Пригоди львів'янки у казковій Фінляндії.
Доторкнутися північного сяйва, поплавати у крижаній воді в найхолоднішу пору року, об'їстися локриці та відчути магію білих ночей.
Майже все це стосується буденного дня мешканця країни Суомі. Фінляндія – країна контрастів, адже кожна пора року готує щось своєрідне, проте, точно незабутнє.
Мені ж пощастило на годину отримати статус студентки одного з фінських університетів у місті Турку та спробувати яке ж воно, справжнє життя на півночі. Я завжди була переконана, що люблю холод і зиму, натхненна фотографіями кришталевої півночі ще у Львові, однак я виживала перший тиждень у Фінляндії. Вже через п'ять хвилин перебування на вулиці я не відчувала кінцівок, волосся перетворювалося на крижаний лід, хоча всі новини чи студентські організації наполегливо наголошували на кількості одягу, необхідного для прогулянки на вулиці.
Та попри -25 градусів, завірюхи і шок всіх іноземців, що лиш прибули\живуть у Фінляндії та намагаються закутати себе в якнайтепліший одяг аби не промерзнути до кісток, самі фіни дивували неабиякою стійкістю до погоди, байдуже прогулюючись у весняних кросівках, без шапок, проте з рукавичками. Згодом я зрозуміла, що така погода може викликати дискомфорт у будь у кого, але не у фінів.
Наступний засвоєний мною урок стосовно погоди – взимку варто чекати сонячного дня як благодаті з неба. Тут кожен радіє найменшому проблиску сонця, оскільки це велика рідкість навіть весною. Як тільки з'являлись промені сонця, то відразу профілі фінів в соціальних мережах завалили фотографії з доказами сонця на вулицях північних міст. "Воно існує" – радісно кричали вони.
Справді, найважче було пристосуватися до кількох годин світлового дня зимою. Просинатися, коли ледве світло о десятій ранку, а за декілька годин спостерігати як вже смеркає – це вже якось не надто оптимістично.
Коли декілька разів мене ледь не збив велосипед я зрозуміла, що варто бути обережною, адже основна частина дорожнього руху – це велосипедисти, і тому не варто дивуватися, що у пішоходів менше території на дорозі. Незважаючи на складні погодні умови у місті люди, обираючи поміж машиною і велосипедом, вибирають велосипед. Згодом я сама приєдналася до цієї категорії, але лише тоді, коли сніг хоч трохи розтав.
Фіни відверті прихильники екологічного способу життя навіть якщо надворі -20 і хуртовина. Мені спочатку було доволі важко зрозуміти як у -20 можна так сміливо і, при чому, масово їздити на велосипедах. Ще важче мені було переконати себе після життя у Львові у тому, що якщо я залишу велосипед на вулиці на годину або більше, то його не вкрадуть. Дуже часто я бачила, що велосипеди залишали взагалі без замків і ланцюгів. Тут, при такій великій кількості велосипедів варто лиш не забути який з них твій. З рештою проблем не виникне.
Ще одна річ до якої я довго не могла звикнути – це питна вода з крану. Якщо чесно, я перший місяць просто гріла воду і кидала підозрілі погляди, згадуючи Львів і якість води у ньому, на людей, які спокійно наливають воду з-під крану.
До переїзду сюди я практично нічого не знала про країну і тому слово "Фінляндія" найперше викликало в мене асоціації з сауною. Тут, для фінів, в зимовий період найпопулярнішим відпочинком є не лижі чи сноуборд, а саме фінська сауна. Це особлива і беззаперечна частина фінського життя. За підрахунками вчених фінських саун більше, ніж автомобілів в країні. Тільки уявити – понад 2 мільйони збудованих саун у країні з населенням 5,4 мільйонів.
Старі друзі чи нові знайомі, святкування день народжень чи звичайний відпочинок – у будь-якому з цих випадків вас запросять в сауну. Навіть у студентському гуртожитку, де я мешкала, на останньому поверсі була сауна. Тож до цієї традиції фінів було гріх не звикнути. Я дуже часто запитували фінів, навіщо так часто ходити в сауну? Для них це особливий ритуал: у сауні діляться спогадами і настроями, вирішуються важливі сімейні запитання, саме тому майже у кожній домівці є можливість розслабитися і очистися після важкого робочого дня. Дуже багато саун знаходиться не лише в будинках, але й на природі. Наприклад, на березі Балтійського моря.
Зауважу, що вже при нульовій температурі кількість відвідувачів суттєво зменшується, адже як говорив один мій знайомий фін: "недостатньо холоду, аби плавати". А вже в квітні-травні на пляжах, в 15 градусну погоду, можна зустріти фінів, які сміливо засмагають на сонці. Чесно кажучи, я кілька днів спостерігала, а чи їм не холодно. Поки не побачила обгорілі спини – все зрозуміло. Нестача сонця точно дається в знаки.
Немало зусиль я затрачала аби психологічно та фізично звикнути до ритму життя у Фінляндії, повільного і розміреного. Раптово знаходиться час на те, між чим у Львові я буквально розривалася. Згодом я зрозуміла скільки всього можна встигнути за один день. Жителі Суомі рано прокидаються і рано завершують робочий день. Привітність та добрий настрій зберігався навіть після робочого дня. Я постійно дивувалася куди ж щезає їхня утома?
