Нові шаровари Eneja

Нові шаровари Eneja

олександр ковальчук,  5 серпня 2013

Моторний скандал навколо польського гурту Enej дуже швидко перетворився на вентилятор.

Псевдовий скандал вивів польський ансамбль з українського небуття на широкі вкраїнські загали, де вони відразу стали найкращими з найгірших провідників такої тенденції у сучасній українській поп-музиці, як нова шароварщина.

Під такий тег, наприклад, заточене існування команд а-ля Гайдамаки та Kozak System.

Сюди ж при бажанні та з огляду на повну безплідність існування можна доточити і ВІА С.К.А.Й, як копію копії позавчорашньої копії, на яку також орієнтуються поки неназвані тут колективи.

Кондовий патріотизм цих груп є кондовим не завдяки патріотизмові, як останньому прихисткові свободівців, а завдяки рівню виконання, рівню таланту, хоча у випадку згаданих зеспулів, все ж краще писати про рівень безталанності та бездарності.

Наприклад, простраційна убогість С.К.А.Я. постійно сповзає у наслідування тих просвітлених моментів існування гурту Плач Єремії, коли малий Чубай не вимагає з фестивальної сцени келішок коньяку та не виражається матом мачухи.

На мить зазирнемо творчий доробок Гайдамаків та Kozak System і розглянемо їх останні альбоми, що важко відрізнити один від одного і навіть не тому, що колись це був один колектив.

Для "Годі спати!" (2013) і особливо для "Шабля" (2012) характерна надмірна кількість треків, що як на сучасний стан речей у музпроцесі ще раз вказує на те, що їх безкомпромісна шароварщина більше орієнтується на кількість, аніж на якість.

Псевдо-бунтарську какофонію Гайдамаків (які успішно закінчились як творча одиниця після першого альбому) не можливо слухати навіть відданим фанатам Merzbow. Невдалі тексти до яких важко добратись крізь вторинність саунду. Усі ці одноманітні весільні акордеони та труби (притаманні усім новим шароварникам) ніяк не вписуються у наслідування RATM.



Після копіювання The Specials вони нарешті відшукали собі новий предмет адорації – культовий бенд Motorhead, в тіні якого, навіть вже стає страшно за оспівану багатьма місцевими ЗМІ якусь міфічну легендарність Гайдамаків.

Закономірно, що як і у будь-яких епігонів сенс та драйв першоджерела відразу вивітрюється, залишається лише одна гола форма, якою і намагаються затулити усі роздовбані щілинки, які офіційний прес-реліз чомусь вважає європейською роботою світового рівня. Метод простий наче двері – немає що сказати – валить безпощадний у своїй тупості дісторшн.

"Шабля" у своїй дебютності хапається за усе, що погано лежить. Проти двох каверів у Гайдамаків – тут їх цілих чотири (і знову присутній кавер на Motorhead). Повноальбомнна одноманітність перегукується зі закосами під SOAD, ска-латиносів та фейкову бреговщіну.

Уся ця катавасія відбувається без жодних натяків на іронію, а те, що вони вважають гумором (намагаючись передерти Ляпіс Трубецкой та ТІК) є наслідком невмілого поводження з гумором (+ калічне заповзання на територію Братів Гадюкіних).



Убогі тексти відсутнього таланту традиційно завалюються дісторшином, помножуються на псевдо-патріотичний пафос та падають у сопливі бабські балади про важке козаче життя. У цьому суцільному переборі та передозі патріотичного експлуатейшину суцільна емоційна безпорадність та дубовість.

Зрозуміло, що за такої клінічної ситуації та похмільних кривлянь тільки фестивальний бухенвальд – єдиний порятунок такого діагнозу. Тільки алкоголь ще якось сприятиме розумінню усієї кон'юнктурної ширини розхристаної слов'янської душі. Усю тупиковість такого стану вже зрозумів навіть Юджин Гудзь з Gogol Bordello і вже остаточно перейшов у своїй циганерії до іспаномовної пастви на останньому альбомі "Pura Vida Conspiracy" (2013).

Для псевдо-автентичної попси Гайдамаків та Kozak System є лише один можливий вихід їх подальшого існування – це безболісний перехід в категорію кавер-груп типу Los Colorados, бо й так уся їх альбомна творчість є суцільної каверністю та тінню когось великого.

Наприклад, на українській території Motorhead – ні Гайдамаки, ні Kozak System ніколи не досягнуть рівня Борщу та їх альбому "Паразіта кусок" (2006). Немає у них ні драйву, ні технічності, ні таланту, ні іронії Борщу (який ніколи і не залазив у патріотичні шаровари).

