Яккі або Кумплі: хто прийшов услід за хіпстерами?

Варіанти пропонують правильний переклад нашумілого есею про появу нового молодіжного соціотипу.

Українські читачі із знаковими текстами західних медіа знайомляться, як правило, у російських перекладх чи скорочених переказах.

Здебільшого, не так через незнання англійської мови, як через лінощі.

Есей Девіда Інфанте The hipster is dead, and you might not like who comes next про смерть хіпстерів і появу "яккі", опублікований виданням Mashable, прочитав уже багато хто.

Але, власне, у російському перекладі, запропонованому ресурсом Lifehacker.ru.

Ті, хто прочитали також оригінал англійською, мабуть, помітили разючі помилки та перекручування змісту, допущені російським перекладачем, який, схоже, дуже довірливо користувався гугл-транслейтором.

Тому, Варіанти вирішили подати також свій власний варіант перекладу, який, можливо, не є вершиною перекладацької майстерності, але позбавлений головних присутніх на Lifehacker'і помилок, які свідомо чи ні, але понижують заряд критичності оригінального есею.

Також, Варіанти дозволили собі подекуди перетлумачити не лише слова, а й знакові культурні моменти, тобто перекласти певні речі з нью-йоркського контексту на львівський. Приміром, поряд з терміном "яккі" тут вживається і умовний локальний аналог "кумплі".

Хіпстер мертвий і вам може не сподобатися той, хто прийшов слідом

Девід Інфанте

Як мене можна назвати? Я двадцятишестирічний публіцист, який живе у джентрифікованому районі Брукліна. Я білий гетеросексуальний чоловік, у мене є вуса і ровер з однією передачею. Я вивчав гуманітарні науки в коледжі і маю певні ідеї.

Покоління "нульових"? Хіпстер? Яппі? Усе відразу чи нічого з цього? Не має такого терміну, який би охоплював цей закуток жалюгідних інтелігентів-"нульовиків". І, так само як і інших привілегійованих представників так званого "креативного класу", звертання "хіпстер" мене ображає своєю неточністю. Я вимагаю, щоб мене "зачебурашили" більш хірургічно.

Розглянемо щось зовсім новеньке – Яккі (Yuccies). Тобто, Young Urban Creatives – Креативна Урбан Молодь (Кумплі). Відламана пайда від покоління Ігрек, зароджена у мушельці міського комфорту, напхана переконаністю у вищій силі освіти та заражена впевненістю, що ми не просто варті того, щоб слідувати своїм мріям, ми також можемо розбагатіти з них.

Я є цим яккі-кумплем. І це звучить, звісно, трохи по-фестівськи.

Більше грошей – це добре, а більше креативних грошей – ще краще

Яккі-кумплі – це не якісь там міфічні ельфи. Якщо ви живете у метрополіях типу Нью-Йорк чи Сан-Франциско (або у Києві чи Львові, на крайняк), то ви таких, мабуть, знаєте не одного. Вони соціальні консультанти, які координують #Instagram-кампанії для лайф-стайл брендів, вони самовпевнені програмери, що прагнуть створити платформу Uber для пушерів чи Tinder для собак, вони онлайнові бутік-підприємці, що спеціалізуються на сонцезахисних окулярах з еко-бамбуку.

Швидко розбагатіти – це кльово. Але швидко розбагатіти і зберегти при цьому креативну автономію? Це мрія усіх яккі.

Коли вони закінчили універ чи політех (якщо відразу не втрапили у якийсь старт-ап інкубатор), то багато з них не стали заморочуватися слідуванням традиційною кар'єрною дорогою. Вони шубовснули у гарячковий вир самостійної ініціативи за принципом "виграй-або-програй", хоча, це означало і відносно малі заробітки.

Згідно з даними минулорічного опитування, проведеного консалтинговою компанією Deloitte, 6 з 10 представників покоління "нульових" назвали наявність значущої цілі у своїй компанії як одну з причин того, чому вони обрали саме цю роботу. У цьому ж дослідженні лише 12 % опитаних визначили "персональну вигоду" як первинну мотивацію керівництва.

Звучить схоже на мене. Я перебрався до Нью-Йорка 5 років тому і швидко залишив роботу у фармацевтичному маркетингу із стабільною зарплатнею заради неоплачуваного стажування у редакторській сфері. З того часу я продовжую пробивати свій шлях у журналістських хащах Нью-Йорка. Заробітки змінюються від "дуже погано" до "деколи ОК". Але почуття власної важливості – це дуже круто. Я – яккі-кумпель.

