Пинхва майбутніх президентів

Білбордами вони хочуть залізти йому у душу-пазуху і пригрітись там назавжди на благодатнім авраамовім лоні.

Вічна фішка політичної реклами намагається періодично наблизити політиків до народу і це абсолютно відповідає останнім українським тенденціям, наприклад, пісенної творчості про події на Євромайдані.

Ця проста, наче двері тенденція вистежує оту просту народну мудрість, де свята простота стає запорукою успіху в оточуючих.

Оскільки переважна кількість потенційних навколишніх знаходиться у полоні жовтої преси та кітчу, то відповідно – чим примітивніше, тим краще, тим щиріше, а відповідно – ближче до народу.

Закономірно, що така відчайдушна боротьба за неперехідне звання світоча стабільності інколи набуває в Україні дещо збочених форм та непотрібних конотацій.

І сьогодні такими прикладами стануть рекламні площі майбутніх президентів: Гриценка, Ляшка та Порошенка.

Так, наприклад, всеукраїнський президент Анатолій Гриценко, який би ніколи не віддав Криму клятим воріженьками, випускає всеукраїнську газету з назвою "Справжній президент".

Така назва блискавично не тільки переадресовує менш прогресивних читачів, тобто електорат Гриценко, до хіта "Настоящій полковник" всенародної примаданни Алли Пугачової, яка вчора відсвяткувала 65 річницю від дня народження (з чим її й вітає увесь колектив Варіантів).

Така назва не менш бліцкрігно інформує, що найбільше своєю харизмою Гриценко намагається тиснути на сентиментальних жіночок бальзаківського віку, що так тілесно і ментально спрагли за стабільністю у власній хаті.

І напевне, не зовсім дивно, що такий прорахунок команди справжнього президента клубочком докочується до тенет Русского міра, звідки і походить ця пісня Алли Борисівни.

В контексті народних марновірств також цікаво, що ця пісня розташована у 13-му альбомі Алли Пугачової, який називається "Не делайте мне больно, господа" (1995).

Той образ "справжнього полковника" настільки суворо закоренився у такій курячій па'мяті народу, що усі (і Гриценко також) дуже швидко забули іронічний характер цього треку, де лірична героїня Пугачової познайомилась з модним фацетом на скелястому, морському березі, що можна тепер сприймати, як пророцтво про Крим.

Забули про пантомімну мораль пугачівської байки, де під вивіскою справжнього полковника зачаївся звичайний кримінальник.

Забули про відвічні дівчачі нарікання на пацаватих пацанчиків, які завжди багато наобіцяють, але потім змиваються з натруджених жіночих горизонтів разом з найближчим припливом.

Другим прикладом рекламного сьогодення стануть рекламні майдани Олег Ляшка. Радикальний заради радикальності Ляшко був одним з перших, якщо не першим, хто завісив спальні регіони своїми президентськими білбордами, де у дуже брутальний спосіб обіцяється смерть окупантам та їх посіпакам.

Оскільки вже одне прізвище Ляшка уже асоціюється у декласованих елементів з хрускотом французької булки, то радикальна естетика Ляшка максимально точно передана вульгарними кольорами знищення та зачищення.

Радикальний Ляшко не бавиться у військову романтику "справжнього полковника" і тому відразу апелює трешом до абсурду воєнних жахіть, що відразу ж наближує його смертельний білборд до картин Френсіса Бекона з його нетрадиційною любов'ю до зображення деформації особистості, чим, в принципі, і є війна.

Посполитий нарід хоче бачити на екрані розмазані трупи окупантів і тут Ляшко максимально щирий зі своїм електоратом у цьому спільному прагненні споглядання стабільності в країні.

Тяжкий, механізований поступ невідворотної кари на перекривленому обличчі ворога з'являється на горизонті, але усю цю продуману естетику Ляшка руйнує його імідж паяца і клоуна (хоча, наприклад, одним з найкращих воїнів у фільмі Стріли Робін Гуда є блазень Клем, а що взагалі писати про хорори з клоуном-вбивцею у головній ролі, чи іспанський фільм Balada triste de trompeta Алекса де ла Іглесіа).

Хоча, якщо ще трохи подумати без фільмових асоціацій, то що таке клоунада, як не деформація людської особистості шляхом артистичних технік, після яких у цирк навіть страшно ходити.

