Розмова з кандидатом політичних наук Євгеном Ланюком.
Євген Ланюк – кандидат політичних наук, асистент кафедри філософії Львівського національного університету імені Івана Франка, викладає курс "Політичні комунікації" у Школі журналістики УКУ.
Ми зараз живемо в епоху стрімкого технологічного та інформаційного процесу. Які, на Вашу думку, наслідки цього процесу в майбутньому?
Наслідки можуть бути досить різноманітними і навряд чи є якась однозначна концепція, яка би могла їх передбачити. Ми живемо в таку епоху, коли неможливо однозначно передбачити, що відбудеться навіть за півроку, не кажучи вже про якесь довгострокове прогнозування. Але те, що зараз відбувається і в чому ми можемо бути абсолютно впевнені, це те, що світ надзвичайно стрімко змінюється. Ми знаємо, що інформація, яку продукує людство, з кожним роком подвоюється.
До прикладу, в 2016 році, коли Оксфордський словник обрав слово "пост-правда" словом року, людство випродукувало більше інформації, ніж за всю свою історію починаючи із кам'яного віку. Ми живемо в епоху інформаційного вибуху. Надзвичайно складно прогнозувати наслідки цього вибуху, адже це феномен, який не має прецедентів в усій попередній історії людства.
Одна з концепцій, яка намагається спрогнозувати якусь певну траєкторію розвитку людства – це концепція інформаційної або технологічної сенгулярності американського футуролога Реймонда Курцвейла. Він знає з середини світ інформаційних технологій, адже тривалий час працював у таких великих технологічних компаніях як Google, Microsoft. Його концепція полягає у тому, що проміжки між технологічними відкриттями постійно ущільняються. Це означає, що колись людству було потрібно тисячу років, щоб створити будь-яку технологічну новацію, наприклад колесо чи плуг.
Але згодом темп прогресу почав прискорюватися. Двісті років тому відбулася промислова революція, перехід від аграрного суспільства до індустріального. Це потягнуло за собою радикальні зміни в усіх сферах соціо-культурного буття, у сфері економіки, духовній сфері. Сьогодні ми говоримо про світське, демократичне, відкрите суспільство. Перехід до нього відбувся якраз у той час.
Зараз ми бачимо, що технології стрімко розвиваються. Інтернет з'явився на початку 90-х років. Важко уявити, що ще десять років тому ми жити без смартфонів і навіть не знали що це таке. GPS з'явився в середині 90-х років. Якщо ми спробуємо продовжити цю траєкторію далі, то, можливо, в майбутньому темп відкриттів піде на місяці, на години, на дні. Момент, коли прогрес людства стане настільки стрімким, що його буде важко розуміти, Курцвейл називає цей момент інформаційною сенгулярністю, за аналогією терміну, що у фізиці позначає момент Великого вибуху.
Фізики не знали, що передувало Великому вибуху, відповідно футурологи не мають уявлення, що стане зі світом після інформаційної сенгулярності. Ми можемо говорити про деякі припущення, проте жодне з них не має однозначних елементів на свою користь.
Яку роль відіграють комп'ютеризація та інформатизація в політичній сфері?
У політичній сфері ця роль стала очевидною якраз минулого року, 2016, коли Оксфордський словник обрав цей термін словом року. Хоча варто говорити, що поняття "пост-правда" не нове. Вперше воно з'явилося в драматурга Стіва Тесіча ("Про війну у Перській затоці"). У 2004 році вийшла книга "Ера пост-правди". Ми бачимо, що це поняття вже було раніше.
Словом року воно стало через те, що частота його зростання у публічному дискурсі зросла на дві тисячі відсотків. Є спеціальна програма Google Ngram, яка дозволяє відстежити частоту вживання різних слів в медіа, в статтях тощо. Згідно з Оксфордським словником "пост-правда" означає, що інформація не обов'язково має бути правдивою, вона радше апелює до емоцій чи до суб'єктивних переконань. Якщо говорити про наслідки, які це явище буде мати в політиці, то їх важко якось однозначно погрупувати. Давайте спробуємо це зробити.
По-перше, потрібно пов'язувати розвиток демократії із розвитком книгодрукування, із розвитком преси у Новий час. І ці дві ідеї дуже тісно між собою корелюються. Демократія – це суспільство відкрите, де вільно циркулює різноманітна інформація. Але принциповою умовою ліберальної демократії є те, що ця інформація має бути правдивою. Сьогодні ми бачимо цей інформаційний вибух, який вже не дозволяє нам відрізнити правдиву інформацію від фейкової. У результаті ця неправдива інформація бере таку саму або ж навіть більшу участь у формуванні політичних позицій громадян.
