Пам'ятник садовому рагулізму

Інформаційний шум довкола алегоричної скульптурної композиції Франца Ксавера Вольфґанґа Моцарта у тупеньких маніпуляціях садоботних структур.

Дріботіння львівських садоботів, які навспак вивертаються, щоб вигородити авштрійський курдуплик скульптора Себастьяна Швайкерта, достатньо кумедне у своїх одноманітних аргументах.

Політика партії наказує їм контрастом педалювати світоглядний конфлікт між ретроградним та модерновим, а тому вони так агресивно стрибають довкола львівських пам'ятників зі совком у голові. Більшість нових місцевих пам'ятників – це чистий жах, звичайно, від ленінця Бандери та до Вербицького зі ЗУНР, цілковий стрьом та треш.

Але якщо садоботи вже такі прогресивні, як їм здається вночі, то вони б мусили порівнювати пам'ятник малому Моцарту не з місцевими прикладами, а зі закордонними зразками. Тим більше, що саме міський голова Львова Андрій Садовий у 2013 році благословив своєю присутністю пам'ятник Юрію Кульчицькому, а несанкціонований фонтан на честь львівських Ромео і Джульєтти – це персональний фейл Львівської міської ради. І тому незрозуміло на що ниньки нарікає челядь Садового?

Поміж легіону садоботних персонажів особливо тупить своїм статусом колишній головний архітектор Львова Юліан Чапінський зі своїми примітивними маніпуляціями для своєї бульбашки поціновувачів. У тому сибаритному образі, де йому бракує лише пальмових гілок на чреслах та наложниць за спиною з опахалом для пахана, він з панського плеча скидає істини місцевим аборигенам і навіщось робить колишню нардепку Подоляк культурним мірилом саме після того, як вона зізналася на Ютубі, що її акція "Львів гаваріт парусскі" була провокацією. А коли поруч зі Швайкертом починають згадувати Пінзеля, то вже треба хвилюватися за психічний стан Чаплінського, хоча хвилюватися там вже варто було на ідеї Пелчинського ставу.

Але найбільше наразі плужить у цій історії нинішній головний архітектор Львова Антон Коломєйцев. В етері садового каналу zaxid.net він видав такий містечковий потічок суцільних ідіотизмів, що навіть переплюнув канальну заяву про ультрасучасність пам'ятника Францу Ксаверу Моцарту. zaxid.net вже давно перетворився на жовту помийку (до стандартів української філії BBC їм ще, звичайно, далеко, але вони стараються), але навіть на цьому тлі Коломєйцев відзначився особливим маразмом. Схоже, що хлопчик дещо перехвилювався, а тому прийшов на етер до Дрозди зарядженим, що та контролерка до депутатки Посипанко.

Коломєйцев відразу назвав алегорію Швайкерта визначним пам'ятником, вишуканою річчю. Артгаузом, прости Господи. Мистецтвом розуму. Він відразу побачив у тій голій дупі глибоку інтелектуальну думку, і щоб з переляку не збитися з ідеї елітарності миттю зміксував поруч ще й Гою з мандрівником над морем туману, але таки забув про бароко, іронію та гротеск. Помітно, що шаман Березюк вже не працює з посіпаками Садового, а тому Коломєйцев таки використав заборонене слово "фаст-фуд" у тому сенсі, що пам'ятник Швайкерта – це не фаст-фуд.

Але алегорична композиція Франца Ксавера Вольфґанґа Моцарта від скульптора Себастьяна Швайкерта – це якраз фестівський фаст-фуд. Щось відверто відстале навіть для нинішнього Львова. Щось середнє між пам'ятником Кульчицькому та пам'ятником Захер-Мазоху, а тому цілком доречною вона була б якраз десь в середовищі фестівських забігайлівок, де бухі туристи до блиску натиратимуть йому дупу на щастя.

