Вибори 2020. Нова система (ч. 2)

Депутат Львівської міської ради Юрій Кужелюк (Громадянська позиція) про особливості нової системи виборів 2020 року.

В минулій статті я аналізував нову розхвалену виборчу систему, яку прийняли під фанфари боротьби з корупцією з твердженнями, що це завадить "скупці" округів та наверненню "нерозумних" виборців на шлях суцільних чеснот і правди. Другим фактором на користь змін було те, що за нинішньої системи не всі округи мали свого депутата.

Що ж сталось? Ми побачили, що нова система замість "зерна правди та науки" з засади ділить кандидатів в депутати на дві категорії: "рабів", які збиратимуть тростину (голоси) і "плантаторів", які цю тростину їстимуть, тобто нічого не роблячи, а віддавши "бабло" сидітимуть та чекатимуть результатів. Партійним бонзам за такої ситуації відразу забезпечили одне гарантоване місце, щоб часом не програли в чесній конкуренції. Чи будуть такі люди працювати з виборцями, питання риторичне.

Принагідно додам, ще дві речі:

1. В бюлетені потрібно окрім партії вказати бажаного депутата. Проте, якщо Ви не зробите позначки, або зробите іншу помилку в цій графі, то голос за партію не пропаде, а піде не на проходження виборчої квоти в районі, а в загальнопартійний список, тобто на "плантаторів". Оскільки ця система впроваджується вперше, то процент таких помилок буде достатнім.

2. В бюлетені дуже обмежена конкуренція, оскільки для того, щоб піднятися вище в партійному списку треба набрати не менше чверті від виборчої квоти, а таких випадків з засади в районному списку не може бути багато.

Проте є ще одна цікавинка. Промоделюємо, які були б результати виборів-2015 за нині чинною системою, вважаючи, що розподіл голосів між районами невеликий. Отже, пройшло сім партій, які разом набрали 83,08% голосів. Враховуючи розподіл голосів між партіями, отримаємо: Галицький район – один депутат замість чинних п'яти, Залізничний – шість замість дванадцяти, Личаківський – чотири замість дев'яти, Сихівський – сім замість тринадцяти, Франківський – сім замість дванадцяти, Шевченківський – вісім замість тринадцяти.

Загалом всі райони у Львові отримали б 30 депутатів (які прив'язані до районів) замість 64-х нині чинних. А що ж решта 34? А це "плантатори", які пройшли закритими частинами списків партій. Якщо хтось думає, що вони будуть сильно турбуватися проблемами виборців, інфраструктурою тощо, то тут можна лише розсміятись в обличчя. Видається, що значно швидше – земельними ділянками, приміщеннями тощо.

І ще одна "перевага" закону. Якщо виборець знав у якому він окрузі, хто його депутат і яка партія, то зараз всі прив'язані до району без розділення територій, а це також не сприяє активній праці з виборцями. Адже умовно, якщо мій округ складає 11 тис. виборців, то зараз це буде весь район, тобто 90 тис. виборців. І так у всіх. От і ведіть прийом, розв'язуйте проблеми.

Таким чином аналіз показує, що розхвалена нова виборча система з нібито "відкритими" списками є по суті системою закритих партійних списків для "плантаторів" і майже закритими списками для "рабів". Додатково ще гарантується місце для партійного лідера, щоб не програв, не дай Боже. Інакшими словами не створює однакових конкурентних можливостей для кандидатів у депутати. І ніхто про це не говорить, як і про те, чи можлива партійна корупція. Адже, якщо раніше кандидат вкладав ресурси у виборчий округ, то тепер він понесе їх партійному начальнику. Тому хотіли як краще, а вийшло, як завжди.

До речі, мажоритарна система існує в США, Британії, Франції, інших країнах і нічого. Спискова система існує в Німеччині, Польщі, Нідерландах тощо. І також нічого, працює. А от Італія регулярно змінює систему, а результат не дуже. То можливо не у виборчій системі причина. Можливо, якщо виборець готовий взяти кілограм гречки чи хоче повірити в чудесні обіцянки, то яку б систему ми не запроваджували, то завжди знайдеться можливість цю гречку всунути чи чудесних "зелених" обіцянок зробити.

І вже зовсім на завершення. Автор цих рядків п'ять(!) раз вигравав місцеві вибори за п'ятьма різними системами, починаючи від виборів до обласної ради 1998 році, де виборчим округом був цілий Львів (600 тис. виборців) та чотири рази до міської. Ні разу не встановлював жодного особистого біг-борда, ані сіті-лайта чи розтяжки над вулицею. Жодного разу не замовляв ауді- ні відеоролика. Не роздав жодного кілограма гречки. А виборці чомусь п'ять раз голосували. Чомусь. Так можливо не в гречці чи не у виборчій системі проблема. Можливо і не зовсім у виборцях, а може більше в охочих стати мерами та депутатами? Можливо досить експериментів з виборчими системами, а проблема у виборчій культурі, і тому саме цим суспільство й повинно зайнятись?