Тоді відбувається ефект так званих "бульбашок" – це замкнуті інформаційні середовища, в яких перебувають громадяни. Там вони отримують певну інформацію, яка не обов'язково повинна бути правдивою, але тим не менше впливає на їхні судження та на соціалізацію. Те, що ми бачимо сьогодні, є фрагментацією єдиного публічного поля, яке є підставою для вироблення єдиних спільних рішень у політичній спільноті. Проте які це буде мати наслідки надалі важко прогнозувати, але можна побачити такий зворотній ефект, коли ця постправдива інформація підсилює первинні установки учасників політичної дискусії.
Як наслідок, наприклад, якщо людина є республіканцем, то у підсумку вона стає ще більш переконаним республіканцем і ще далі віддаляється від демократів. Якщо брати британську політику, то ми бачимо велику різниці між прихильниками і противниками Брексіту, тобто якщо ми говоримо про те, що у створенні демократії є принцип консенсусу, принцип порозуміння, вироблення спільних рішень, то такі ефекти є безумовно дуже згубними для демократії.
Але потрібно говорити про те, що вже сьогодні і у Facebook, і у Google, і в інших технологічних компаніях активно вводяться різні запобіжники проти пост-правди. Можливо цей процес не зайде надто далеко тією мірою, що він похитнув загально прийняті підвалини сучасного суспільства.
Чому саме звернення до людських почуттів та емоцій стало більш важливішим, ніж об'єктивні факти? Чому їх більше використовують саме в політиці?
Потрібно говорити про те, що політика завжди апелювала радше до емоцій, аніж до раціональної сфери. Ми знаємо концепцію раціонального вибору, яка є загальноприйнятою в економічній теорії та в ліберальній теорії політики. Якщо подивитися на речі правдиво, то емоційний компонент завжди, ще з найдавніших часів, був ключовим. Наприклад досвід 20 століття, коли відбувалось нагнітання різноманітних емоцій. Якщо тоталітарні режими, то це нагнітання емоцій зненависті, злості, антипатії до представників інших націй, інших рас (пропаганда в нацистській Німеччині). Також комуністична утопія.
Політика ніколи не була раціональною за своєю суттю. Емоційний компонент завжди відігравав якщо не першочергову, то дуже важливу роль. Сьогодні ми бачимо ефект, коли інформаційні технології, створивши цей інформаційний вибух, просто зневолювали різницю між правдивою інформацією і між інформацією, яка більше подобається, яка апелює до емоцій.
Проте не можна казати, що раніше політика була раціональною, а зараз більш емоційною. Вона завжди апелювала до емоційного компоненту, особливо якщо говорити про масову політику починаючи з 20 століття. То була ера масових виборів, масових демократій. Тут цей емоційних компонент є ключовим. Можна згадати слова лідерів тоталітарного руху Гітлера та Геббельса, які казали, що здатність мас до раціонального сприйняття є дуже обмеженою і важливо емоційно забарвлювати речі у чорні та білі контрасти. Інформаційні технології лише надали цьому більшого поширення.
Ви говорили про певні програми для перевірки достовірності фактів. Скільки їх, ними користуються?
Їх зараз лише почали впроваджувати. Ми бачимо досвід 2016 року, коли термін "пост-правда" став словом року. Технології, які здійснюють менеджмент за компаніями (Facebook, Google) зараз почали впроваджувати різноманітні фільтри, засоби фактчекінгу, вистежування інформації. Але варто поговорити про те, що такі засоби вже діють, зокрема в українському інформаційному просторі.
Є такий ресурс StopFake, аналітики якого цілеспрямовано збирають і розвінчують фейки російської пропаганди. Але тут ми знову наштовхуємося на певні пастки у людському сприйняті. Індивід має два джерела інформації. Одне з них пройшло цей факт-чекінг, а інше більше імпонує суб'єктивним переконанням людини. На жаль, ми бачимо таку ситуацію, коли все більше і більше людей воліють отримувати не ту інформацію, яка є правдивою, а ту, яку вони би хотіли отримувати, яка радше їм імпонує. І тоді утворюється замкнуте коло, коли постправдива інформація підсилює певні попередні упередження.