Це чуперадло бундючно підносять місцевим тубільцям як щось прогресивне та ультрасучасне з Європи, а тому це може бути хіба що щедре вітання від австрійських рагулів садоботним рагулям та дітям ровериста Шміда у Львові. Андрій Садовий може спокійно поставити його у своєму ратушному туалеті, зробити з нього мініфонтанчик, який ще крутитиметься під час процесу заради чистого спокою свого власника. А якщо Садовий таки любить ділитися надбаним зі своїми коханими львів'янами, то тут може виникати цілий часопростір для помпезної реалізації.

З такою рукою, наприклад, Франц Ксавер Моцарт міг би стати пам'ятником Першій львівській мастурбарні, де б милі галицькі пані шовковистими руками підрочували турецьким туристам так, наче це якась бічна Джамбула. Тим більше, що !Фест вже колись рекламував біля Жоржа свої локальні мінєти.

Садовий же хоче поставити автоматизовану модульну вбиральню на проспекті Свободи, то чому б не об'єднати красиве з корисним та не створити перший у світі музичний клозет імені Франца Ксавера Вольфґанґа Моцарта. Це б було надзвичайно ультрасучасно. Кожен відомий львівський педіатр відразу скаже, що в ці специфічні моменти у людини особливо загострюються мнемонічні елементи, і вона (людська істота) у цю мить звільнення, навіть можна сказати екстазного визволення від зайвого, назавжди закарбує в пам'яті твори малого Моцарта, всі його чарівні мельодії.

Така музична кльозета може стати чудовим місцем для диригентських експериментів панянки Линів та її юних послідовників-кондукторів. Це ж шикарна ідея, ідея, яка випереджає час – диригент для туалету. Помах паличкою ліворуч – і всі дружньо пісяють арфами-арфами, помах паличкою праворуч – і всі какають литаврами, помах д'горі – і всі пукають трамбонами (хтось, звісно, може й першою скрипкою). З такою оркестрою Львів відразу увійде в книгу рекордів Гіннеса.

Футуристичний музичний туалет імені Франца Ксавера Моцарта також швидко може стати улюбленим місцем зустрічі львівських геїв. І це неймовірно прогресивний момент. На відкриття Садовий може запросити хлопчика Бєглова (та записати його голосом всі кльозетні команди), а свою дружину, Катерину Кіт-Садову, з огляду на останні події у Львові він може призначити мистецькою кураторкою такого квір-кльозету, де постійно проводитимуть різноманітні небінарні виставки.

Світ такого ще не бачив, Андрухович про таке ще не писав, а Винничук про подібне навіть ще не мріяв. Така оказія відразу зробить Львів омріяною перлинкою ультрасучасності, і натовпи спраглих туристів посунуть сюди печенігами, щоб дивуватися цьому чуду світу та відпочивати тут душею. Бо якщо вже експериментувати, то експериментувати вже всім карнавалом. Потрібно більше трешу, а тому в дусі часу на відкриття цієї музичної кльозети Садовий би міг запросити самого Зеленського, щоб той зіграв на піаніно своїм поважним президентським інструментом. Така модна прогресивність Львова враз порве всі тік-токи нараз.

Дивно, що !Фест ще досі не підметушився та не купив у Південної Кореї франшизу туалетного кафе в Сеулі, де б особливим смаколиком було тістечко "Ратуша в унітазі". От що найбільше впадає в око у нинішньому Львові Садового, так це його змізеріння масштабів та його літеплість. Чого вже тут стидатися, якщо вже давно немає чого. Львів за Садового й так вже став мертвим містом, потьомкінським селом.

А модна диригентка Оксана Линів вже вкотре вляпалася у щось ві Львові. Нині. І ще колись з бронетанково-балетним трешем Вовкуна. Схоже, що Линів чомусь забуває періодичне правило жінки Лотової: якщо ти вже злиняв до благословенної бабці-Австрії, то ніколи, ніколи, не вертайся до місцевого болота, яке засмокче та з'їсть тебе зі всім назавжди.

І як у цій ситуації з превілейованою алегорією Франца Ксавера Моцарта не згадати легендарний горор Браяна Юзни Society (1989), яким так надихався Джордан Піл під час фільмування своїх популярних стрічок Get Out (2017) та Us (2019).