Навіть у період тотального ретро-наслідування у навколишньому світі і Гайдамаки, і Kozak System – це безпробудна попса. З точки існування Кому Вниз – це просто попса. З точки зору Сокири Перуна, Dub Buk, Nokturnal Mortum, Audi Sile, Skinhate, Брем Стокер і навіть Білого Шквалу – і Гайдамаки, і Kozak System – це галіма попса, яка зі своїми дитячими посяганнями на дісторшн є просто сміхотворною.

Але, звичайно, що уся шароварна справа не у лівому звуконаслідуванні, а у ідеології.

Ці банди офіційно презентують себе продовжувачами справжнього українського духу та козацької вітальності, але, насправді, є лише низькоякісною експлуатацією невичерпних народних джерел. Це лише погані (анемічні та убогі) правнуки своїх славних пращурів, які вдягаються у ризи праведності та тією травестією намагаються тупо рубати бабло.

Вони культивують так звану справжність на відміну від комерціалізованої попси, але остання у цих неприхованих своїх бажаннях є набагато чеснішою за лабухів з Г. та KS. І не тільки чеснішою, але й талановитішою, бо до текстів, звуку та поводження з образом Вєрки Сердючки їм ще заобрійно далеко. Г. та KS. – це україномовна Вірка Сердючка, але без жодного таланту, а це ще гірше навіть за Дзідзя.

У цьому ракурсі, до нової шароварщини можна спокійно припасувати деякі треки ("Обійми") з останнього альбому Океану Ельзи. Оті псевдо-фолкові завивання Вакарчука, у часи, коли всьо пропало, а Янукович ворогує з рідним народом, саме і є комерційною кодою ОЕ для збивання лаве з особливо чутливих фанатиків усього посполитого, які у своїй засліпленості нічим не відрізняються від прихильників ненависної (і переважно російськомовної) ними попси. І ОЕ також безболісно можуть перейти у статус кавер-бенду, якщо тільки Вакарчук не надихається ранньою творчістю DJ Shadow.

І тут вже навіть можна погодитись з майже усією тезою зі фейсбукової статті Олега Багана, Петра Іванишина та Любомира Сікори про те: "... вся українська рок-музика із своїм шумом і вереском глибоко сидить у сфері паразитарності, тобто нетворчості і неоригінальності".

Польському гурту Enej можна дякувати за втримування ідентифікаційних позицій та нелегку проповідь українства на чужих кресах, але те, що вони грають на трьох своїх альбомах – це найгірше, що може бути з українським саундом, тобто нова шароварність. Інколи Enej, Гайдамаків та Kozak System просто неможливо відрізнити один від одного у тому наборі звуків.

На їх першому (і найгіршому) альбомі "Ulice" (2008) вже традиційно гуляє одноманітне ска та регі-балади, ті ностальгійні акордеони та псевдо-радісні духові, все та ж фестивальна набухальщина та натяки на ТІК. Якщо щось і рятує українську душу їх дебютного альбому, так це польська традиція кабарету.

Їх другий альбом "Folkorabel" (2010) поза одноманітним весільним тупняком з їх закаблучними польками нарешті хоч має якісь світлі моменти. Там більше україномовних пісень з орієнтацією на українських виконавців ("Daleki Jasni Zori" чомусь схожа на творчість Заліска), які заявляють про те, що у хлопців з Enej мінімальний талант все ж присутній і найголовніше, вони набагато краще працюють зі саундом (і з дісторшином, зокрема), ніж їх українські побратими.

Їх другий альбом вже рятують клезмерські звуки, і ці елементи в українськості "Ballada o pewnej podrozy" вже є якимсь натяком на іронічну гру.



Третій альбом "Folkhorod" (2012) продовжує безсмертну лінію дримб та цимбалів з весільними ска-польками, які звучать як кітч ("Vitre Hnatyi"). Тужлива розхристаність знову завалюється за горизонт, десь тут навіть пасеться Океан Ельзи. В "United" вони намагаються зміксувати українську народну з Linkin Park, але це все відбувається на рівні випускного у середній школі. Вже б краще вони слухали Laibach чи Estradasphere, а не орієнтувались на вкраїнських лабухів.

Але от "Symetryczno-liryczna" вже відверто схожа на стьоб, а "?yje si? raz" стає найкращим треком їх дискографії.

