Єреван-джан: без понтів і під загрозою війни

Не знаючи нічого про Вірменію, тижнева поїздка у Єреван стала цікавішою, ніж роки проведені на уроках історії у школі та універі.

Перед поїздкою стало цікаво, куди ж я їду. Та замість історії я розглядав картинки Єревана.

Гугл не видав нічого цікавого, але на одній фотографій я побачив велику гору, яку можна було спостерігати з багатьох місць Єравана.

Як на мене, найбільша помилка туристів – це тупе фотографування місцевості та бухання в кабаках.

В Єревані я відразу підсів на найбільшу помилку туристів, але без бухання в кабаках.

Під час першої єреванської вилазки я ніяк не міг натрапити на гору у своєму об'єктиві, але це не сильно розчарувувало, бо крім неї в місті є достатньо цікавих місцин.

Здалека було помітно колесо огляду, а біля нього – вірменську Батьківщину-Матір.

Я чомусь гадав, що до вірменської Батьківщини вийти буде найлегше, оскільки її видно з усіх усюд. Також я захотів покататися на чортовому колесі, що виднілося лівіше Мами-Батьківщини.

Однак я зайшов у такі нетрі, що мій материнський орієнтир зник з поля мого зору. Так я потрапив старенький район, що децл нагадував місцевість так детально висвітлену у фільмі Діамантова рука.

Там я натрапив на чоловіка, який мив свого мікроавтобуса. Він і розповів про найкращий маршрут до Батьківщини.

Звідти я вийшов до середини монументу Каскад. До його вершини можна підніматися сходами (не одну сотню метрів) або ж ескалатором. Ще за декілька днів я дізнався, що в середині Каскаду є ескалатор та різні експонати сучасного мистецтва.

Тож я піднімався сходами і дивився на краєвиди столиці Вірменії.

Після подолання Каскаду, на горі, лівіше монументу, я натрапив на елітну вуличку з дорогими будинками та припаркованим Lamborghini.

Поки я фотографував суперкар, вибіг охоронець та попросив стерти фото: "Брат, ета нільзя, удалі!".

Зробив вигляд, що видалив і з посмішкою пішов з цієї вулиці.

Попри крутість Lamborghini та засилля Єревану мерседесівськими Кубіками (з одного боку) і ВАЗами з іранськими дешевими автомобілями (з іншого), особливої різниці в сенсі "блєск і ніщєта" не дуже помітно (як це у Києві), хоча вона все ж є.

Поки я блукав, щоб знайти перехід через жваву автомобільну дорогу, то неочікувано побачив гору Арарат. Її дуже погано видно в спеку, але якщо добре прицілитися, то можна узріти і це чудо.

Краса Арарату затягує на тривалий час, але ще більше часу потрібно, щоб сфотографувати його за поганих умов.

Після невдалого фотосету гори Арарат я все ж зустрівся з місцевим колесом огляду.

Цей парк виконаний у стилі олдскульних куротних парків СРСР: старі атракціони, літня сцена, столики (типу безбашені дев'яності), а на кабінах чортового колеса пензлем написано "Кола", "Фанта" і "Спрайт".

У кінці парку усіх вартує Батьківщина-Мати, а також танк, реактивний винищувач (без фаршу) та Вічний вогонь.

Це все атрибути Другої світої (і не тільки), хоча дух війни вірмени відчувають ще з 1994 року, коли притих Карабаський конфлікт.

Про цей конфлікт я дізнався, коли почав виправляти помилки типового туриста. Замість фотосетів усього, що рухається, я почав спілкуватися з людьми.

Вірмени дуже відкриті, а з незнайомою людиною можна спілкуватися на вулиці дуже довго. Мій рекорд – більш, ніж півгодини.

Для туриста невідчутно небезпеки, але громадяни Вірменії кажуть, що в країні передвоєнний стан і війна з Азербайджаном може в будь-який момент знову відновитися.

Маленькій країні з населенням три мільйони буде тяжко воювати з Азербайджаном (9 мільйонів). Тому Вірменія отримує допомогу від Росії.

Російські військові охороняють кордон між Вірменією та Азербайджаном.

Місцева журналістка розповіла мені, що Росія також постачає зброю Азербайджану і тому трохи незрозуміло як поведе себе Росія під час конфлікту.

В 2003 році Росія забрала у Вірменії атомну електростанцію. Відтоді вірмени все більше залежить від Росії і сподіваються на її підтримку у випадку повторних сутичок за Карабах.

