Йосип Лось: Треба проповідувати енергійний оптимізм
Розмова з завідувачем кафедри зарубіжної преси та інформації факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка Йосипом Дмитровичем Лосем.
Світ швидко змінюється завдяки інформаційним технологіям, які помітно вплинули на розвиток журналістики. Як, на Вашу думку, чи змінився при цьому її зміст та наповнення світової журналістики? Які ідеї, стандарти сьогодні є визначальними для світової публіцистики.
На мою думку, є дві тенденції розвитку світової журналістики. З одного боку – чітко вивірена концепція світоглядної публіцистики, зеніт якої припадає на 19 століття, яке називають золотим віком журналістики. З іншого – відображальна тенденція висвітлення інформації . Проблема полягає в тому, що поруч з відображальною функцією мас-медіа мусить існувати функція пояснююча, бо суто відображення дуже часто не є журналістикою.
Наприклад, прес-конференції, мітинги, інтерв'ю людей, які в такий спосіб рекламують себе. Це не є журналістикою, а своєрідним плагіатом, бо журналіст у цьому випадку просто ретранслює чужу думку, він рідко може коментувати і фактично не може втрутитись . Елементи журналістики у цьому є, але вона неглибока і несе в собі «мізер» інформації. Образно кажучи – це друга або третя ліга журналістики.
Ми повинні дбати про збереження першої ліги журналістики формування журналіста як людської місії. Наприклад Джузеппе Мадзіні у 19 ст. чітко сказав, що факти були, є і будуть, але цього замало. До фактів треба пристосувати, видобувати принципи. Є правда історична – це істина фактів, і є правда моральна – це істина принципів. Якщо ми сполучимо дві правди, продовжував Мадзіні, то перед нами буде чудовий Божий світ, усі багатства цього світу.
Люди з різними поглядами, які шукають, які знаходять які помиляються, але які мають шляхетну мету. Тобто факти і принципи, а по-науковому – Евристичний алгоритм. Тобто, це певна кількість фактів, а потім на основі цих фактів потрібно видобути принцип свого життя.
Типовий приклад: колись випробовували ядерну зброю і люди стали помічати, що занепадає генетична субстанція людини. Люди хворіли все більше і більше. Тому у 1963 році США, СРСР, Велика Британія, як три провідні ядерні держави, зібралися у Москві і підписали декларацію про припинення випробування в атмосфері ядерної зброї. Тобто принцип – припинити, бо інакше загинемо. Це стосується будь – яких сфер діяльності.
Наприклад, сьогодні у Європі йде гостра світоглядна боротьба, в якому напрямку має розвиватися Європа. На даний момент спостерігаємо своєрідний радянський союз бюрократії в Брюсселі, який нав'язує космополітичний погляд на життя. Це не привело ні до чого доброго. Бо спостерігаємо фінансову, економічну кризи, домінування спекулятивного капіталу. Суть у тому, що на перший план поставлено економіку і політику, а забули про основоположні речі.
Проте, що європейські народи сформуватися на засадах християнства, що кожен народ має свою культуру. Це відсунули на другий план. Не можу не згадати думку Шарля де Голля, президента Франції, який стверджує, що Європа – від Атлантики до Уралу, але Європа націй тобто кожен народ зберігає свою культуру, мову, релігію і разом, спільно вирішують якісь справи. Не тільки в царині економіки, бо матеріальне завжди роз'єднує, об'єднати можна лише духовно.
Про це говорив Іван Павло ІІ, і про багато подібних речей говорять та і пишуть наші таланти: Сверстюк, Костенко та інші.. Це все стосується сучасної публіцистики. Як висновок, нам треба зберегти вищу лігу, завданням якої є пояснювати, прояснювати і задіювати вищі пласти свідомості, змусити людину замислитися про суть речей.
Візьмімо, наприклад, телебачення. Чому воно мілке? Бо у ньому немає глибини: ніби всі все знають, але не розуміють що відбувається у світі. Більшість людей світоглядно непідготовлена, вони не здатні побачити небезпеку здалеку, навіть ту ж економічну кризу.
Робота журналіста не просто інформувати а пояснювати, згруповувати та якісно викласти інформацію споживачу. До прикладу, в інтернеті інформація зовсім не структуризована. Кожного дня з'являється 100000 блогерів. І що з того? Світ став кращим? Жодної користі з цього.
