Олег Сало

Ласо Сала

олександр ковальчук,  31 жовтня 2013

Соло Сала у львівській облраді очікує вщент забита сесійна зала.

Внутрішні органи у перших рядах і праворуч до президії.

Посередині та ліворуч – клерки та клеркині кусають нігті та обдзвонюють усіх знайомих в очікуванні нового порядку.

Позаду – усі ті, кому не подобається тваринне походження Сала, попереду – усі ті, хто кайфує від підшкірного жиру, кому без шкварки немає жодного доброго життя.

Такі вже амбівалентні традиції національної кухні України.

Між президією та місцями для відсутнього свободівського авангарду шпротами трамбуються фотографи та оператори заради одного-єдиного невдалого кадру. Хто всі ці люди – не знають навіть самі журналісти.

Якась частина так званих журналістів з відео та фотокамерами на автоматі – представники невідомих для науки сайтів та видань.

Для більшості журналістів праворуч і за колонами – це пришестя голубого сальцесону – наче якась мана, щось неймовірне та дике, наче дзік. Вони чекають на Сало і не вірять власним очам та тактильностям.

Данило Мокрик, скориставшись такою нерівновагою у спільноті журналістів, намагається перетерти з прокурором області давню історію з фотіками однієї неназваної марки. Прокурору ніяково від такого тертя, але подивіться, як хижо дивиться на журналіста головний мент Рудяк, цей панібратський брат кожного журналіста.

Нерівновага журналістів триває. Сала чомусь немає, але є ті, хто з приємністю відчуває ці хвилини презентаційного очікування такого нездорового для здоров'я, але нового Сала Львівщини.

Клеркині та клерки продовжують кусати губи та маніпулювати вустами десь ліворуч, ніби відбиваючись від усіх ударів долі.

Аж ось – Сало на Вілкулі заноситься до очікувальних передпокоїв. Важкий погляд Сала обухом падає на сесійну залу. Комусь відразу зморщено, комусь моторошно, а комусь – просто кепсько від такого кепкуючого рішення Януковича.

Навіть сам Вілкул у певному ніякові від такої хелловінської несподіванки верховного гаранта усього, всіх та вся.

А осліплений спалахами Шемчук намагається дотриматись субординаційних формальностей усіма фібрами душі. Але десь там, у сонячному сплетінні, йому трішечки незручно від такої губернаторської копанки Януковича.

Обух Сала й досі висить у важкому повітрі обласної ради. Навколо одні вороги та шанувальники шкварок.

І навіть ментівський побратим Рудяк чомусь так джокерно (а ще православним нарікається) визирає з-за плеча якогось вуйка.

І навіть сльози Ірини Романів та її рожеві інстаграмки цього темного вечора належатимуть не йому, а невинно відставленому Шемчукові.

У шкури Сала, напевне, таке відчуття, що навколо одні ортодоксальні євреї та фундаментальні ісламісти. І найбільше таких гоїв та гяурів поміж журналістів.

Вони перекрикують Вілкула та вимагають матрасного сала. Журналісти кричать натхненно, але недовго (згодом треба бігти до Сала за коментами).

Прощальне слово Шемчука улюбленій спільноті закінчується нескінченними оплесками та аплодуючими кінчаннями від присутніх похнюпликів середньої ланки.

Презентаційному слову Сала несоромно перед ганьбою журналістів і тому він зробить усе можливе заради миру, злагоди та щастя на цій, Богом береженій, Галичині.

Нанарна ганьба Сала швидко закінчилась і він вирішив сплигнути з тієї нездорової гастрономії на більш просунуті нанотехнології, тобто на спілкування з журналістами, які моментальною татарвою прибігли на хліб та сіль.

На початках обличчя Сала навіть не намагається бути віщим Олегом та закономірно обіцяє працювати на народ і лише на ньому.

Він спідлоба втікає від незручних запитань, обіцяє компроміс, обов'язкову майбутню похвалу своїх досягнень і обіцяє зайняти передові місця своїми першими кроками.

Губи Сала навкулачки коментують попередню ганьбу і нанарність та знову обіцяють віночки щастя власній власноручності на цій крикливій території, де варто опиратись лише на професіоналізм підлеглих, а не на дещо інше (таке зрадливе у своїй людській непостійності).

Анфас Сала демонструє усім присутнім та зацікавленим відгодоване державницьке держальце (у порівнянні зі старими фотками) і значить – буде Львівщина з хлібом, буде Львівщина з салом.

Сало ще раз дивиться спідлоба хелловінським демоном на місцевих борзописців та іде привселюдно зрікатись у цей святий день від усіляких ментівських штучок перед центральними каналами.

А для усіх інших звучить новий хіт співачки Poliça "Chain My Name".

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.