Виступ президента Асоціації медіа-юристів Тетяни Котюжинської на конференції "Як соціальні медіа змінюють журналістику", 22 листопада, Київ.
Побутує думка, що інформаційна діяльність в інтернеті не є законодавчо врегульованою і за неї журналісти не несуть врегульованої законом відповідальності. Однак європейська і українська юридична практика вже багато разів показала нам, що це насправді не так.
Якщо ми поглянемо у законодавство України, то побачимо, що у статті 277 Цивільного Кодексу України (ЦКУ) взагалі немає слова ЗМІ чи журналіст. Там йдеться про те, що будь-яка недостовірна інформація, яка порушує особисті немайнові права особи, може бути спростована або у особи, чиї права порушені, має бути право на відповідь. Отже не йдеться де саме, яким чином це розміщено.
Що таке взагалі поширення інформації? Поширенням інформації вважається її повідомлення будь кому, крім тієї особи, якої вона безпосередньо стосується. Тобто, якщо дві сусідки на лавці біля під’їзду обговорюють сусідку з третього під’їзду, то це вже є поширення інформації.
Якщо вони обговорюють це з Манею, то це не є поширенням, а от якщо Мані при цьому немає, то це вже є поширенням інформації. І якщо Маня про це довідається, то вона має право пред’явити позов.
Відповідно, цей принцип діє і стосовно інформації, поширеної у Facebook чи іншій соцмережі.
Богословська проти Аронця
Останнє судове рішення в таких справах. Поки що це рішення суду першої інстанції, але я думаю, що апеляційний суд залишить це рішення в силі в частині, де зобов’язано спростувати недостовірну інформацію. Єдине – що зменшиться сума відшкодування.
Йдеться про суд між фактично двома політиками: прес-секретарем ВО "Свобода" Олександром Аронцем і нардепом Інною Богословською.
Аронець на своїй сторінці у Facebook розповсюдив інформацію "відьма вкрала хрестик у націоналіста".
Дійсно, існує заява від нардепа від Свободи Олега Гелевея, що під час бійки у ВРУ в нього пропав хрестик. Аронець стверджує, що у бійці брала участь Інна Богословська і з цього він робить висновок, що відьма вкрала хрестик у націоналіста.
Суд визнав дану інформацію недостовірною і зобов’язав її спростувати. Найбільше здивування у Аронця і журналістів викликало саме це: "Що, я не можу виставляти і обговорювати у ФБ на своїй сторінці все, що я хочу і думаю? Адже коли ти відкриваєш сторінку ФБ, тебе запитують "Що ти думаєш?" І ти починаєш писати щось на взірець: а я думаю, що відьма вкрала хрестик у націоналіста". Проте суд вимагав доказів цього.
Безумовно, з інформацією в соціальних мережах потрібно працювати так само, як в будь-якому ЗМІ. Немає значення де саме поширена інформація, важливий лише зміст інформації.
Говорити, що автоматично інформація, поширена в соціальних медіа, є підставою для позову чи для звільнення від позову – не виходить. Ті самі стандарти, та сама робота над інформацією, що і у ЗМІ.
По цій конкретній справі судом було вирішено на користь Богословської відшкодування в сумі 50 тис. грн. (просила 250 тис. грн). Безумовно, що в цій частині рішення суду повинно бути змінено, бо таких відшкодувань не повинно бути.
Подібні обґрунтування траплялись в кінці 90-х рр., але зараз навпаки, саме тому, що Інна Богословська є відомим політиком відшкодування повинно бути 0 грн. Думаю, що в цій частині суд якраз і поправить рішення. В частині ж спростування, думаю, це рішення залишиться в силі.
Якщо ж Аронець не захоче виконувати це рішення, тобто розмістити у ФБ, на своїй сторінці спростування, то державні виконавці звертаються до суду за роз’ясненням, і суд на підставі ЦКУ має вирішити, що це воно має бути опубліковано в інших медіа чи іншим способом, але за рахунок цієї особи.
Газета "Правое дело" проти України
Наведу інший приклад. Ця справа пройшла всі стадії в українських судах і було рішення Європейського суду: газета "Правое дело" проти України.
Газета "Правое дело" публікує анонімного листа, розміщеного перед тим в інтернеті на якомусь форумі, в якому було зазначено, що такий-то працівник СБУ (вказано його прізвище) є корупціонером, "кришує" те-то і те-то, робить такі-то незаконні речі. Публікація, наголошую, в інтернеті була анонімною.
Відповідно, газета, передрукувавши це, нічого довести не може. Вона може довести лише одне, що це дійсно було розміщено в інтернеті.
Безумовно, українські суди в цій справі газетою були програні.
Європейський суд встановив, що дійсно такими програшами держава України порушила 10 статтю європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а саме право на самовираження.
В чому саме було порушено? Європейський суд зазначає, що ця інформація має надзвичайно важливу суспільну вагу, оскільки підлягає перевірці і може свідчити, що працівник органу державної влади скоїв серйозні злочини. Таким чином не можна карати журналістів, що беруть участь в дискусії.
Салов проти Україна
І тут ще можна пригадати справу "Салов проти Україна".
Якщо пам’ятаєте, 1999 рік, президентські вибори, донецький адвокат Сергій Салов був довіреною особою кандидата в президента Олександра Мороза.
Невідомо за яких обставин, але Салов був затриманий нібито за розповсюдження фальшивих примірників газети "Голос України", в яких йшлося про те, що президент Леонід Кучма помер від алкогольної інтоксикації і тепер вся влада належить голові ВРУ Олександрові Ткаченку.