Тому журналістика першої ліги повинна працювати над головною проблемою: поліпшення людини. Це альфа і омега журналістики. Якщо ми не зробимо світ кращим і самі не станемо кращими то навіщо продовжувати йти в нікуди?
Навіщо нам усі ці сили та технології? Остання просто прискорює процес потоку інформації. Але якщо не буде «олії » в голові , якщо журналіст не зможе згрупувати, синтезувати, вийти на новий рівень пізнання, якщо він не зрозуміє про що йдеться, то як можна донести інформацію до споживача? Тому журналіст у всьому повинен шукати сенс.
Якщо жити тільки сьогоднішнім, бавитися і споживати, не задумуватися про істини – це не життя. І небезпека в Європі полягає якраз в тому, що акцент зробили на масову пресу. Більшість видань, радіо і телебачення за головну мету сталять споживання та розваги. Сьогодні інформацію перетворили на товар, а люди нехай самі розбираються. Це я називаю відображальною журналістикою, де нема аналізу. За кордоном таких журналістів називають media worker, людина яка завтра може бути продавцем.
А справжній журналіст – має мати фундаментальну підготовку свого розуму, для того щоб писати. Навіть Барка казав: «освіченість полягає не в університетському дипломі, а в умінні бачити великі істини». І для того щоб стати хорошим журналістом треба постраждати, подивитися на життя з різних сторін. До прикладу Габріель Гарсія Маркес так висловився про свою працю: «В день я журналіст, а в ночі – письменник»
Сформулюйте, будь ласка, Своє бачення місії журналіста, як ця проблема розвивається у зарубіжній журналістиці і чого бракує сучасним українським журналістам? Хотілось би також почути від Вас відповідь на вічне запитання: журналіст – це поклик душі чи все ж ремесло, якому можна навчитися?
Якщо говорити про те, чи журналістка це поклик душі чи ремесло, то перший і другий варіант є правильним. Є таке поняття як покликання, і хочу зазначити, що всі люди є геніальними. Головне – знайти себе і розвивати таланти у собі. Зараз усі пхаються до влади, але не всі розуміють, що це важка праця, відповідальна і покликана на служіння народу. Журналістика також несе в собі відповідальність за суспільство. Але з іншого боку журналістські навики можна напрацювати.
Талант вимагає копіткої праці, але це – насолода творити! Треба вивчити свою та інші мови, знати свою історію, читати класичну літературу, адже остання відкрила багато істин. Все життя треба вчитися і бути наполегливим.
От, наприклад, Світлана Алексієвич опитала біля 700 людей, щоб написати книжку «Цинковие мальчики» про афганську війну. Вона унікально працює з документами, чітко заявляє, що проти об'єктивності американської системи преси, бо об'єктивності нема, людина не може бути об'єктивною. Має лише бути шляхетна позиція, допомогти, розтлумачити ситуацію, а не зубоскалити, заробити швидко популярність і продаватися.
Я не кажу, що мас-медіа має лише критикувати. Бо є критика репресивна в критика конструктивна. Сьогодні переважає перша. Журналіст має бути завжди в пошуку. Бо «все» знає лише Господь Бог. Найлегше всіх і вся звинувачувати. Наприклад, українську владу. Треба критикувати конструктивно а не зубоскалити і «тикати». Тому мета журналіста не руйнувати, а удосконалювати. Бо руйнувати – найлегше.
Джордж Оруел у своєму творі «Ферма тварин» писав: на місце одних свиней прийдуть інші. Таке ми спостерігаємо в Україні упродовж 20 років. Тому нам, журналістам, треба показувати некваліфікованість людей, які керують такою прекрасною державою, талановитим народом, я кий витворив пречудову культуру. Їм треба довести, що є не тільки економіка та голий зиск, а й вищі матерії. Недостатньо лише поїхати в Канів і сказати привітальне слово до шевченківських днів. Я б подивився, як хтось з парламенту продекламував вірш Кобзаря. Тут для журналіста велике поле діяльності.
Треба зберегти вищу лігу, де журналіст відчуває свій обов'язок та виконує свою місію, де є журналістський спосіб думати. Треба завжди ставити питання: «Чому?» – це я називаю публіцистикою і дією кваліфікованого журналіста.
Як, на Вашу думку, чи зникне якісна преса з масового ринку?
