Дронографія Львова: Церква Вознесіння Господнього

Церква Вознесіння Господнього (Знесіння) Української Греко-Католицької Церкви на вулиці Старознесенській, 23.

Ймовірно, що на місці давнього святилища на Знесінні за Високим замком була церква від якої поселення й отримало свою назву. Найстарішу відому будівлю храму звели у 1602 році і вона згоріла в час облог Львова. З найдавніших документів, що стосуються церкви, наразі відомі лише два документи з 1687 і 1758 років, а саме: підтвердження її привілеїв і призначення нових священиків. Відбудована дерев'яна церква простояла до 1901 року, коли на її місці звели сьогоднішній мурований храм. Однак залишився опис і зображення старої церкви з середини 19 століття. Стіни церкви були розмальовані батальними сценами, також у церкві були два бічні вівтарі з образами, які вкривалися срібними золоченими шатами.

Першим дослідником, котрий звернув увагу на цінність пам'ятки був австрійський археолог Адольф Вольфскрон, який опублікував 1858 році рисунок та план у віденському виданні у статті про дерев'яні церкви Моравії, Сілезії, Угорщини та Галичини. У тому ж році опис мистецьких пам'яток подав Феліціан Лобеський у газеті "Rozmaitości" (додаток до Gazeta Lwowska). Пізніше у своїх працях церкву згадували зокрема Федір Білоус (подав рисунок за Вольфскроном), Юзеф Лепковський, Казимир Мокловський, Богдан Януш, Михайло Драган. У середині 19 століття церква перебувала у поганому технічному стані. З'явились плани будівництва нової.

Іконографія дозволяє скласти певне уявлення про храм. Він був тридільним двоверхим, орієнтованим на осі південь-північ із входом з півдня. Складався з прямокутної нави, такої ж ширини квадратного бабинця з присінком та дещо вужчої прямокутної вівтарної частини. Нава і бабинець були увінчані четвериками із архаїчними низькими наметовими дахами; верх над бабинцем виконував функцію дзвіниці. Дах над вівтарною частиною – двосхилий. Уся будівля по периметру була оточена піддашшям.

Інвентарний опис другої половини 19 століття подає перелік окремих будівель на церковній території: дерев'яний будинок ("монастир") із чотирма кімнатами; кухня (або пекарня) з житловою кімнатою; стайня; ще одна будівля, що поєднувала комору, возівню і стайню; хлів; стодола. Усі дерев'яні, криті гонтом або соломою і переважно у поганому стані.

Інтер'єр церкви був розписаний сюжетами зі Старого та Нового Заповіту. За іконостасом знаходилась ікона "Розп'яття з ктиторами" від 1701 року. Біля вівтаря розміщувались також ікони історичного змісту. До нашого часу збереглись фрагменти високомистецької ікони "Вознесіння Господнє" від 1652 року, що знаходилась перед іконостасом. Церква посідала дзвін, датований 1557 роком, що походив з іншого, давнішого храму. Тут зберігалось рукописне Євангеліє 1603 року, яке писав священик Захарія зі Знесіння.

Відомо про плани 1888 року про будівництво нового храму за проектом Василя Нагірного. З невідомих причин цього не відбулось. Новий проект виконав Владиславом Галицьким і його реалізували протягом 1897-1901 років. Стару церкву зруйнували не відразу. Її поступово оббудовували новими стінами і розібрали після завершення будівництва. 1922 року над входом до церковного двору збудували стрільчасту неоготичну арку, а пізніше у 1924 році – стінну двоярусну дзвіницю із півциркульними арковими прорізами для дзвонів.

Храм розташований на високому пагорбі. У плані має форму хреста зі слабо вираженими раменами. Увінчаний одним великим восьмериком із куполом вкритим бляхою та високою бляшаною сигнатуркою, разом із якою загальна висота сягає 31 м. Церкву будували з цегли, яка зовні обмуровувалась грубо обробленим пісковиком, що добувався поблизу. Для архітектурних елементів застосовувався дрібнозернистий пісковик із села Демні, що поблизу Миколаєва.

В інтер'єрі знаходиться низький одноярусний іконостас із різьбленими царськими та дияконськими вратами. Серед намісних ікон – дві, писані на дереві, різняться за манерою виконання. Їх автором ймовірно був монах Святоіванівської студитської лаври на Знесінні Рафаїл Хомик (перша половина 20 століття, монограма "Х. Р." на образі св. Миколи). Престоли перед іконостасом та бічним вівтарем (при південній стіні) оздоблені рельєфами Андрія Коверка. Цьому ж авторові належить й кафедра під головним престолом та рельєф "Добрий Пастир" у головній наві.

Південний вівтар містить образ Христа, який написав Антон Манастирський. Північний бічний вівтар містить образ Матері Божої-Елеуси початку 18 століття, що походить із церкви-попередниці. Ікону написали 1701 році, і вона підписана на звороті монограмою "A.I.M." або "A.L.M", що можливо розшифровується як "Александер Ляніцький маляр". Стіни храму вкриті сучасними розписами із сюжетами переважно з Нового Заповіту.