Богдан Мицак

Мицак в борделі активістів

олександр ковальчук,  31 березня 2014

Невловимий Мицак нарешті дав себе помацати невтомним активістам Львова.

Начальник ДАІ Львова Богдан Мицак, який цілий рік був на лікарняному, вирішив стати начальником ДАІ області і не бачить у тому нічого поганого. Цілий Прес-клуб набився активістами львівського Євромайдану та тими, хто такими себе вважає. Інші стоять на дворі з плакатами і їх згодом запустять  перетворити крихти прес-конференції на остаточний мітинг. Ще декілька, плюс міліціонери, стоять під закритими дверима Прес-клубу, бо їх не пускають без умовного сигналу.

Мицак прийшов і з ним усе зрозуміло. Він представляє сили темряви та усе те зло, яке тільки можна уявити у пенатах хабарництва. Напроти нього ячать та сатаніють усі ті, кого чомусь вважають надією нації та смертю ворогів. Вважають світочами активного та свідомого суспільства та вірними і гідними заповітів Небесної сотні. Кого тільки не представляють ці денні красуні: Автосотню самооборони і львівський Автомайдан, Дорожній контроль і Демократичний Альянс. Немає тільки Автономного опору, зате є метафізичне товариство Рабів до раю не пускають.

Усі вони дуже серйозні і намагаються усіма керувати. Усі вони збуджені та схвильовані і тому готові прожогом погрожувати усім тим, чия поведінка їм не подобається. Вони відразу готові вийти на розборки, але попускаються згадуючи про ідеали Небесної сотні.

Мицак абстрактний імпресіоніст і це ще більше дратує присутніх активістів у яких немає на такий випадок ні тактики, ні стратегії. Усі вони схожі на Динамо Блохіна – суцільне бий-біжи і жодної фантазії. Хаотичний Мицак створює у їх революційних голівках повну розруху і ось вони вже починають безсило на нього кричати та згадувати усі його діагнози. Вони декілька разів згадують про туберкульоз і знову програють. Вони кричать про форми туберкульозу, а потім обурюються пацаватою театральщиною Мірошніченка та Бенюка в НТКУ. Етика заповітів Небесної сотні мала б їх стримувати від таких анамнезів, але у них немає жодних козирів і тому вони кричать.

Навіть за таких спрятливих для нього обставин Мицак чомусь хвилюється. Але чого хвилюватись у ситуації, коли його опоненти опускають самі себе власними руками та ротами? Чого хвилюватись, коли ці вуйки й так самі себе вгробили? Можливо у нього це називається не хвилюванням, а милосердям? Якщо так, то це якесь знущальне милосердя над хворими дітками. У вирі революційн­ої боротьби ці денні красуні засліплені­ власною ненавистю та розумовою обмеженіст­ю. Вони банально не підготувались до такого розвитку подій і тому перетворюють усе та себе на фарс.

І тому поки активісти з пащекуватими писками падають у безодні власної безвідповідальності, то Мицак може дозволити собі Христові ризи та разом з Бандерою сказати, що Мицак прийде – порєдки наведе. Мицак усе заперечує і мало на що відповідає. Хабарів не брав, не давав і не збирав. Туберкульозом не хворів, у диспансері не лежав. Наказу на звільнення не бачив, бо був у відпустці та на лікарняному і тому прийшов працювати.

Будинок – дружини-підприємиці. Він туди тільки у гості їздить. Автомобіль сина. І про рік випуску він буде говорити в іншому місці. Якось мимовільно Мицак підкинув активістами одну мазу, коли заявив, що його кандидатуру підтримала львівська громада руками львівських таксистів (та УНСО як стало зрозуміло з натовпу присутніх), але львівські активісти так і не скористались цією форою, бо хто з них може заявити, що за ними стоїть уся львівська громада, а не лише якийсь сегмент фейсбучної туси?

Хіба переляканий журналіст власної жежівочки Хіцяк уповноважений усієї громадою? Якщо так, то чому вн такий переляканий у своїх запитаннях? Самозакоханий власною чілочкою хлопчик з Іменем Іменем та посвідченням Демократичного Альянсу схоже, що забув, що тут не формат студії Остапа Дроздова, протисехні френди на нього не втикають з екзальтованим опупінням і тому вимахуватись власною безпорадністю вже якось зовсім не личить таким пестунчикам.