Не можна взагалі навіть говорити про те, що зникнуть творчі газети. Вони не можуть зникнути, бо що раз виникає все більша потреба. З'являється багато грамотних людей, молодих зокрема, які потребують, щоб хтось їм пояснив, згрупував факти, дав якісь визначення тенденції, які б розмовляли вголос з ними, а не просто викидали інформацію.
Інформаційне суспільство було завжди. «Цивілізація виросла, а людина – змаліла» – Євген Сверстюк. Це я вважаю публіцистикою найвищого рівня, адже в одному речення схоплено суть процесів. Сьогодні людина спростачилася, збайдужіла, острахопудилася, спідлилася.
Тому висока публіцистика, якісна преса повинна рятувати людські душі. Повернутися до вищих пластів журналістики. Женев'єва Табуї сказала велику річ, що першими публіцистами були біблійні пророки, бо вони проголошували великі життєві істини. Зараз всі говорять про свободу слова. Для чого? Щоб обплювати одне одного? Що пропонувати споживачеві?
Якщо говорити про завдання свободи слова, то це тільки добрий інформаційний товар, який пропонуватиме орієнтири, які допоможуть налагодити добрі відносини між народами, зберігати мир. Журналістика може виконати це завдання.
Всі серйозні українські видання, а тим більше телерадіокомпанії, висвітлюють зарубіжні події. Чого бракує українським журналістам-міжнародникам?
Українська журналістика не є гіршою від інших. Я б починав відлік української публіцистики від Іларіона «Слово про закон і благодать», Володимира Монамаха «Повчання дітям», від речників Києво-Могилянської академії до Франка аж до нині Сверстюка і Костенко. Ми маємо прекрасних взірців журналістської діяльності.
Якщо говорити про проблему українських журналістів, то ми не вміємо згрупувати, бо так склалося історично, бо були під Імперіями. Тільки тепер ми починаємо збирати спадок шедеврів публіцистики, він – колосальний, і на ньому можна вчитися. Але інформаційна сфера, на жаль, не належить тим людям, які ставлять інтереси суспільства, духовні та державні орієнтири на перший план. Вони належать речникам, магнатам тим іноземцям, які зацікавлені баламутити людей, нав'язувати ті взірці поведінки, які руйнують. Наприклад, кримінал, бойовики, порнографія, шоу.
Комусь вигідно нав'язувати це. Ми самі вині у цьому, бо ми українці – вайлуваті. Ми повинні навчитися протестувати. Я б давно сказав Шустеру: «Дякую і до побачення», бо він завжди шукає конформації, аби пересварити, замість того, щоб з'ясовувати проблему, піддати її глибинному аналізу. Сократ казав, що завданням оратора є пошук істини, а не маніпулювання словом. А нині журналістика якраз маніпулює людьми.
Пересічний американець перед телевізором 8 годин на добу. Це пониження інтелекту людини. А в Японії, Німеччині, Британії щоденно якісну пресу читає великий відсоток людей понад 70%. В Америці фігурує телебачення, це – скринька ідіота. Вони мало що розуміють, але, якщо так, то зверхньо.
Тому пересічний американець не знає хто президент, а 60 мільйонів американців функціонально не вміють ні писати ні читати. Тому українському журналістові треба творити якісну інформацію і не піддаватися американським віянням.
Підписання Україною угоди про Асоціацію з ЄС – головна міжнародна тема українських ЗМІ. Проте не складно зауважити значну кількість спекуляцій, спричинених в тому числі й тим, що українські журналісти просто не розуміють тематику, яку описують. Чому так відбувається?
Я скажу, що в такий Європейський союз, який є сьогодні я б не вступав. Бо там домінує бюрократія брюссельська, де нема ні релігійного, ні національно самовияву, де є просто економічна вигода і політиканство. Тому щораз більше європейців виступають проти цього, бо Євросоюз повинен будуватися як Європа націй.
От в Європу Данте, Шекспіра, християнських вартостей, поем та пісень про кохання, Європу великих культурних цінностей – от в такий треба вступати, а не Європу шахраїв та економічних спекулянтів, які довели держави до того, що понад 35% студентів опісля закінчення навчання у престижних закладах не можуть знайти роботи.
