Івано-франківський проєкт космологічного дрону та ембієнту між мрією та фантазією.
Готовий саундтрек до якоїсь майбутньої української фантастики про сотворення світу та химерні цивілізації на далеких планетах.
Якщо вірити Ютубу, то електронний проєкт 58918012 Юрія Попова з франківського пост-метал гурту nug випустив торік чотири альбоми. Цьогорічний альбом "From One to Eight" довершує плинну красу тих записів.
Після цих альбомів якась майбутня українська фантастика, якісь місцеві Хроніки Ріддіка, мають готовий саундтрек на будь-який випадок від сотворення світу до химерних цивілізацій на далеких планетах. Десь там, наприклад, могла з'явитися на білий світ й колаба Попова з львівськими краутистами з гурту Sherpa The Tiger заради міжпланетної гармонії у Всесвіті.
Поза галактичними мандрівками торішні альбоми проєкту 58918012 демонструють цілком тутешній потяг між світлом і темрявою, між мрією та фантазією.
Найкращий поміж них, альбом "Blue", надолужував своїм екстатичним ембієнтом делікатні заповіти Браяна Іно задля демонстрації етапів внутрішнього розвитку у вічному русі безмежного Всесвіту ("Clear", "Brainwave"). Попри деякі випадки космічної загубленості чи меланхолії ("Displaced") у глітчах та радіоперешкодах ("Go Under", "Irregular") альбом впевнено прямує до раювання поступового піднесення на вершину світу ("Minimal friction"). Тим одкровенням розумового сходження-розважання івано-франківський проєкт 58918012 перегукується з деякими медитативними треками колективу Near the Parenthites зі Сан-Франциско.
Подальші альбоми Попова поступово більше заходять на територію темряви, аніж світла, дрону, ніж ембієнту. Альбом "Phobia" вже крутиться своїм холодним саспенсом біля космічних попереджень німецьких електронників 70-х ("Agony of Winter"). Приречено нагнітає іржаву постапокаліптику. Присмак руїни, пустки та самотнього вітру у ній.
Альбом "Distant Frequencies" своєю безмежною тривогою виливається у протяжну багатовікову тугу порожнечі та передчуття чогось нового попереду ("Drift", "240 seconds", "Marks"). У цій пульсації, у цьому потойбічному наростанні, де можна згадати, наприклад, Rafael Anton Irisarri, сотворення нового світу витає в янгольських хоралах ("As Loud As Emptiness"). У цих оглядинах нового дня обов'язково варто звернути увагу на світанковий трек з японкою Sachi Kobayashi ("Above Everything"). Цілком закономірно, що такий міфологічний матеріал десь там у космічній темряві поступово заходить на територію ритуалу.
Найтемніший альбом Попова "The Album Without a Name, Meaning, Concept, Philosophy, Beginning, or End" провалюється своїм дроном у навколишній порожнечі в моменти хтонічного індастріалу ("I Have No Idea What's Happening Outside My Brain but Take Care"). Провалюється у якийсь протосвіт з його механічним брязканням, глітчевою пульсацією та незрозумілими сигналами здалека ("The Universe Kindly Asking Us if We Are Ready for the Next Step"). Тут гармонія лише формується, лише стверджується, а тому тут стільки фентезійного матеріалу для місцевого розуму ("The End of the Certain Road is Definitely Not the End of the Eternal Path").
Цьогорічний альбом "From One to Eight" є своєрідним перепочинком після стількох торішніх релізів. Короткий переказ попередніх днів сотворення. Гіпнотичний мінімалізм закручується в ембієнтову вічність витання своїми теплими пульсаціями. Саспенс знову нагадує про берлінські 70-ті та проповідує безмежжя Всесвіту на тлі маленької Землі.
Якщо тут і є щось темне та загублене у цьому вічному русі вперед, то лише як момент нагадування, а не застереження, оскільки все це вже давно у минулому. Поступ вже невпинний у цих остаточних звуках, зростання постійне. Ритуальність фінального треку стає миттю урочистого переходу на новий рівень розвитку. Підсумовує все попереднє та обіцяє нові пригоди у нескінченності. Цілісність тихої радості там, до речі, завжди є доволі бентежним досвідом для тутешнього різнобарв'я емоцій.