Громадський діяч Юрій Кужелюк про актуальні події тижня, що минув, в Україні та світі.
В Україні розпочалося чергове виборче загострення. Ці приступи повторюються вже третій рік. Знову з'являються твердження ніби восени може відкритися чергове «вікно можливостей» для переговорів і досягнення угоди (улюблений вислів Трампа), ну і, звісно, відбудуться вибори — бо як же без них. У бій одразу кидаються сонми політологів, експертів і радників зі своїми прогнозами, псевдоаналітикою та «інсайдами». Для медіа вибори — улюблена страва, широке поле для оранки (для кого глибокої, для кого мілкішої). І все це відбувається далеко не вперше.
Ось і нині якесь джерело з Офісу повідомило «Українську правду» про чергове «вікно можливостей» восени та термінову підготовку до виборів. Шановане видання наживку, звісно, заковтнуло, а можливо, й саме згенерувало дещо, і — «пішла писати губернія». Понеслося по колу. Не дивує, коли таке роблять зацікавлені люди чи людці. Але коли в бій кидаються дійсно авторитетні експерти й коментатори, абсолютно не задумуючись над тим, що зі своїми прогнозами щодо виборів вони вже не вперше сідають у калюжу, — це справді вражає. Діє принцип «усі побігли, і я побіг», а про попередні фальстарти чомусь забувається. Дуже мало хто замислюється: чи можливі вибори восени взагалі і які для цього підстави? Та де там, адже «джерело» з Офісу на хвості принесло!
Спробуймо розібратися, адже до листопада залишилося всього чотири місяці. Чи забезпечить чинний закон про вибори легітимність процесу в умовах воєнного стану? Очевидно, що ні. Чи відбуваються якісь зміни у виборчому законодавстві? Нічого не чути. За яким принципом формуватимуться списки виборців? Не відомо. Як голосуватимуть громадяни за кордоном? Не знаємо. Які результати діяльності робочої групи на чолі з Арахамією? Усе затихло. І нарешті, чи є в парламенті 226 голосів, щоб проштовхнути будь-що без попереднього погодження? Очевидно, що немає. До того ж, за даними останнього опитування групи «Рейтинг», майже дві третини українців не підтримують проведення президентських виборів, половина сумнівається щодо парламентських, і лише місцеві вибори знаходять розуміння. При цьому різні новації на кшталт голосування онлайн чи поштою підтримує менше ніж третина українців, які нині перебувають у країні. І нарешті, чи можлива повноцінна виборча кампанія за 4–5 місяців, що залишилися? Відповідь очевидна. І це лише організаційна сторона питання.
А чи існують якісь ознаки припинення бойових дій для відкриття оцього омріяного «вікна можливостей»? Варварські обстріли житлових кварталів Києва та інших міст України і останні виступи путіна, здається, дають відповідь кожній тверезомислячій людині. Усі ці «вікна можливостей» — це або нерозуміння та нездатність аналізувати ситуацію, або відверта брехня з незрозумілою метою, або просто бажання видавати бажане за дійсне, що врешті-решт лише деморалізує суспільство. Навіщо йти в армію, якщо восени вибори? Зрештою, лише 30% населення, згідно з опитуваннями «Рейтингу», вважають, що бойові дії та обстріли закінчаться раніше ніж за рік.
Що ж до всіляких сенсаційних рейтингів щодо Зеленського, Залужного, Буданова чи їхніх умовних партій, то це лише спроба пускати хвилі за відсутності реального політичного процесу. Вдумаймося в парадокс: дві третини населення проти зміни президента у воєнний час, але водночас дві третини вважають за необхідне змінити його після війни. Про Верховну Раду та місцеву владу й говорити нічого. Ніхто не знає, які політичні фігури з’являться і відіграватимуть ключову роль після війни — адже це залежатиме від того, як і коли вона завершиться. Історія знає яскравий приклад Вінстона Черчиля — лідера-переможця, який програв вибори ще 1945 року. Та й у нас, скажімо, у березні 2014 року ніхто не міг подумати, що президентом стане Петро Порошенко, причому вже в першому турі. Вибори 2019-го також стали несподіванкою.
Тому весь цей шум не можна оцінити інакше, ніж як чергову інформаційну качку. На щастя, більшість українців на неї не відреагувала, а тверезо оцінює ситуацію, зберігаючи при цьому неймовірний оптимізм. На п’ятому році жорстокої війни 85% українців вірять у перемогу, а 78% — в обнадійливе майбутнє нашої держави. Основну надію люди покладають на ЗСУ: діяльність наших захисників наразі схвалюють 95% громадян. Характерно, що ці думки більш-менш однаково поділяють мешканці всіх регіонів та вікових груп. Війна ліквідовує поділи, які існували раніше і які нам нав'язували. Правда, далося це надзвичайно дорогою ціною. На жаль.
Зрештою, не можна оминути ще одну дійсно важливу подію — 250-річчя США. Хто б міг подумати тоді, що з тринадцяти британських колоній на східному узбережжі Америки виросте світовий велетень у всіх вимірах. І хто б міг уявити, що нині однією з найважливіших держав на порядку денному США стане Україна, про яку американці донедавна майже нічого не знали. І хто б міг передбачити, що після 28 лютого, коли Трамп вигнав Зеленського з Білого дому, мине лише рік — і обидва президенти спокійно спілкуватимуться, а американець визнає, що Зеленський «добре тримається». Прямої фінансової допомоги від США нині немає, але зброю продають, розвіддані надають, проти ударів по росії не заперечують і успіхи України визнають. Це теж свого роду відповідь усім прогнозам щодо «вікон можливостей». Боже, бережи Америку! І Україну — найперше!