Американський рецепт ветеранського успіху

На щастя чи на жаль, воєнний і повоєнний досвід нашої держави не претендує на унікальність. Варто визнати: нам є чого повчитись у старших і стабільніших партнерів, особливо, коли йдеться про засадничі принципи ветеранської політики.

Однією зі взірцевих military friendly-країн в умовах глобального ліволіберального тріумфу залишаються Сполучені Штати Америки. «Натхненна» спершу Карибською кризою та В'єтнамською війною, а згодом терактами 9/11, Америка пріоритезувала всебічну підтримку військового контингенту, який раз по раз рішуче ставав на захист національних інтересів «світового жандарма».

За даними Міністерства у справах ветеранів США, нині місцева спільнота колишніх фронтовиків налічує близько 19 мільйонів осіб, з яких майже 20% припадає на людей з інвалідністю. Водночас показник безробіття серед учасників бойових дій нижчий (7,8%) за цивільну незайнятість (8,2%). Чому так відбувається?

Скоординованість і системність. Ці дві константи свого часу написали дієву формулу реінтеграції звільнених американських військовослужбовців. Так, ефективно повертати в мирний контекст осіб із бойовими навичками в США взялись одночасно урядові Департамент праці, Департамент оборони та Департамент у справах ветеранів. І робили це згадані відомства аж ніяк не врізнобіч. Навпаки, проблемну площину охопили панорамно та комплексно, щоб комбатанти почувались органічно залученими заразом в освітній, економічний, політичний та культурний вимір своєї країни. Це, зрештою, і сталося.

Ще від часів крихкого миру, який вибудували після Другої світової війни, національний ген прагматизму спонукав американські владні інституції вкладатися в освіту власного ветеранства. Зокрема, раціональним кроком дослідники вважають закон «Про реабілітацію військових», більш відомий за назвою G.I. Bill, а також внесені 2008 року поправки до нього. Ця федеральна ініціатива не тільки зберегла кадровий потенціал в особі військовиків, а й стимулювала планомірне економічне зростання Сполучених Штатів.

Чотири академічні роки найкращого навчання за державним замовленням, щомісячна житлова стипендія, безперешкодна участь у міжнародних освітніх програмах, офіційне ліцензування чи сертифікація за обраним фахом – і це лише низка бенефітів, які передбачає для найвідважніших громадян американська буква закону.

На центральному рівні воїни також отримують ази фінансової грамотності, міжособистісного спілкування, управління стресом, а ще розширену карʼєрну підтримку в межах «Програми допомоги переходу» (ТАР).

У столиці Америки Вашингтоні, окрім урядових ініціатив, локально заохочують цивільну реалізацію навичок, набутих на війні. Скажімо, водії броньовиків із досвідом від двох років можуть без додаткових іспитів перекваліфікуватися на перевізників.

Нью-йоркських ветеранів, які студіюють науку у вишах, нагороджують почесною відзнакою Veteran Tuition Award.

Перевага найму компетентних ветеранів на чиновницькі посади діє в цілій низці штатів: Алабамі, Вірджинії, Колорадо, Нью-Джерсі тощо.

А для техаського бійця піврічна служба в Збройних силах є шансом подарувати гарну освіту власним дітям, адже вислуга в понад 181 день уможливлює передачу невикористаних пільг у спадок.

Словом, коледжі й університети стають справжнім дороговказом у процесі ресоціалізації та гарантією гідного рівня життя для мільйонів солдатів у відставці, а держава під зірково-смугастим стягом у такий спосіб запобігає грандіозному колапсу на ринку праці.

За даними Управління малого бізнесу США (SBA), кожен десятий власник невеликої американської фірми – ветеран. І в цьому немає нічого дивного. Підприємницька діяльність почасти стає своєрідним хабом для рефлексії бойового досвіду, а також створює ціннісно орієнтований на ветеранську спільноту простір.

Професійна деформація осіб із військовим вишколом тут теж грає лише на руку, оскільки вихідці з мілітарі-середовища зазвичай займають саме ті виробничі ніші, на яких добре знаються: оборонну, медичну та будівничу. До того ж бувалі армійці майстерно вкладають особисту історію в концепцію бренду, тим самим роблячи свій продукт конкурентним в обхід дорого рекламного супроводу.

Утім, не варто думати, що ветеранський бізнес існує ізольовано від решти ринку. Спрощений доступ до державних контрактів, грантових ресурсів, консалтингових послуг і податкової підтримки сприяє налагодженню підрядних та субпідрядних зв'язків між великими корпораціями й проєктами окремої соціальної групи.

Наприклад, американські захисники становлять 15% персоналу аерокосмічної компанії Boeing, а сума укладених із військовим представництвом договорів 2022 року тут сягнула 400 мільйонів доларів.

Гаразд, із природою тяжіння конгломератів до подібної співпраці зрозуміло, але в чому зиск для ветеранів? Чи не втрачають вони в жорнах бізнес-машинерій суб'єктності, а їхні задуми – своєї суті? Коротка відповідь – ні. За докладнішим аналізом удруге звернімося до статистики Boeing.

