Нуарна панна Крихітка трохи втрачає пильність, але все ще міцно тримається у сідлі.
Другий за останні 15 років альбом від гурту Крихітка хибить на деякі випадкові знайомства та ліричні філери заради твердої руки у фінальній частині.
Сласна майстриня холоднокровного очікування та грайливих натяків Саша Кольцова залишається собою й поміж маніфестів альбому "Мегалюбов" з деякими зайвими пасажирами. Вона завжди була такою обережною у своїх рухах, проте тут таки помилилась одного разу.
Поміж філологічного роздолля своєї лірики Кольцова завжди так слічно трималась вихилястої іронії, що своїми наглими пастками постійно нагадувала Роуз з серіалу Two and a Half Men та її коханого містера Мені Кена. Тим своїм пластмасовим Кеном вона завше крутила, як хтіла, і це ще дуже дивно, що він сидів у неї в шафі, а не десь у кріселку в підвалі обличчям до стіни.
Це вже зовсім треба не добачати, щоб не помічати в ореолі її хітів на кшталт "На першому місці", "Вменеємен", "Ангела, як я" насмішкувату панну з нуарів. Її найкращі тексти між рядками завжди провокували іронічну фантазію. Схоже, що її гладенький попрок також працював своїм глянцем на цю ідею, щоб на споді можна було нашкробати нігтиком щось негадане.
Вона так м'яко ловила на живця довірливих анонімів, так грайливо бавилась з їхніми довершеними фантазіями, що вони навіть не зауважували, приспані, того урочого моменту, де вона враз поставала стародавньою шумерською богинею. Їхнім жахом на все життя. Вона чудово пасує до колискових, але, здається, ніколи повністю туди не заходила, і се може стати їй ідеєю для майбутнього альбому.
Якщо насамкінець обирати поміж темних фільмів, то ніякого подиву, певне, не буде, якщо виявиться, що її улюбленим нуаром є Гільда (1946) з Рітою Гейворт. А якщо не нуар, то звісно, що ексцентрика Виховання крихітки (1938) з Кетрін Гепберн, той її сміх на 20 хвилині.
На першому альбомі гурту Крихітка "Рецепт" (2009) поміж хітів "Щось на зразок", "Хочу почути", "Ало-Але" чи навіть "Все, що тобі потрібно" було чимало такого подібного і навіть ризикованого. Нинішні сніжинки за лірику на кшталт "Прокидатися під тобою, цілувати твоє лице. Я обожнюю цей процес. Годувати тебе любов'ю. Хто іще із твоїх принцес може знати про цей рецепт" можуть відразу закинути чимось старомодним та не вартим святої ідеї верховного матріархату.
У реміксованому варіанті це, до речі, була пісенька дівчини Джеймса Бонда. А що вже казати про щось на зразок цього: "Все, що тобі потрібно, в мене завжди з собою. Все, що тобі потрібно. Не заважай. Покажи себе ввічливим. Кожен день – це прогулянка лезом ножа. Я – назавжди твій джин. Я виконую з відчаю необмежену кількість бажань". У відчаї там, власне, він, а не вона, але хто це зауважить на тлі праведних вайбів якогось місцевого Боно.
За п'ятнадцять років після цього альбому Крихітку вже старанно косплеїть якась кількість вкраїнських колективів, наприклад, діти інженерів, але ніхто так ще й не добрався до чогось нуарного між пальцями. Можливо тому Кольцова на альбомі "Мегалюбов" вже навіть читає щось схоже на реп ("Ялта"), що та Кім Гордон на новому альбомі.
Шкода лише, що вона не взяла за приклад гурт Sleater-Kinney з альбомом "Little Rope" (2024), який запросив у свій кліп саму Джей Сміт-Камерон. Чи не єдину, до речі, адекватну людину поміж всіх тих спадкоємців. Її серіал Rectify – це завжди щось мегаособливе.
Крихітка помилилась присутністю беззубого одеського комісара хейтспіча у треці "Під весняним дощем". Можна було вже вибрати когось цікавішого, наприклад, Ларису Руснак, яка, до речі, саме з Одеської області. Де нуар, а де цей хлопчина, який трохи загрався у щось начебто протестне. Це ж не його рівень навіть поблизу Шугара чи Мосьє Спейда. Він лише псує цей трек.
Усі його невротичні вібрації батька Йорка. Навіщо він так пафосно істерить, він що – гурт Антитіла? У тому вже варто зауважувати паростки комемораційного мазохізму, який нині ще мало хто помічає у суспільстві. Власне, Кольцова скеровує свою емоцію у потрібному керунку і навіть втримує хорову кінцівку для загального концертного катарсису. Вона завжди була такою обережною, а тут щось трохи тойво.
Якихось особливих хітів рівня дебютного альбому на "Мегалюбові" майже нема. Все рівненьке, припасоване, але без більшої іскри. Хіба трек "Сильно Добре Довго Назавжди" має стати концертним хітом. Схоже, що такий нині у Крихітки план душевної розради, де вона ще міцно тримається у сідлі задля щастя інших. Після декількох філерів та вакарчука здорової людини ("Ланцюг") ще вирізняються фінальні треки "Безжальні і крихкі" та "Падай і вставай".
З фірмових нуарних пасток хіба "Бурштин" зі двозначним слоганом "Я люблю тебе як бурштин" та "Мегалюбов" з рядками "Щоранку я в любові стажер. До вечора стаю ветераном". Дивно, що цей трек не взяли у стрічку Будинок "Слово": Нескінчений роман для промоції персонажині Раїси Троянкер.
В оригіналі треку Мертвого Півня "Поцілунок" було більше безпритульного пана Сміта, а кавері Крихітки "Я п'ю цей вечір до кінця" знову, схоже, загубився лакшерний праведник Боно, який таки якось вибрів до смітового розпаду. Та, однак, все це набагато краще, аніж та жахлива нинішня реінкарнація Півнів з новим і таким чужорідним вокалістом. Його книгу про Братів Гадюкіних вже анонсують на нинішнє літо, але з тією концертною діяльністю її знову доведеться чекати роками.