Від кабінета до планшета: невизнані яккі

Не всі яккі слідують таким прямим шляхом. Є багато двадцяти-з-чимось-річних, які помалу крокують дорогою традиційного працевлаштування, незважаючи на дедалі сильнішу підозру, що їхній унікальний інтелект заслуговує більшої професійної реалізації. Я називаю цих людей "невизнаними" яккі.

Те ж таки опитування від Deloitte виявило 28% "нульовиків", які вірять, що їхні таланти не реалізовуються на поточній роботі. А інше дослідження від Університету Бентлі показало, що 66% відповідної молоді хотіли б розпочати свій власний бізнес. Втім, немає достовірних даних про те, скільки з них дійсно кидають свої посади у банках, юридичних конторах і т.д. заради більш "само-реалізаційної" праці.

Але, я особисто знаю колишнього працівника фінансової сфери, який організовує музично-фестивальний старт-ап, випускника бізнес-академії, який переключився на вузько-нішовий онлайн-продаж чоловічого одягу, або колишнього юриста, який зараз володіє крафтовою пивоварнею.

"Виграй-або-програй". З традиційного у креативне. Так, це яккі-кумплі.

І це лише ті яккі, яких я знаю особисто. Кілька сотень історій я почув ще заочно. "Один колишній бухгалтер кинув свою роботу у компанії, щоб віддатися своїй справжній пристрасті – виробництву кольорових шкарпеток! Декоративному високому друку! Створенню соціальних мереж для геймерів! Еко-самогоноварінню!"

Нічого поганого у цих людях і їхніх історіях немає. Але їхні життєві рішення не можна назвати просто виявами підприємницького духу і бізнес-нюху. Яккі, за моїм визначенням, окреслюють себе не заробітками і багатством (чи відкиданням такого), а співвідношенням між багатством і своєю креативністю. Інакше кажучи, вони швидше хочуть отримувати гроші за свої ідеї, ніж за втілення чужих.

Невизнані яккі існують точно на цьому водорозділі. Культурний капітал цілком дозволяє їм змінити свою "працю-з-9-до-6" на "яккі-підприємництво" (і вони це успішно роблять). Це умовно можна назвати новою свободою.

Яккі-чекліст – перевірте себе на кумпльовість:

– носите кросівки New Balance, але не поділяєте радикальні ідеї Правого сектору

– хочете прочитати книгу Айн Ренд "Атлант розправив плечі" в українському перекладі

– регулярно відвідуєте мотиваційні лекції у коворкінгу та урбан-воркшопи "на місцях"

– теоретично не любите джентрифікацію, але практично фанатієте від фалафелів у соціальному кафе

– уникаєте татуювань у занадто помітних місцях (з кар'єрних міркувань)

– надаєте перевагу сидру перед пивом

– надаєте первагу фалафелю перед кебабом

– регулярно відвідуєте ранкові заняття з йоги і кіно-пікніки у парках

– ніч з п’ятниці на суботу проводите з пивом "Опілля" в "Христофорі", або на площі Коліївщини

– за п'ятничним пивом розмовляєте про роботу

– носите в еко-торбі пляшку з написом My Bottle

Інтернет: ігровий майданчик яккі

Неймовірний потенціал світової мережі відбив у яккі інтерес до традиційного професійного росту і надихнув їх на пошуки нових можливостей. Dotcom-бум, успіх музичної платформи Napster, а згодом поява соціально-медійних магнатів, затертий міф про блогера, слава якого затьмарює навіть ті цікаві теми, що він описує, величезні кошти зібрані черговим модним старт-апом. Для яккі усе це звучить, наче пісня сирен.

Ти вартий того, щоб заробляти на життя, будучи собою. Твої ідеї мають цінність. Йди за своїми мріями.

Вихід зі щурячих перегонів заради альтернативи, що пропонує більшу особисту реалізацію – затерте кліше американської культури. Однак, можливості, за якими женуться яккі сьогодні, абстрактні як ніколи.

Коли ти зростаєш, спостерігаючи, як інтернет-зірки стають елітою зовсім нового типу, неможливо не спробувати зловити свій шанс самому.

Заходять в бар хіпстер і яппі…

Десять років тому, яккі могли б бути хіпстерами. Пам'ятаєте хіпстерів? Круті байки, куплені за гроші щедрих батьків, обнюхані графічні дизайнери на сихівському мосту у досвітні години, розслаблені тіпи в секондхендних футболках і з білими айфонівськими навушниками, слухання нікому невідомих вінілів на мансардах.

(У Львові, в принципі, хіпстерів майже і не було, за деякими винятками).