Торік компанія інвестувала понад 13 мільйонів доларів у діяльність, спрямовану на тренування, оздоровлення та реабілітацію учасників бойових дій. Чи мав би місце такий рівень видатків, якби не відчутний вплив ветеранів на економічний клімат держави, здогадатися не складно.

Та все ж хибно вважати, що лояльність до справ, які започаткували ветерани, не змінюється залежно від географічних широт. Скажімо, у Північній Кароліні, Джорджії та Флориді такого штибу підприємництво вітають більше, ніж в Айдахо, Канзасі чи Іллінойсі. А пенсильванський хід зі звільненням бізнесменів «у камуфляжі» від першого комерційного збору прямо контрастує з кволою ветеранською політикою штату Мічиган.

Єдине, що неухильно простежуємо від Алабами до Вашингтона – це повага до ідеї якісного повернення з війни. Коли все не про військових, а для військових. Саме психологічний комфорт найкращих із людей стає визначником специфічного ландшафту тутешнього бізнес-середовища, а помітний приріст ВВП – це всього-на-всього приємний бонус.

Рейтинг довіри суспільства до мілітарного прошарку в США вельми високий хоча б тому, що підважити авторитет людей, які готові до самопожертви з гаслом «Хай живе Америка!» на вустах, є ще тим завданням. Звідси й високі електоральні бали в скарбничку ветеранського політичного активу, і багаторічна історія присутності військових у секторі державотворення.

У 118-му скликанні Конгресу загалом скеровують своє загострене почуття справедливості в конструктивне русло 97 ветеранів: 80 представників нижньої палати та 17 сенаторів. На перший погляд, число вагоме, однак згідно з дослідженням організації Pew Research Center чинний американський парламент містить одну з найменших часток членів-ветеранів у наш час. Це пов'язано з тривалою відсутністю потреби в масовій мобілізації. До слова, у період глобальної соціальної напруги, між 1965-1975 роками, військове звання мали 70% конгресменів.

За спектром політичних поглядів левова частка мілітарних завсідників Капітолія 2022 року опинилася по один бік барикад – республіканський. Лише 18 ветеранів із Палати представників та ще 7 сенаторів поповнили лави демократів.Такий водорозділ зумовлений тим, що республіканське крило плекає переважно радикальний традиціоналізм і визнає мову зброї, тобто керується правими ідеологічними маркерами. А військові корисні партії насамперед тому, що вміло зберігають холодний розум в оточенні віроломних політичних пристрастей.

Для мільйонів ветеранів, які доклалися до безпекової стабільності в Сполучених Штатах, творче самовираження залишається надійним способом зцілити душу й увиразнити драматичний досвід. А для американської більшості – нагодою висловити свою вдячність і захоплення. Допомогти героям осмислити їхній подвиг прагнуть як окремі представники громадянського суспільства, так і цілі інституції.

Некомерційні ініціативи на кшталт Veteran Artist Program і Americans for the Arts просувають мистецький доробок колишніх військовослужбовців та їхніх сімей, організовують зустрічі з професійними художниками, запроваджують програми наставництва для початківців.

Дочірні проєкти Blue Star Museums і Blue Star Theaters запрошують військових запасу безплатно відвідати театри й музеї у 42 штатах країни протягом літа від Дня Збройних сил до Дня праці.

Платформа Creative Forces, яку заснували в партнерстві Національного фонду мистецтв із Міністерством оборони США, розширює доступ до лікування прекрасним для постраждалих від контузій, черепно-мозкових травм і стресового розладу. Зокрема, ветерани проходять інструктаж із терапевтичного письма, вчаться основ вокально-сценічної майстерності та техніки танцю.

А резиденти штату Массачусетс отримують патронаж від місцевої ради культури на будь-які форми самоактуалізації: від лекцій до фестивалів. Така публічна спонука переконує ветеранів зі складним світобаченням виходити на світло та створювати чесний, деміфологізований образ військової людини.

Безперечно, Україна, упевнена та винахідлива в протистоянні ворогу, мусить знайти власні шляхи приборкати післявоєнну кризу. Тому вже сьогодні, у розпал бойових дій, на різних рівнях предметно обговорюють адаптацію комбатантів до цивільної парадигми та специфіку їхнього залучення в майбутню відбудову деокупованих регіонів.

Попереду титанічна праця. Місяці, а то й роки роботи з членами бойових підрозділів, ветеранами-ампутантами, колишніми бранцями кремля. Втомленими й деморалізованими. Упоратись із цим напливом болю та відчаю буде складно, а без міцного плеча колективного Заходу – майже неможливо. Утім, який вихід?

Примиритися з реальністю, спертися на американо-європейський фундамент та рухатись уперед. Назустріч здоровому й успішному суспільству ветеранських можливостей.