Поширення українського космосу на всі усюди з теренів берлінської школи.
Берлінська резидентка Катерина Заволока презентує, популяризує та поширює український мікрокосмос за посередництва німецьких класиків.
Вже якось ніхто не дивується тому, що порятунок українській етнотроніці приходить з-за кордону. Берлін стає тим центром, який презентує адекватні приклади поєднання цих двох елементів без заквітчаного кітчу чи якогось блаженного неошароварництва.
То є реклама світового українства, де окрім нової Заволоки варто пригадати й мешканку Берліна Ганни Гринів з альбомом "Kupala" (2023). З тутешніх теренів, наприклад, обабіч Заволоки зокрема можна згадати Андрія Кириченка з альбомом "Maria" (2024), який перетинається з нею на берлінському матеріалі.
Якщо хтось полюбляє ранню хуліганку Заволоку, всю таку глючну та глітчеву ("Suspenzia" 2003-го чи "Plavyna" 2005-го) з її веселими техно-танцями на кшталт "Polissia", то мусить зважати на атмосферу альбому "Istyna". Також тут, певне, варто застерегти й шанувальників її спліту з учасником Seefeel Марком Кліффордом "Split01" (2007), де поміж іншого можна натрапити на іронічний ледь не IDM зі сопілкою.
Альбом "Istyna" – це музика становлення, музика піонерів-першовідкривачів, яка на екрані Заволоки оспівує пісенний край завзяття і труда. І допомагають їй у цьому класики німецького косміше (Tangerine Dream, Manuel Göttsching, Klaus Schulze). Вона вже якийсь період ходила довкола них, а ось вже тут безшовно сплітає моторик зі "Щедриком" ("Zoriana", "Vesnianka").
Заволока загалом полюбляє балансувати між двома стихіями. Альбом "Istyna" й урівноважує своєю космічною карпатіаною два світи – грувистий пост-індастріал та мерехтливе ембієнт-техно. Закільцьовує їх у гіпнотичному танці ("Slava"), де, здається, інколи можна ще почути мінімалістичну магію Террі Райлі ("Istyna") та радістю руху Стіва Райха ("Molytva").
Гіпнотичний поступ моторика тут, звісно, що символізує постійний рух уперед (розвиток культури), а залюблені у райському та фантастичному вигини (викрутаси) вишиванкового чину ("Naspiv") – все яскраве різноманіття мікрокосму української душі (й досі приховане до часу між рядками).
До цього моменту за згаданими тут орієнтирами Заволока йшла певний період. Тут вже час дещо застерегти поціновувачів її даркового звуку на альбомах "Promeni" (2018), "Ornament" (2020), "Amulet" (2022). Пост-індастріалу вбік Jon Hopkins чи гурту Fuck Buttons (звісно, що трек "Okay, Let's Talk About Magic" з альбому 2008 року) там значно більше.
Саспенсовість невідомого (ворожа та колюча) на альбомі "Promeni" гіпнозує ще більше небезпечними пульсаціями тієї незнаної ще досі величі услід за колючими міражами Шульце ("Sontse"). За маревним витанням ембієнту (інколи ледь не органного дрона) неодмінно приходить викличний грув ризику ("Fire Consecration"), і вже десь тут треба питати себе, чи не походять ті моменти у Гопкінса та Fuck Buttons з шульцівського треку "Cellistica" на альбомі "Audentity" (1983)?
Альбом "Ornament" (2020) ставав на ще один крок ближче до косміше альбому "Istyna" ("Tanok", "Bezmir"), хоча й досі тримався своєї саспенсової небезпеки (як завбачливого попередження мандрівникам у Космосі). Баланс між тонким (ембієнт-техно) та наїжаченим (пост-індастріал) так подекуди наростав піднесеною епікою, що в тій іскрі вчувався ледь не Вангеліс ("Prostir").
У звуках альбому "Amulet" (2022) косміше було ще більше поміж саспенсу мольфарської Гуцулії ("Amulet", "Vira", "Snaga"). Виникала моторикова психоделія. Вже тут можна було зауважити й Райха поміж веснянок ("Stezhka"). Поміж відверто трансагресивного треку "Mitsni" (йому до хітової пари ще варто додати трек "Vyzvil") витало ще щось схоже на нью-ейдж ("Prosvit", "Tsvit").
Особливо вдалим це медитативне розважання було в ейфорійному треці "Sich", який лише вкотре вказував на те, підморгуючи, що Україна вже потребує своєї космічної опери про козацький всесвіт. Саундтреки до цього кіно ми вже маємо. Львівський гурт Sherpa The Tiger ця новина має особливо втішити.
Якщо комусь після такого вкотре закортіло такої Заволоки, то вона цьогоріч разом з Дмитром Федоренком у проєкті Cluster Lizard якраз випустила альбом "Herts". Пост-індастріал зі своїм особливим, а також й карпатським грувом, який все стирає закаблуками у порошок ("Blind Fury", "And The New Fire Rises"). Попри всі міражі Клауса Шульце у нинішньому ще більш непевному світі ("Hymn", "Free Steppe") вони продовжують завзято кувати зброю перемоги для всіх охочих ("Over Life", "Kalyna").
Усі ж інші можуть чекати на заплановане пророками повернення богині під трек Джона Гопкінса "part vi - solar goddess return" з альбому "Ritual" (2024).