Але саме в хіпстеризмі зародилися головні особливості яккі-кумплів, котрих у нас вже вистачає з верхом. DIY-підприємництво, нішовий маркетинг, здатність бачити і впроваджувати нові технології і т.д.

Сьогодні, хіпстери – правдиві хіпстери, а не ринкові порожнякові копії, які заполонили інтернет-рекламу, вже мертві. Він обміняв паті в закинутих фабриках на колективні заняття йогою, вона стала гвинтиком корпоративного маркетингу міні-карів чи фаст-фуду. Манірне споживання, яке раніше вирізняло хіпстерів з натовпу – American Spirits замість Marlboros, айфон замість висувних моделей, свиняча очеревина замість бекону – усе вже стало мейнстрімом. Хіпстер перестав виділятись з натовпу.

Хіпстер є мертвим за визначенням, вбитий своїми власними суперечностями. Коли усі відкидають мейнстрім, це втрачає сенс. Коли усі хіпстери – ніхто вже не хіпстер.

Блін, казати, що "хіпстер – мертвий" – це теж вже мертво, це синдром жертви тіпа вдумливої есеїстики і прайм-таймових теле-дотепів кінця нульових.

Так чи інакше, явище яккі в культурному сенсі не накладається на явище хіпстерів. Якщо знову використати мене як приклад – у мене не має татух. У мене хороша кредитна спроможність. Бляха-муха, в мене є стоматологічне страхування.

Моя головна особливість – ненамащені вуса – не додали б мені балів у часи розквіту хіпстерів. Та й все інше теж. Хіпстери, швидше за все, висміяли б мене як яппі. Але це теж було б помилкою. "Яппі" означає каталоги від Sharper Image, чисті великі квартири і купи нових грошей, витиснутих з до-рецесійного біржевого ринку. У це явище не входить відчуття свого креативного призначення, яке окреслює яккі.

Яккі культурні нащадки яппі та хіпстерів. Ми прагнемо бути успішними як яппі і креативними як хіпстери. Ми визначаємо себе через свої покупки, як і ті, і ті. Але не через рівень ціни чи смаку. Ми визначаємо себе через ціну і смак, одночасно: спортивки за $80, упаковка крафтового пива за $16, поїздка на Буковель. Ціна (висока чи низька) оцінюється згідно з нематеріальними критеріями, вона не грає принципової ролі, якщо куплений продукт засвідчує наш інтелект.

Не в останню чергу через нас 43% кожного долара, який іде на їжу, витрачається в ресторанах, а не удома. Зрештою, який продукт краще поєднує силу грошей і креативність ніж вечеря? Її потрібно заінстаграмити!

З’єднайте свіжі яппівські гроші, спрямовані на яхти та визнання, з хіпстерською анти-амбіційністю і затуманеним індивідуалізмом, капніть дещицю впевненості у своєму призначенні від покоління нульових і ви отримаєте яккі.

Ми те, що ненавидим

Креативна урбан молодь. Кумплі. Звучить доволі каламбурно і асоціюється більше з дорогим екслюзивним розливним пивом. Все вірно. Yuccies are yucky.

Яккі, за визначенням, володіють значними привілеями. Мій професійний рух у сторону креативної сфери (публіцистика) вже містить в собі ствердження привілеїв. Бути яккі – це синонім его-центричного цинізму, який може існувати лише за відсутності справжніх труднощів. Це стан системної відсутності незручностей. Це розкіш можливості самому обирати свої життєві битви. У цьому контексті цинізм є визначальною рисою яккі.

Ризикну видатися дотепним, але зі всіх причин, чому мені подобається бути публіцистом, найпомітнішою силою у механіці моєї кар'єрної траєкторії є бажання визнання. Я пишу, щоб отримати схвалення моїх ровесників, моїх батьків, або тих, хто підписаний на мій твіттер. І навіть коментаторів, які пишуть жахливі речі про мене під кожним моїм опублікованим текстом.

Не сприйміть мене неправильно – мені потрібні гроші, також, так само як і будь-якому моєму ровеснику. Але якби мені було не принципово поступити на англійську філологію, зайнятися професійним писанням і "виражати себе", то, без сумніву, я обрав би більш фінансово вигідний шлях.

Мені потрібно, щоб хтось постійно повторював мені, що у мене є вартісні ідеї. Що мій талант унікальний. Що я викопав певну ямку, розташування і розміри якої не так важливі, як той факт, що повторює мою форму.

Це цинізм привілегійованості. Ось що таке яккізм-кумплізм. Я не соромлюся цього і ви теж не повинні, якщо цей текст стосується також вас. Але причин для особливої гордості теж не має. Як я вже казав, це все трохи попахує "Фестом".

фото: Mashable