Ці попередні упередження заставляють людину отримувати ту інформацію, яка резонує із цими упередженнями. Це є ситуацією "курки чи яйця". Пост-правда підсилює певні суб'єктивні установки, а в подальшому ці установки вже впливають на ту інформацію, яку отримує індивід. Як наслідок ми повертаємо до того поняття фрагментарності політичного поля.
Чи можуть люди самостійно, без цих чекінгів якось відділяти правду він неправди?
Кожен індивід повинен бути свідомим, розуміти, що йому потрібно отримувати правдиву інформацію, а не ту інформацію, яка йому подобається, яка йому імпонує, яка якимось чином апелює до його емоцій і почуттів. Насамперед, потрібно отримувати інформацію як мінімум з кількох джерел, потрібно здійснювати об'єктивну і незалежну перевірку цієї інформації. Але ми бачимо таку ситуацію, що більшість людей не будуть проводити таку перевірку особисто. Потрібно перевіряти не лише користувачів, але і журналістів.
Як працює журналіст агенції BBC. Він має лише півгодини для того, щоб написати новину. За 10 хвилин він має отримати інформацію, 10 хвилин йому достатньо для того, щоб взяти один чи два коментарі з цього приводу і ще за 10 хвилин він має написати інформацію. Приблизно 80 відсотків матеріалів, які поширюють дуже впливові і відомі інформаційна агенції, ґрунтуються не на власному розслідуванні журналістів, а на інформації, яку беруть із відкритих джерел інформації в інтернеті. Тому, що тут казати про пересічних громадян, якщо самі журналісти надзвичайно швидко поширрють різноманітні фейки.
Тобто кількість інформації сьогодні є такою, що стає дедалі важче відділити те, що є правдивим від якоїсь фейкової інформації. Сумно говорити, але ця концепція пост-правди має досить глибоке підґрунтя під собою. Правда, ми живемо в момент інформаційного вибуху, коли інформації стає настільки багато, що орієнтуватися стає дедалі тяжче і тяжче.
Хочу звернути увагу на те, що кілька років тому (2013) у Львівському університеті читав лекцію відомий соціолог Загмунт Бауман, який говорив про те, що людям його покоління, а зростав і соціалізувався він в 50-60-ті роки, здавалося, що головним бар'єром на шляху до раціональної, більш розумної, консенсусної політик є брак або відсутність інформації. Здавалося, дайте нам більше інформації і люди зможуть сприймати раціональні рішення на благо усіх. Але сьогодні ми бачимо якусь антитезу до цього твердження. Інформації стало настільки багато, що нам вже просто важко в ній розбиратися.
В аналогії з тим, що її стає настільки багато, то люди починають якось вбігати, рятуватися від цього напливу інформації. Активізуються якість первинні форми свідомості (міфологічні, віра в чутки, в ідолів, віри в "розіп'ятих хлопчиків"). Наша сучасна ситуація нагадує те, як жили люди в епоху Середньовіччя. Тоді ще не існувало такого поняття як "факт". Воно з'являється вже в Новий час.
"Факт" – це такий критерій, який дозволяє нам відділяти просто висловлювання від від конкретно правдивого висловлювання. В епоху Середньовіччя люди вірили, наприклад, в домовиків, фей, духів, чортів, єдинорогів і різних казкових істот. Сьогодні ми бачимо, що є дуже схожі тип віри. Знову ж таки, віра в розіп'ятого хлопчика в Слов'янську, віра в різні теорії змови, що американська влада організувала теракт 11 вересня, що світом керують масонські таємні організації, якісь інопланетяни тощо. Це так само є наслідком цього інформаційного вибуху, коли інформації стає надто багато і ми просто втрачаємо будь-яку здатність в ній раціонально розбиратись.
На Вашу думку, усі ці фейки створюються на замовлення чи вони виникають через те, що журналісти не перевіряють інформацію, що люди самостійно її вигадують?
Тут присутні усі ці моменти. З одного боку, це замовні фейки, які цілеспрямовано створюються політичними інституціями. Російська пропаганда, Кисельов – це така тема, про яку можна говорити годинами. Звичайно фейки поширюються і складаються цілеспрямовано, але з іншого боку, довірливі читачі, які поширюють першу ліпшу інформацію, яка їм просто суб'єктивно подобається, і так само активно беруть участь і підтримують цю "пост-правду".
