Іван Лучук

Іван Лучук: ЛуГоСад – це маргінальне явище

Оля Вишня,  17 березня 2014

Тридцять років тому у Львові було створено літературне угрупування ЛуГоСад. 

Засновники – Іван Лучук, Назар Гончар та Роман Садловський.

Група припинила своє існування після трагічної загибелі Назара Гончара у 2009 році.

За час свого існування цій літературній трійці вдалося отримати визнання у культурному середовищі України і потрапити в історію новітньої історії української літератури.

Яким була перша назва групи ЛуГоСаду, де відбувся перший масштабний виступ угрупування, як готувались перші спільні книги, якими були перші перформанси Назара Гончара і якими були традиції групи ЛуГоСад згадує Іван Лучук, співзасновник, поет, упорядник.

Пане Іване, з чого все почалось, що стало передумовою створення групи ЛуГоСад?

У 1981 році я, Назар Гончар і Роман Садловський поступили на філологічний факультет Львівського університету.

З Романом ми зналися ще до початку навчання, а потім з Назаром заприятелювали.

Виявилось, що наші з Назаром батьки вчилися разом. Мій тато – на слов’янській філології, а Назара тато – на українській.

Ми від самого початку навчання з Назаром зійшлися, але перший семестр навчання в університеті я більше з Ромком дружив. Після зустрічі Нового року я став ближчим з Назаром.

Під час чергових зимових канікул Ромко Садловский через профком отримав путівку на відпочинок у санаторій в Чинадієво, а ми з Назаром залишились у Львові і написали кілька віршів, вперше написали разом гекзаметри.

Надіслали їх Ромкові одразу, але він наступного дня повернувся, а лист з першими віршами пропав.

Влітку ми з Ромком поїхали на море, автостопом цілий Крим об’їхали і під час подорожі писали Назарові листи.

Один лист – на розгорнутій упаковці від цигарок Столичные, або писали йому на обгортці від сирка глазурованого.

А вже з початком нового навчального курсу я написав Ромкові і Назарові ідентичного листа з пропозицією розпочати листування, хоча ми щодня бачились.

Але одна річ, коли говориш, а інша – коли пишеш, і можна якісь вкраплення поетичні робити. Ми переписувались всю осінь 1983-го, зиму 1984-го.

У одному з листів, 19 січня 1984 року Назар вжив слово ЛуГоСад. Він написав: "Треба нам зробити збірку Алігат і назвати ЛуГоСад".

І ЛуГоСад від того часу існує, ми культивували поступово цю назву. Але спочатку ми називались Театр іронії, така назва з’явилась під час поїздки до Ужгорода.

Це був початок весни 1983 року, ми на кілка днів зупинились у татового приятеля.

Два дні поспіль ходили в театр на вистави і в антракті задумали створити Театр іронії.

Вирішили сфотографуватися, щоб зафіксувати візуально Театр іронії, це була перша лугосадівська фотографія.

Але, пригадую, що цю фотографію зафіксували в інверсії, а негатив вже десь зник.

А потім вже в салоні фотографувались, там, де студія Баранських зараз. В той день помер Черненко, генеральний секретар.

Нам кажуть посміхнутись, а я – "Черненко помер!". Така усміхнена фотографія вийшла, а ця фраза потім була однією з коронних.

ЛуГоСад був альтернативним явищем до інших літературних організацій?

У часи навчання в університеті я вступив у літературну студію Франкова кузня і потім навіть затягнув хлопців туди.

Але через деякий час мене виключили звідти офіційно, з протоколом, за ігнорування заходів літературної студії.

ЛуГоСад це була певна альтернатива до літературної студії Франкова кузня, я її називав Франкова криниця.

Потім така газета виходила в Трускавці. І там було гасло – Франкову криницю у кожну хату! А я написав – Франкову криницю у кожну криницю.

Розкажіть, будь ласка, про перші збірки ЛуГоСаду.