Перед поїздкою я багато начиталася про суворий характер північних народів. Це правда, адже характер у фінів досить закритий і стриманий. Моя подруга фінка відразу попросила не ображатися, якщо хтось знайомий не привітається зі мною. І як виявилося – правда. Одне з дивацтв, яке довелося спостерігати – далеко не всі фіни привітаються з тобою на вулиці, навіть якщо ти з ними працюєш, вчишся чи просто знайомий. Та й вони не дуже охочі говорити з людьми, лише за крайньою потребою. Ні-ні, це зовсім не означає, що хтось злий чи зверхній. Така вже неординарна особливість.
Однак їхній замкнутий характер ніколи не впливає на ввічливість фінів, завжди усміхнених, добрих та трішки мовчазних. Великою несподіванкою для мене стало те, що незважаючи на свою закритість, для них абсолютно звичайним є відпочивати в сауні цілковито оголеними навіть із незнайомими людьми. Як пояснював один знайомий: "Цей жест означає, що ти не маєш що приховувати від людини, яка сидить поруч тебе".
Фінляндія навчила мене багато часу проводити на одинці – в бібліотеці, в тренажерному залі, магазинах. Завжди варто знайти час лише на себе. На перших позиціях поміж пріоритетів має бути особистий простір, тому дуже важливо не порушувати їхню зону комфорту. Кількість населення країни не велика, тож місця вистачає усім, до цього й звикли.
Ударом для мене після метушливого і завжди святкового Львова стало те, що переважно порожнє все місто у будні та вихідні. Після роботи у Фінляндії не поспішають на прогулянки північними вуличками. Саме тому після 6 вечора міста переважно пустують, не кажучи вже про святкові дні, коли на вулиці й сліду від живої душі немає. Ми з друзями українцями навіть почали жартувати про те, як упізнати вихідний день, а просто за відсутністю людей на вулицях та закладах. Невідомо, чи це пов'язано якось з холодом чи характером, але фіни люблять теплу і сімейну атмосферу.
Але все ж буває кілька святкових днів, коли вулиці переповнені натовпом. Здається, наче в один день у рік всі мешканці міст виходять зі своїх домівок святкувати в місто.
Прикладом одного із таких свят є Ваппу (фін. Vappu), що приурочений до Міжнародного дня праці. Для більшості фінів це свято асоціюється з веселими і незабутніми вихідними, тому іноді дехто достеменно не знає причини події. Святкування розпочинається 30 квітня, проте основні події припадають на 1 травня. Тому фіни ще 30 числа, незважаючи на свою пунктуальність, не приходять на роботу. Вулиці прикрашені кольоровими стрічками, прапорами, скрізь чути урочисту музику оркестру, а фіни сходяться на головну площу з бокалом в одній руці і пляшкою шампанського в іншій.
Обов'язковим атрибутом є головний убір – білий кашкет, який фіни отримують під час випуску з університету. Ним також прикрашають пам'ятники. Створюється незвична атмосфера, місто шумить, а стримані фіни вигукують і голосно святкують. Це доволі видовищне дійство, особливо, коли ніколи нікого не зустрінеш у будні.
Безуспішно намагаючись знайти заміну маминим пляцкам і медівникам, я постійно перед очима бачила одне – найпопулярніші фінські солодощі – локрицю. Не всім вона припаде до смаку чи кольором вугілля, і присмак дещо нагадує сироп від кашлю, однак фіни беззаперечні шанувальники цих цукерок.
Я спробувала буквально десятки видів локриці, а також – шоколад, льодяники, морозиво, тістечка, компоти, алкогольні напої та киселі. І це ще далеко не повний перелік. Були навіть такі страви, до яких я ніколи б житті не додала цей продукт, однак фіни масово скуповують, наприклад, спагеті з локриці. Не менш відомими є солодощі під назвою салміякі (фін. salmiakki), виготовлені за допомогою хлориду амонію (у народі нашатир) особливістю яких є солодко-солоний присмак.
Оскільки у Фінляндії дуже часто хмарна і прохолодна погода, то нестача сонця дається взнаки. Саме так фіни пояснюють свою пристрасть до кави, адже вона здатна зігрівати та тонізувати організм. Вони іноді не помічають як випивають близько 3-6 філіжанок кави на день.
Фіни щирі поціновувачі активного відпочинку і природи. І справді – природа казкова. Близько 70 відсотків території Фінляндії території вкриті лісами. У країні тисячі озер та густих лісів і повітря, здається, найчистішим.
Зимою на півночі Фінляндії працюють десятки лижних курортів. Популярним також є відпочинок в котеджах та споглядання північного сяйва, яке для мене стало просто незабутнім. Майже цілу зиму і початок весни можна спостерігати цю невимовну красу.
Весною, подорожуючи в найпівнічнішу точку Фінляндії, я минала засніжені селища з населенням близько сотні людей. Місцеві фіни розповідали, що зв'язок з цивілізацією випадає вкрай рідко. Адже практично до кінця весни території настільки засніжені, що й машинами важко їздити. Тому потрібно минати з десяток кілометрів пішки аби тримати пошту.
Поштові скриньки залишають біля трас, адже заїзд в села зимою є небезпечним через погоду. А іноді жителі змушені не один тиждень сидіти в домівках і чекати відлиги або коли хтось розчистить сніг, адже його висота може сягати аж до даху. Саме тому, пояснюють фіни, у них завжди вдома є тижневий запас їжі.
Неодноразово подорожуючи машиною неподалік від міста я мала можливість побачити оленів чи лосів обабіч траси, хоча тут завжди варто бути уважним, оскільки часто таке знайомство може відбутись просто посеред дороги. Навіть у містах поблизу житлових будинків абсолютно не бояться присутності людей зайці та лисиці, які частенько пробігали біля мого житла. Фінляндія вміє цінувати природу та її красу і тому ця холодна північна країна не залишить байдужим нікого.