У масці клоуна завжди є щось від баби, щось, що так не вітається справжніми чоловіками. Мінливість та непостійність гидлива чоловіками, які прагнуть стабільності у кожній хаті, оскільки стегна ніколи не брешуть.

А так, трохи дивно, що радикальний Ляшко ще й досі не відтворив у власному форматі ось таку фотку Бекона.

Чи не зафігачив щось аналогічне після перегляду фільму I Come with the Rain. Автор як фанат південно-корейського кіно залюбки б проголосував за президента-фаната не тільки південно-корейського, але й усього азійського кіно.

Третім прикладом політичної реклами майбутнього президента є червона білборда Петра Порошенка, що відтепер висить на місці ідіотичного адвертайзінгу Львівської міської ради на Небесній сотні.

Що цікаво, відтепер там поверх пришурупленої таблички російської фірми Gallery Plus наклеєна табличка її української дочки Octagon Outdoor з тим самим дозволом, але зовсім іншим терміном дії (до 31.12. 2017 року замість 21.05.2014), але з тим самим телефоном (044-277-277-1).

На цьому російському місці у вкраїнському Львові й висить Петро Порошенко. Цікаво, що далі вулицею Стуса, ліворуч від заправки ще розташований напівзруйнований будинок на східній стіні якого, якийсь малолітній злочинець написав голубою фарбою "Львов в состав России".

Але важковаговик Порошенко продовжує висіти (та страждати) на Стуса навіть у такому проросійському оточенні. Порошенко не слухає маму Юлю і Вона відповідає йому відповідними аналогічностями.

Саме тому Порошенко намагається працювати на її материнському полі такої червоно-білої Батьківщини апелюючи до того незабутнього і такого райського стану свого потенційного електорату. Стану райської близькості циці, коли головні слова ще не здавались такими попсовими, а були справжніми та реальними, як це і пропонує слоган Порошенка "Жити по-новому".

І саме тому реклама Порошенка більше спрямована те, щоб у мами Юлі все накрилось запіканими піпіпі.

Тепле, затишне, а у спеку й таке прохолодне, материнське лоно мало б вабити зранені душі спокоєм та стабільністю, але уся проблема реклами Порошенко у тій відокремленій (сепарованій) від Кремля букві П, де жовтий колір якийсь не дуже шоколадний.

Відокремлена (сепарована) буква П у свідомості простих вкраїнських пролетаріїв виразно асоціюється лише зі словом на букву П, тим літерним монологом вагіни, що є життєдайним джерелом усього живого на усьому світі.

Винахідливий вкраїнський нарід, і тут, напевне, буде звинувачений особливо граматичними нацистами у зросійщені російськими матюками, а значить, знову перебуває під впливом Русского міра, як і президент Гриценко.

Поміж усіх сороміцьких варіацій глибокофілологічного слова "пизда" (лишається сподіватись, що нова влада незабаром виправить усю ту багатовікову несправедливість щодо так званої нецензурності матюків) є лише один вияв неагресивної радості, та й він так сором'язливо зіпікується зірочками – "пи*дато", усі ж інші – категорично протилежні, тобто, суцільно негативні (також сором'язливо зіпікуються звіздами): накритись пи*дою, тобі пи*да, п*здець.

Але найбільш небезпечне для політиків слово на відокремлену буку П – це слово пі*дун, яке, до речі, є найкращим синонімом до справжнього полковника Алли Пугачової, де уся її пісня – це закамуфльована історія саме про такого алкогольного звіздуна.

"Жити по-новому" від Порошенка пропонує родитись заново, стати дітьми і повірити йому, і прийняти його шоколадні цукорки. Напевне, якось так і потрібно думати по-новому, бо істинно православна душа Порошенка не допускає можливості реінкарнації у православній парадигмі (хоча в окремих випадках безмежне милосердя Господа Бога може на таке і погодитись).

Але усю перемогу Порошенка на оту сепаративну букву П знову руйнує ота, чисто жіноча відокремленість, якби сказали феміністки – Інакшість саме букви П.

Навіть графічно на білборді буква П з тим подовженим вверх і праворуч продовгуватим продовженням більше нагадує перевернутий (тобто, такий який вже накрив щось чи когось) черпачок, ополоник, або ж навіть сачок для метеликів.

фото Бекона: pasunautre.com та tate.org.uk

І на цій романтичній ноті для усіх таких жіночих президентів звучить забутий, але нещодавно віднайдений хіт Donnie & Joe Emerson "Baby".