Ми закінчили університет у 1986 році і я взяв на себе обов’язок робити альманах. Ми позбирали всі цидули, бо часто грали гру на парах в слова, особливо з Назаром.

То був липень 1986 року, на друкованій машинці набрав тексти, знайомому дали спалітурити, потім був другий альманах.

Ми готували книгу до 10-ліття ЛуГоСаду, Назар сформув свої роботи, а я свої і Ромка, як виявилось, Ромко у школі багато віршів писав.

Ми всі троє були зі спокійними натурами, моя мама Оксана Сенатович нас називала слемазарами. Пройшов рік, другий і тоді вона взялась за цю книгу сама і організувала видання.

У переддень 12-ліття ЛуГоСаду ця книга вийшла. Влодко Костирко робив палітурку, він був певний час четвертий з Лугосаду.

Вас називають футуристами часто, ви усвідомлювали свою приналежність до певного літературного напрямку?

Я не думав, що я постмодерніст чи інтертекстуал, тоді, коли писав, але поглянувши на свою творчість поетичну, то це чистої води постмодернізм.

Нас називали пост футуристами, бо все зводилось до традиції бароко, яку використовували футуристи.

Тоді було модно до бароко все прив’язувати. Думаю, можна й монографію написати про бароко в ЛуГоСаді.

Якими були перші публічні виступи групи ЛуГоСад?  

Це було після 1986 року, коли альманахи вийшли. Назарова одногрупниця Наталя Хобзей організувала зустріч в Будинку вчителя, це була наша перша наша презентація.

Афіш не було, прийшли знайомі, було камерно. Ми почитали, поговорили, альманахи показали. А у 1989 році була найбільша наша акція, яка відбулась у Києві.

Це був День міста, ми виступали разом з Бу-Ба-Бу і Пропалою грамотою у Будинку художника на Львівській площі у Києві. І це був грандіозний виступ.

Ми ще з Назаром у той день пішли в перукарню на Хрещатику,  у Назара був жовто-блакитний ранець і він захотів оселедця, але тьотка-перукарка відмовилась стригти його так. А хлопець-перукар сказав, що розуміє, що ми хочемо і підстриг.

Тоді були ще художники – і Кох, і Кауфман, вони були поруч на пленері і приїхали на наш виступ. Проскурня був і ще купа народу.

Під кінець виступив Цибуля (Володимир Цибулько), ЛуГоСад і ще якась балерина була. А потім ми всі повалили до Рябчука ночувати.

Назар після цього ще з Бу-Ба-Бу їздив в турне. У них була зовсім інша доктрина, на відміну від нас. Вони хотіли пробивати лід і це добре, хоча ми легесенько постукали перед тим.  Ми себе завжди позиціонували як маргіналів, ми хотіли бути в авангарді, там і залишились.

Назар активний був, але часто обламувався, набридало йому. Ромко теж був момлуватий. Це явище поцимбалістське, ЛуГоСад в собі.

Ми також на першому Вивисі виступали, робили з тими ж Бу-Ба-Бу і Пропалою грамотою Прокидання поезії в оперному театрі о 8 ранку. Симфонічний оркестр тоді було залучено, було багато людей.  

Я пам’ятаю як я виступав, став на підвищення і зачитав: "Я ліг під колесо історії, а воно мене об’їхало, не переїхало, собака, а обійшло десятою дорогою".

Цибуля мій вірш "Революція і прогрес" цитував. Єдиний вірш, де я вжив слово Ленін.

"Ленін землею потряс

і тисячам Ньютонів

між очі яблука упали".

А як щодо поетичних перформансів, чи було це фішкою вашої групи?

Назар робив дуже багато перформансів. Пам’ятаю, в Дзизі ми в рясах червоних, які Костирко пошив, на балкончику перформанс робили. І як у церкві співають, відчитав цілий текст, шкіци.

Я не дуже був схильний до акторства, у подачі віршів у мене не було потреби, а от Назар робив багато перформансів.