Наприклад, СБУ закрила групу в ВК, яка активно закликала до "Третього майдану" і містила неначебто патріотичні меседжі, патріотичну риторику, але дуже активно закликала до повстання проти легітимної сьогодні влади. Виявилося, що ця група контролювалась з Москви. Її куратором був бойовик терористичної організації ДНР з псевдо "Москва".
Соціальні мережі і новітні засоби комунікації дуже часто стають елементом, інструментом інформаційних війн. Хотів звернути увагу на подію, яка нещодавно відбулася, а саме, коли Президент України Петро Порошенко своїм указом ввів в дію рішення РНБО, яке обмежує доступ до російських ресурсів (Вконтакте, Однокласники, Яндекс, Mail.ru). Адже ці ресурси використовуються як елементи у інформаційній війні.
Ми сьогодні живемо в ту епоху, коли інформації стає настільки багато, що вона може використовуватися як зброя. Коли одна країна чи одні спецслужби за допомогою інформації намагаються дестабілізувати політичну ситуацію в іншій країна. Це є тим явищем, яке називається інформаційна війна. Український теоретик Георгій Почепцов доволі активно досліджує це питання. Ці інформаційні операції, інформаційні війти стають одним із ключовий засобів ведення війни у гібридний умовах 21 століття. Це є та ситуація, яка відрізняється від досвіду, який ми пережили в роки Другої світової війни.
Зокрема, сьогодні люди часто моделюють свої уявлення про російсько-українську війну ґрунтуючись на досвіді Другої світової, але ми живемо в іншу епоху. Ми живемо в епоху соціальних мереж, в епоху, коли інформація активно використовується як зброя. І коли одна країна здатна дестабілізувати і впливати на політичний простір іншої країни, зокрема за допомогою інформації. Інформаційні війни стають дуже важливими засобами ведення бойових дій і впливу на політичну ситуацію в інших країнах.
Неправдива інформація більше впливає на людей зі слабкою психікою?
Так, цілком можна говорити про це. Більшість людей, які демонструють конформну поведінку, які здатні підпорядковуватися авторитетам. Проте є певна кількість людей, які не ідуть на ці різноманітні трюки. Є люди, які мають своє розуміння правди, які є досить глибокими і ніколи не піддаються на різні маніпуляції. Взагалі, проблема демократії полягає у тому, що голосують усі. Голосують і ті, хто вірять в різноманітні фейки. Як колись сказав Черчилль: "Демократія – це погана форма правління, форма правління, але, на жаль, кращої ніхто не придумав".
І тому є певні хиби, пастки, які вже існують у демократичному процесі. Потрібно створити якісь засоби, щоб еліта, ті люди, які справді відповідають показникам еліти, безпосередньо стояли біля керма влади. Якщо згадувати Платона, то це не філософи повинні керувати державою, а істина. Він про це писав, адже в його концепції філософи – це ті люди, які найближче стоять до істини, які найбільше бачать істину.
Якщо говорити про цю концепцію "пост-правди", то я вважаю, що в майбутньому створяться якісь такі механізми, що ця концепція Платона таки буде діяти вже в нашому інформаційному суспільстві в 20 столітті. Ті люди, які найближче стоять саме до правди і будуть задавати тон усім іншим. Але, на жаль, ситуація така, що Платон навряд чи був би в захваті від того, що демократія дозволяє голосувати усім, зокрема тим, які досить далеко стоять від істини.
Зважаючи на усі ці проблеми, які ми обговорили, що ж чекає нас у майбутньому?
Соціологія описує ефект Флінна, який полягає у тому, що кожне наступне покоління людей май вищий показник IQ, ніж попередні. Ми знаємо, що прогрес людства – це насамперед прогрес грамотності і проінформованості людей. Якщо говорити про середньовічне суспільство, то більшість людей були неграмотними. Сьогодні є ефект загальної грамотності. Ми стали більш розумними, ніж були раніше.
Я вважаю, що люди майбутнього все таки будуть ще більш просуненими, ніж ми з вами. Тобто загалом є така дуже широка тенденція, що люди рухаються в бік більшої раціональності, більшої проінформованості. І все таки, попри усі ці пастки, які ми сьогодні бачимо, можемо говорити, що це є якась тимчасова тенденція. Мені здається, що треба оптимістично дивитися у майбутнє і вірити в те, що майбутні покоління людей будуть ближче стояти до політики, яка більше орієнтуватиметься на справжні демократичні цінності.
фото: Фб Євгена Ланюка
авторка: Тетяна Рубан