За такої шароварної веремії лишається тільки зрозуміти, чому поляки так пруться (як про це повідомляють ЗМІ та сигналізує ютуб) від Енея і чому москалі так пруться від Океану Ельзи. Варшавських гопніків, наприклад, дуже масово впирає пісня "А калина не верба" (відомо кого) і це вже питання до знавців постколоніалізму та інших доричних ордерів.

Музична нова шароварщина не самотіє берізками на любій Вкраїні. У літературі за неї кон'юнктурно відповідає Марія Матіос зі своїми маніпуляціями з народними причитаннями та лубковими стенаннями, а також Василь Шкляр та його холодноярівський exploitation (тому Залишенець так нагадує Гаррі Поттера після в'язня Азкабану у своїй сценарній відгодованості до екранізації).

У Шкляра є більш відчутним цей комерційно-ігровий момент і тому целочки-патріоти так масово кінчають (а дехто навіть і зі сквіртом) за такої близької присутності його монументального тіла закутого у чорний революційний плащ.

В скінченній українській кінематографії за нову шароварщину відповідає любовна прелюдія у фільмі Іллєнка ТойХтоПройшовКрізьВгонь. За це, зважаючи на трейлер, будуть відповідати й Тіні незабутих предків і, можливо, Креденс.

У львівському контексті нової шароварщини можна навіть говорити про такий феномен, як духовний exploitation. Це безбожно бездарна короткометражка Тараса Дроня Доторкнись і побач, що щось там виграла на якомусь конкурсі та на останньому Wiz-Arti.



Характерно, що в OST цього фільму заявлена не менш бездарна група Дикі серцем, яка чи то косить під С.К.А.Й., чи то під Counting Crows, чи то під Counting Crows через С.К.А.Й. Кенти навіть не соромляться асоціювати свою ерзац-творчість з Лінчем (хіба що з фейсом Кейджа в останніх фільмах) і це вже навіть стає цікаво, як це косити під відверту вторинність (а це вже якась четвертинність) та ще й апелювати до якоїсь справжності?

Єдиний позитив Доторкнись і побач у тому, що львівські студії багато у кого навчились давати на старті магічні розфокуси вечірнього міста. На цьому їх технічні навички та ідеї закінчуються і розпочинається жорстокий треш, настільки відірваний від життя наскільки це можливо.

Переграють всі і навіть відвічно зачуханий задрот-інтелектуал, який заходить у свій під'їзд пізнього вечора, а приходить додому десь вранці. Сліпа дівчинка у своєму протистоянні бездуховному світу заточена під Little Miss Sunshine і тому декілька секунд їй вдається не перегравати аж так. Також цікаво, який відсоток населення Львова розмовляє такою театральною мовою, бо звідси аж ніяк не зрозуміло, чому цей фільм дозволяє львів'янам відчути себе культурнішими.

Дронь прямолінійно валить катком у пропаганді махрового гуманізму і ось вже й барига навертається на путь істинну і навіть його сучка (у кожного бариги має бути сучка) через звіздюліну вже припадає на колінця до маленького Ісусика, бо яка їй різниця до кого припадати на колінцях (як кажуть у народі: один х*й). Прозріння радіоведучого настільки вирячене, ніби він намагається згадати все десь на Марсі.

Львівські радіостанції взагалі можуть подавати до суду за дискредитацію свого морального іміджу. Люкси, натхненні побожністю Садового, на крилах вітру мчать за таким піаром. Львівська хвиля, також, не пасе задніх у допомозі різним бідосям. Під підозру може впасти FM Галичина, але Дубневичі також люблять доброго боженьку.

За такої кількості алюзій на Це прекрасне життя Френка Капри чомусь тільки не видно ангеликів та Різдва. І тому, поки патріоти духовності виходять на високоморальні засади свого балкону, свого Царства Небесного, їх фанатики безбожно строчать у ютубі про те, що: "за своєю ідеєю він (Доторкнись і побач) набагато кращий ніж 99% оскароносних фільмів чи тим паче фільмів російського виробництва".



Зрозуміло, що фанатизм мало дружить з логікою, а Доторкнись і побач – дуже зручна мішень, але де у фільмі можна побачити оригінальну ідею (чи, принаймні, якусь ідею)? Так, за своєю технічною маніпулятивністю він уподібнюється до Операції Арго, але чому тоді барига – не гей і задрот – не гей, бо за таких просунутих розкладів Доторкнись і побач полюбе б світив якийсь Оскар. Також цікаво за якою такою ідеєю Доторкнись і побач кращий, наприклад, за El secreto de sus ojos чи Любов Ханеке?

І поки у цієї пурги на ютубі є 11 дізлайків, то ще залишається надія на те, що у цієї планети є майбутнє.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.