Окрім Росії, вони не мають іншого союзника. З турками вірмени хейтяться вже більше століття через забраний Арарат та Геноцид 1915 року. Іран, хоч і потужний сусід, але є ісламською країною.

Найкращі стосунки вірмени мають з Грузією. Звідтам вони ввозять автомобілі та їздять на відпочинок, зокрема до моря.

Через дороге мито, транспортний засіб вартуватиме дорожче, ніж в Грузії, але значно дешевше, ніж в Україні.

Також у Вірменії є завод-гігант з виготовлення каучуку "Наіріт" (зараз не працює) на який також кинула оком Росія. "НК "Роснефть" почала цього року проводити аудит заводу.

Єдиний гігант, що реально приносить кошти у бюджет Вірмені – це завод "Арарат", який вже більше ста років виготовляє вино-коньячну продукцію.

В середині країни ситуація також не найкраща. Нинішній президент не влаштовує громадян. Під час протестів 2008 року після обрання президента силовики вбили декількох активістів.

Ціни у Вірменії досить адекватні, майже все дешевше, ніж в Україні. Зокрема в Єревані дуже дешевий проїзд на таксі та громадському транспорті.

Маршрутка коштує 100 драм (дві гривні), метро також 100 драм, таксі від нашого хостелу до Каскаду (1,6 км затореною автомобілями дорогою) – 600 драм (12 гривень). Але чим більше кілометрів намотує таксі, тим сильніше відчувається різницю між українськими та вірменськими цінами.

Поміж єреванських маршруток переважно помітні: Газелі, китайські автобуси та українські Богдани.

Якщо порівнювати столичний Єреван та провінційний Львів, то в Єревані менше кафе, ресторанів та інших закладів громадського харчування. Відповідно, у Єревані менше туристів менше, а місцеві мешканці не витрачають свої драми на трагедії у дорогих ресторанах.

Більшість вірменських автомобілів обладнані газовими установками і тому за 100 гривень середньостатистичний автомобіль там проїде від 250 до 300 кілометрів. В Україні, якщо їздити на бензині, то запас ходу за 100 гривень становить трохи більше ста кілометрів.

На початках популярності газу для автомобілів у Вірменії (років 10-15) водії дорогих машин соромилися встановлювати ГБО. Коли здоровий глузд перемагав, його встановлювали, але заправлялися лише вночі або ж знімали номерні знаки з автомобілів.

Тепер цього ніхто не соромиться і це тільки в України ГБО називають рагулізмом та сміються з Cadillac Escalade Василя Вірастюка.

Мені, як справжньому українцю, було незвично і боляче дивитись на те, як на АЗС заправляють газом BMW X5. Згодом газом заправлявся і Мерседес C-class. В Україні такі випадки можуть вважатись фантастикою, бо навіщо тоді купувати дорогу машину та заправляти її не бензином, а газом?

Цікаво те, що водії в Єревані не блимають давнім світлом фар, щоб його пропустили чи хтось виїжджає на головну дорогу, а сигналять клаксоном. Короткий сигнал – "не лізь на мою смугу". Середній – "ей, не лізь, кажу!", а довгий сигнал – це вже нецензурщина. Аварійкою там також не дякують.

Майже на кожному світлофорі є відеокамери, які фіксують порушення правил дорожнього руху. Зокрема камери фіксують проїзд на червоне світло, заїзд за стоп-лінії, та поворот вліво, якщо той заборонений на певному перехресті.

Також по місту багато камер, які фіксують перевищення швидкості. Камери спрацьовують, якщо автомобіль розгався більше, ніж 70 кілометрів на годину. В Єревані є тільки дві вулиці, де швидкість лімітована до 40 км/год.

Підсумовучи враження про столицю Вірменії, варто зазначити, що як для міста віком 2795 років, Єреван не має нічого збереженого з тих часів заснування. Попри те, місто дуже гарне: Арарат, цікаві площі та багато іншого, милого для ока.

А ще я нарив цікаву штуку – фото нашого Президента на одному вуличному стенді, але що там було написано про нього, для мене так і залишилося загадкою.

Також у Вірменії варто з'їздити у монастир Хор Вірап, де Григорій Просвітитель в IV столітті був ув'язнений за християнські погляди.

Також дуже гарно у Татевському монастирі, у храмах Гарні та Звартноц.

Та поміж усіх цих дивовиж найцікавішими є самі вірмени.