З країн Євросоюзу, куди українок загнала війна, вони привозять не тільки новинки моди та техніки, але й нові цінності та ідеї для творчості.
З однією мистецькою ідеєю, а саме Art Brut, нас познайомить мисткиня Олена Фокова.
Олено, вітаю! Ми знаходимося на виставці «ОДА ДО РАДОСТІ» у Софії Київській, чи можете розказати, які роботи Ви тут представляєте як кураторка?
На виставці я представляю картини, колажі, скульптури 18 митців - студентів Арт Майстерні громадської організації «Бачити серцем». Наші студенти – не професійні художники, а митці арбрюту. Термін Art Brut з французької означає необроблене мистецтво. Він виник у Франції у середині XX століття. Художник Жан Дюбюффе створив його, щоб описати зібрану ним колекцію картин, малюнків і скульптур, створених непрофесійними майстрами із маргіналізований груп суспільства. В англомовній літературі вживають ще термін «аутсайдерське мистецтво». Але мені більше подобається французький термін.
Наші студенти, віком від 16 років, мають складні порушення розвитку та інвалідність. Наприклад, не розмовляють, чи їм складно висловитися, чи їх складно зрозуміти. А через візуальні образи вони якраз дуже гарно можуть сказати все, що захочуть. Я бачу наші заняття не як арт-терапію, знаєте, а саме як професійне мистецтво. Тому ми не лише малюємо, ми організовуємо виставки. Мені дуже хотілося, щоб батьки моїх студентів могли пишатися ними. А мистецтво це якраз той простір, в якому неважливо, який ти маєш діагноз, яка ти людина взагалі, скільки тобі років. Ти можеш себе показати і тебе розуміють будь-якою мовою.
Тобто митці розповідають про себе, а глядачі бачать серцем? Чи чому так називається ваша експозиція?
Можна і так сказати (усміхається). Хоча правильно буде інакше. Ми реалізовуємо проєкт громадської організації «Бачити серцем». Ми віримо у те, що якість життя важливіша за діагнози у медичній картці, саме тому ми створюємо та впроваджуємо проєкти для навчання, розвитку та соціалізації дітей, підлітків, молоді та дорослих людей з комплексними порушеннями розвитку. Наша місія - створювати можливості для людей з інвалідністю та їхніх родин через інтеграцію в суспільство та подолання стереотипів.
Коли я вирішила повертатися з Франції, куди я виїхала з донькою з Бучі на початку повномасштабного вторгнення, то мені вже було зрозуміло, що треба робити щось більше і глибше. І я зателефонувала засновниці громадської організації «Бачити серцем» Олесі Яскевич, з якою була знайома раніше. Запропонувала допомагати саме тут, в Україні, популяризуючи українське мистецтво арбрют. Починала із мініпроєктів для дітей з онкозахворюванням. Я розуміла, що їм дуже складно в умовах війни, їм складніше, ніж усім всім нам: немає мобільності, немає ліків… І тому я розуміла, що їм гірше, ніж мені. І мені потрібно допомагати саме тут, в Україні.
Олено, на виставці «ОДА ДО РАДОСТІ» є Ваші дві фотороботи, чи це з них почався Ваш творчий шлях у арбрют?
Двадцять років я займалася комерційною фотографією і досить добре мені це вдавалося. Але з початку повномасштабного вторгнення я вже не могла продовжувати робити звичайні фотографії. Я хотіла, щоб моя робота мала сенс і допомагала суспільству.
Обидві мої фотороботи, що експонуються на виставці у галереї «Хлібня», входять до серії «Різні грані». Її мета – змінити шаблонне ставлення українського суспільства до людей з інвалідністю, допомогти більше дізнатись про особливості їхнього розвитку та звернути увагу на складності життя родичів людей з порушенням розвитку в умовах війни.
На першій фотороботі зафіксована старша жінка, яка жила із хворобою Альцгеймера. Вона з Харкова, її донька, яка живе в Парижі, забрала її, тому що Харків сильно бомбардували. На жаль, цієї жінки вже немає. Саме з цієї фотографії почався мій творчий шлях у Франції.
На другій фотороботі – дівчинка із синдромом Ангельмана, який ще називають «синдромом Петрушки» або «синдромом щасливої ляльки». Ці роботи я знімала у Франції та в Україні.
А як Ви особисто відкрили для себе цей напрямок мистецтва Art Brut?
Як я вже розповідала, я опинилася у Франції з початком повномасштабної. Так вийшло, що нас прихистила парижанка Матільд ДеГальбер, яка має магазинчик артбуків. І в неї в помешканні я вперше побачила великий плакат із цим терміном Art Brut.
Дякую, Олено, за цікаву розмову. Бажаю Вам і Вашим студентам вдалої виставки у місці сили – Софії Київській!
Олена Фокова належить до числа тих українок, що виїхавши на початку війни під захист країн Європейського Союзу, здобули новий досвід, відчули нові цінності, відкрили свої приховані таланти та знайшли нові ідеї. А найголовніше – повернулися до України і реалізовують їх тут.
Авторка: Ольга Шалайська
Про Art Brut
Art Brut – це як наївне мистецтво. Людина, яка не є професійно навченою, малює свій якнайкраще і найщиріше, не маючи обмежень і страхів, що щось не вийде.
Ми живемо у світі, де право творити і бути поміченим зарезервовано за тими, кого суспільство, чи експерти, чи ринок за якимись загадковими критеріями називають талановитими, обдарованими або навіть геніями. А ще ми живемо у світі, який вважаємо єдиним правильним і "нормальним". А тим часом поміж нами живуть люди, у яких мозок працює інакше. Не гірше, не слабше, не викривлено, а просто інакше. Між нами і цим другим світом зазвичай – прірва. Але знаходяться люди, які стають посередниками між "правильним" і "неправильним" мисленням і повертають тому другому природно належне право творити, говорити через творчість і право бути почутими і прийнятими. Це не зцілює людей з особливими потребами, але це лікує нас від пихатості, зарозумілості і байдужості.