Салов же стверджував, що він десь там в своєму городі знайшов ці примірники, а у місцевому магазині серед кількох бабусь затіяв розмову про те, що було в них написано.
Салов відсидів близько 9 місяців у слідчому ізоляторі. Справа проти нього то відкривалася, то закривалася.
Європейський суд, переглядаючи всі судові вироки українських судів, зазначає, що національними судами і національними органами прокуратури і слідства не було встановлено, що саме Салов виготовив ці фальшиві екземпляри газети, а само по собі обговорення навіть недостовірної інформації, вірогідність якої викликає сумніви, не є порушенням статті 10 європейської Конвенції.
Тобто Салов брав участь в обговоренні інформації, в достовірності якої, він може навіть сам сумніватися, але він може її обговорювати з іншими. Але ця інформація була виготовлена і поширена не ним.
Беручи до уваги ці два рішення Європейського суду: "Правое дело" проти України і Салова проти України – ми можемо виходити з того, з чим потрібно працювати. Коли журналісти мають справу з інформацією у соціальних мережах.
Перше. Ми повинні з вами зберігати докази, що ця інформація була поширена і виготовлялась не нами.
Друге, навіть якщо у нас існують сумніви у достовірності цієї інформації, ми все одно можемо обговорювати її, за умови, що ця інформація є суспільно важливою.
Ми можемо порівняти: відьма вкрала хрестик і співробітник СБУ, який підозрюється у "кришуванні" незаконного бізнесу. Оця різниця в суспільній важливості інформації і дозволяє насправді дати відповідь чи можемо ми опублікувати, посилатися, обговорювати ту чи іншу інформацію і чому іншу інформацію ми не можемо брати автоматично, а мусимо її перевіряти.
Головне в будь-якому випадку – суспільна важливість інформації. Навіть якщо ця інформація недостовірна, але є суспільно важливою, вона, фальшивка, виготовлена не нами, ми можемо її обговорювати і шукати правильної достовірної відповіді.
Delfi проти Естонії
Коротко про важливе рішення щодо коментарів. На підтвердження моєї попередньої тези про те, що суд завжди робить наголос на тому, що інформація має бути суспільно важливою. От саме це – суть інформації розглядається, а не те, хто і де її поширив.
Рішення Європейського суду "Delfi проти Естонії".
Інтернет-ресурс Delfi поширив інформацію про те, що суднохідна компанія зруйнувала дорогу між материковою Естонією і островами.
Сама публікація була визнана об’єктивною, збалансованою. Але під нею було опубліковано близько 180 коментарів, які були визнані такими, що ображають (є різко наклепницькими) головного акціонера компанії.
Директор компанії звернувся з позовом до ресурсу Delfi і ресурс Delfi прибрав коментарі.
Суди, в тому числі і Європейський суд, Delfi програв.
Національні, а потім і Європейський суд не розглядали зміст коментарів, а виходили з того, що обидві сторони визнали їх наклепницькими.
Більше того, європейський суд якраз зауважив Delfi, яка стверджувала, що не повинен відповідати за коментарі, бо не він їх створював, що ці коментарі були під публікацією, яка має важливе соціальне і суспільне значення, отож це означає, що саме Delfi розумів якою важливою була інформація і була зобов’язаний приділити особливу увагу модеруванню коментарів.
Далі розглядалось питання чи повинене інтернет-ресур Delfi відповідати за коментарі невідомих осіб.
Європейський суд відповів: так, ви створили таку технічну можливість для такого розміщення, ви не створили обов’язкової авторизації, ви повинні самі визначати в який спосіб будете модерувати, держава вас не зобов’язує робити премодерацію, але разом з тим позивач має можливість і має право вирішити, до кого позиватися: чи то до автора коментаря чи до вас, в кого на ресурсі цей коментар розміщено.
Тобто точно встановлено, що не Delfi їх виготовили. Вони створили технічну можливість для розміщення. Якщо немає авторизації, то позивач не розуміє до кого конкретно він повинен позиватися. І Delfi не доводили суспільну важливість інформації. Вони не працювали за цим критерієм. А формальний критерій, що це розмістили не ми, тому і не нам відповідати, в судах не працює.
Немає суспільної важливості в інформації – ми втрачаємо захист. Є – у нас є з вами чудова можливості отримати захист на базі законодавства України, яке встановлює підстави для звільнення від відповідальності журналістів і ЗМІ у разі поширення інформації суспільно значимої, у разі передруку інформації з офіційних джерел, і т. решта.
Кожний із законів, що регулюють діяльність журналістів, містить в собі обов’язково ці виключення. І ще одне важливе виключення.
Закон про державну підтримку ЗМІ та соціальний захист журналістів містить виключення про так званий умисел. Тобто якщо не було умислу на поширення недостовірної інформації, немає матеріальної відповідальності, відшкодування.
Підсумовуючи, наголошу:
1. Відповідальність в Україні і в світі встановлена не для конкретного суб’єкту, а взагалі для висловлювань, для недостовірної інформації, яка порушує чиїсь права, а не загалом за якісь заяви, чи за щось ще.
2. Важливо, щоб поширена інформація, якщо в нас є сумніви щодо її достовірності, була суспільно важливою. Це нас звільняє від відповідальності як за поширення, так і за обговорення такої інформації. Бо це якраз і є виконання завдання преси в суспільстві.
Андрій Вихопень