І тому ми повинні йти до Європи, хоча ми вже давно у ній є. Ми центр Європи і ми маємо запропонувати свої цінності та вартості. Європа має мати дві легені: західні та центрально-східні. На одних Європа точно не протягне довго. І тоді все стане на свої місця. Ми до кінця не знаємо що таке Європа: з одного боку – гомосексуальна, шахрайська, але є Європа високої культури та спадку, який треба примножувати та берегти.
Матеріальне завжди буде роз'єднувати, бо у такій справі завжди існує конкуренція, а духовне – завжди об'єднає. Ми пропонуємо cвій побут, свої традиції, свою сім'ю. Цікаво, що 30 % німецьких дівчат відмовляються від дітей.
Ми повинні з'ясувати і писати правдиво. Ми не маємо справжніх матеріалів про Європу. Всі мають бути самі собою: поляки поляками, росіяни росіянами. Наша преса має висвітлювати проблеми, аналізувати та давати відповіді, а не обпльовувати, паплюжити.
Бюрократам в Європі від України потрібен зиск. Вони нас вже кілька разів зраджували. Але у Європі преса є патріотичнішою, ніж в нас. Там вона відстоює релігію, гідність, історію. Од нам треба теж це робити. Ми не гірші від європейців. Потенційно українські журналісти є сильніші. Ми краще орієнтуємося в історії, ми більш сприйнятливі до вивчення до інших мов.
Я за журналістику, де в основі є енергійний оптимізм. Висвітлювати блискучу перспективну: «Майбутнє за нами». Має бути букет народів. Тоді це буде справжній букет. Але не бюрократії чи інших союзів, яким чхати на наші цінності. Нічого з цього не вийде. Рано чи пізно пробуджується гідність, і в нас також цей час настане.
Сьогодні багато точиться дискусій про те, що журналістська освіта в Україні потребує реформування в бік європейських стандартів, адже журналістам досить часто бракує базових знань і глибшої спеціалізації. Чи справді це так і щоб особисто Ви змінили би в українській журналістській освіті? На що орієнтуватися?
Журналістка освіта має бути фундаментальна. Людина повинна в університеті вивчати історію світу та своєї країни. Які ідеї і форми вираження змісту. Історія – вчителька життя. Також повинна вивчатися література, зокрема поезія, іноземні мови, філософія, економіка, обов'язково має бути присутня дискусія. Менше уваги і маніпулятивним дисциплінам: іміджмейкерство та інше.
Університет – це кузня світоглядних ідей. З університету треба вийти не просто репортером, а журналістом високого класу, думаючим! Звичайним репортером можна стати при редакціях за 2 місяці. Але мислителя виховає лише університет. Шкода, коли за 5 років людина отримує лише диплом, а не цінності, думки та вміння розуміти, шляхетну мотивація. Це і є журналістика.
Кожного року на нашому факультеті вчаться студенти які є окрасою факультету. Які мають напрямки пошуку. Які постійно збагачуються. Все життя треба вчитися. Студенти мають можливості знати більше, у такий час живемо, коли є кращий доступ до інформації. Журналіст має бути і юристом, і священиком, і науковцем, і філософом, і істориком, тобто мати широкий діапазон знань, знати методику до організації матеріалу і до тлумачення факту.
Учень має перевершити свого вчителя. Викладачі дають імпульси до навчання, зацікавлюють, а вже студенти повинні самоактивізовуватися. Щодень треба читати макротексти, які будуть актуальними за 10 років, які заставлять думати. Адже слово має визволяти, а не поневолювати, має будувати людину. Ми це впізнаємо тільки у вищій школі. Треба змінювати методику підготовки, можливо наперед виявляти таланти. Бо зараз мода на журналістику.
Що, на вашу думку, чекає на журналістику вже завтра?
Все незабаром часі встане на свої місця. Всі ці олігархи, комерціалізація. Усе відійде, всі переситяться, всім остогидне брехня, примітивізм та опоганювання одне одного. Люди потребують високого слова, думки яка б окрилювала, яка б будувала державу і людину.
Треба бути оптимістами. Треба проповідувати енергійний оптимізм. Давайте писати і критикувати, але не репресивно. Якщо дискусія, то вона не повинна бути як глухий з німим. Це ми бачимо у програмі Шустера, де тільки лаються.
Треба уникати іронії в журналістиці. Журналіст чітко має заявляти про свою позицію і має за неї відповідати. Світ людини має бути високоморальним, висококультурним, високоінтелектуальним – оце варто показувати у журналістиці і це повинно домінувати.