо, що усе пояснить один прикрий випадок, що стався з Зюбаненком 9 травня цього року, коли під час бутафорних барикад з маленькими тягнибоками, якийсь свободівський вуйко безкарно взяв його (керівника львівської міліції) двома руками і переніс з точки А у точку Б без жодних зусиль, ніби той малопомітна шахова фігура а-ля пішак.
Це вже потім панібратський Рудяк почав кричати: "Хто вам дозволив бити міліціонера?" та "Стаять!"
Можливо, Зюбаненко просто прозорий буфер Рудяка на шляху праведного гніву? І тому, можливо, невипадково, що виконавиця чудесного трешу Катрін вчиться у Львівському універі внутрішніх справ?
Можливо, саме звідти варто розпочинати забезпечувати Львів честю служити та захищати, а не чесати ангельську туфту?