У філармонії, у день річниці Чорнобиля, це був 90-й рік, ми виступали з Назаром, крім нас були ще й інші поети.

Кожен мав по 15 хвилин виступу, спочатку я вийшов на сцену. Був повен зал людей. Я відчитав свої вірші і зійшов.

Виходить Назар з тим же оселедцем, вклонився і 15 хвилин мовчав. Хтось крикнув боді-поезія, поезія тіла.

Я в поезієзнавчих роботах як приклад цю історію використовую, може бути поезія без жодного слова, але це мусить бути мовчання поета.

Після виступу Назара від половини залу був шквал овацій, а половина – вийшла. Це один з перших Назарових перформансів.

Ви згадували, що багато часу разом проводили, чи можете розказати про якісь ЛуГоСадівські пригоди, що було окрім літератури?

Ми були в бібліотеці на Драгоманова, вийшли перекурити і я кажу – давайте підстрижемось налисо.   

В якому порядку будемо стригтися? ЛуГоСад. Я перший вийшов, потім пішов Назар, і далі Ромко.

Ну і повертаємось до бібліотеки. Заходимо в зал – "Віва Куба!". А заступник директора викликав охорону, подумав, що це банда бритоголових.

Нам руки заламали. У той день ще трохи і нас би в міліцію забрали. А на другий день ми пішли фотографуватися.

У яких місцях найчастіше зустрічались?

В студентські роки ходили в клуб творчої молоді на вулиці Фурманській. Це було місце, де відбувались читання.

Потім ми закінчили університет і більше ходили по різних майстернях, до братів Гуменюків, до Мирослава Ягоди.

З Півнями (гурт Мертвий півень – Варіанти) спілкувались. Місько Барбара – двоюрідний брат Ромка Садловського.

Співали рок-музиканти на Ваші слова?

На мої слова тільки Мертві півні співали Колискову.

Чи вдавалося уникати конфліктів у групі?

Ми з Назаром за все життя ні разу не посварилися. Я не пригадую, щоб була якась образа. З Ромком було складніше, ми навіть раз сильно побилися.

Найважливіша роль ЛуГоСаду в історії української літератури, на вашу думк?

В новітній українській літературі ми були першими як група. Виробили свою концепцію, поетичного ар’єргарду, автор якої мій брат Тарас Лучук. Зараз я всього не скажу, але воно зафіксовано.

Ми маємо свій канонічний корпус текстів, який це все відображає. Маємо свою ідеологію. Назар робив окремо свої перформанси, Ромко робив візуальні поезії, я паліндромії.

Чи можете назвати своїх улюблених поетів?

Я багато думав про це, питав друзів про 5 українських поетичних геніїв 20 ст. У мене варіант такий – Тичина, Антонич, Вінграновський, Римарук, Гончар.

Можна було б інших назвати – Свідзинського, Плужника, Стуса, навіть Калинця. Але це є мій комплект, ніхто крім мене такого комплекту не назве.

А чи слідкуєте за сучасною країн скою поезією?

За сучасною поезією не дуже слідкую, це йде через мене, через фейсбук. Але щоб весь процес, весь потік відслідковував, то ні.

Я свого часу в газеті Парнасленд зробив 200 публікацій, 50 з них були дебютами. Жадан був вперше опублікований з моєю передмовою, з моєї подачі свої вірші побачив надруковані.

Він взяв адресу в Прапорі і приїхав до мене додому. Я поводив його по людях, він був студентом першокурсником, я йому публікацію відразу зробив першу в житті.

"Авангард, він і в Харкові авангард" –  я так назвав статтю. Написав, що з цього хлопчини пре комплекс розкомплектованості.

Я там також опублікував і вірші Півнів – Міська Барбари, Ромка Чайки, Ярини Якуб’як, Ромка Рося, жінки Неборака, Ярина Сенчишин.

фото ЛуГоСаду: facebook.com/iluchuk

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.