Нарешті прийшли активісти з плакатами. Вони нічого не чули і не розібрались у ситуації. Вони голосно кричать про туберкульоз та вимагають озвучити діагноз. Журналістка ЗІКу, з леопардовим прінтом на мештах та поясочку, продовжує гнути канальну лінію хуторянськ­ого неадеквату­ і чомусь кокетливо думає, що у фразі Садового про те, що Мицак – це ляпас Євромайдан­у є щось пікантне.

Ясновельможні кореспондентки Наших грошей нічим особливим не відрізняються від своїх фейсбучних образів та образ, чітко дотримуються лінії запитань щодо нерухомості внутрішніх органів і знову схоже на те, що Наші гроші, як й у випадку з Пісним, незабаром опиняться у кишені Садового, який так активно мріє про свою кишенькову мусарню. Після грандіозного дослідження про власників газети Ваш магазин вони дещо розслабнені, швидко никаються, а згодом, схоже, і зовсім зникають. І правильно роблять, бо немає чого світитись таким правильним дівчаткам у таких шкідливих для власного іміджу компаніях, навіть якщо це активісти львівського Євромайдану.

Жіночка з Дорожнього контролю рветься у запитальні лідери якоюсь паралельною Ларою Крофт, але інші члени Дорожнього контролю обурені її бредом та тим, що вона не уповноважена говорити від усього Дорожнього контролю.

Ця тета так непомильно переконана у тому, що революція відбулась у голові кожної особи, що зовсім не помічає, що поведінка усіх її сьогоднішніх побратимів та посесетринів говорить про зовсім протилежне, говорить про те, що вони ніяк не можуть вийти з того фейсбучного (і любовного) феномену, де юзери намагаються здаватись кращими, ніж вони є насправді.

І тільки інтонації рабів, яких не пустили до раю, так стиха повідомляють, що вони вже усе перетерли та  про щось домовились. Принаймні, вони домовились розпочати з малого і завести усім інспекторам ДАІ сторінку у фейсбуці, де ті будуть щохвилинно звітуватись громаді про надої на дорогах. Звичайно, що Мицак, як досвідчений хабарник (бо саме з такими гаслами прийшли до нього львівські активісти), дуже легко розбиває цих вифлиємських маляток навіть однією лівою, бо хабарництво – це і є чудо комунікації.

Вміння вловлювати настрої та побажання. Вміння враховувати бажання та апетити і делікатно (і саме тому приємно) їх просувати. Саме тому Мицак звик говорити не словами, а показувати фактами. Він подав до суду на Садіка за образу честі і ґонору (тут поміж шансонного репертуару у нього проскочила якась ґвара). Мицак має потрібні факти і готовий їх злити, якщо стане великим босом.

Мицак навіть впевнений, що міг би врятувати усе майно під час міфічної Ночі гніву, яку придумали десь у Садового. Тобто, придумали цей придуркуватий поетизм "ніч гніву". Це ж треба, так бакланити ОРТ за геббелівщину, а самим розповідати байки про якусь спонтанність "ночі гніву". Розповідати казочки про якісь емоції, що накопичились за увесь той янучарський період і шукали виплеску на адміністративні споруди. Які емоції у 21 столітті?

Бо якщо усе це називати емоціями, то тоді усі ті свідомі та активні нічим не відрізняються від лохів Путлєра та заслуговують на такі розводи бандерлогів. Може, краще було б колективно подрочити замість того, щоб бомбити мєнтовку, прокуратуру та СБУ? Це була б більш ефектніша картинка у масовій свідомості. Але малятка самі вірять у ці казочки і тому Мицак тут у повному дискурсі.

Після допиту Мицака, вже на вулиці, деякі учасники цієї групової оргії власноручно визнавали, що це був якийсь бордель, а не прес-конференція. Їм соромно за свої громадські організації і тому вони хочуть вийти з них та більше не приходити на такі заходи.

Відео з прес-конференції Мицака.

Поки ще світить це сонце, то для усіх інших співає R. Kelly зі своїм відвертим і дещо вульгарним хітом "Lights On" та його ненаситним рефреном "fucking with the lights on".

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.