Кому Вниз

Кому Вниз і львівські зомбі

олександр ковальчук,  24 квітня 2014

Ранкове прокидання з Кому Вниз невмотивовано збурило певні пасивні маси у міфічному Львові.

Ці латентні елементи, які звикли прокидатись лагідного травневого дня під звуки розманіженої весни та сп'янілого бурлеску, почали дещо активно лайкати свою стадну незгоду на сторіночках своїх і чужих фейсбуків.

І так культурний Львів докотився до того, що найбільш голослівні толерасти цього сакрального міста почали обзивати організаторів Флюгерів Львова останніми словами та дебілами.

Закономірно, що така тваринна поведінка деяких львівських персонажів, які хотіли організуватись у повстання мас супроти Кому Вниз на Зіхер Флюгеруй, блискавично почала грати супроти них, виявляючи усі їх негативні риси на публічний осуд.

Відразу виявилось, що ці фейсбучні протестанти не особливо добре знають увесь творчий доробок гурту Кому Вниз і це відразу стало логічною помилкою їх методології. Відразу якось так виявилось, що вони не розуміють: ні контексту, ні естетики, ні саунду Кому Вниз.

Не знають, не розуміють, але протестують.

Скрізь цим лицемірам ввижались звуки тоталітарних маршів та привиди нацистського минулого, хоча, знову схоже на те, що вони просто не слухати російськомовний альбом "Падая вверх" (1989), де Середа так безпосередньо стібеться над тоталітарною естетикою.

Схоже, що не слухали вони й альбом "Komu vnyz" (1990), де б могли почути достатньо сюрний приклад дружнього шаржу на Братів Гадюкіних – "Пісню землеробів". Ніхто ж тут не заперечуватиме особливого потягу Кузі до висміювання усього допотопного та закостенілого у своєму тоталітарному мисленні.

Схоже, не розуміють вони й контексту еволюції саунду Кому Вниз і тому в рамках просвітницької профілактики їм би вартували зранку слухати, наприклад, Pussy Galore, Pere Ubu, The Lounge Lizards, або ж The Residents з їх особливою увагою до найменшого чавкання тоталітарних маршів сірої маси.

Бо не все ж у Кому Вниз та Птаха на ймення Нахтігаль.

Можливо вони десь там якось відчувають духовну близькість Кому Вниз з таким представниками неофолку, як Death in June та Sol Invictus, яких також періодично звинувачували у тоталітарному мілітаризмі, але щось дуже сумнівно, щоб вони чули навіть про Current 93 та Девіда Тібета.

У цьому контексті дуже важко зрозуміти для чого так суїцидально рипались ці малятка супроти статусу Кому Вниз в українській музиці.

Варіанти навіть звернулись до організатора Флюгерів Львова Маркіяна Іващишина зі своїми запитальними запитаннями.

В інтернеті багато розмов і обурень про Прокидання з Кому Вниз. Чому саме з цією групою відбудеться цьогорічне прокидання?

Перед нами стояло питання чи взагалі робити цього року Флюгери Львова. Ситуація в країні не прогнозована і що буде наступної хвилини, ніхто не знає.

А те, що пишуть в соцмережах про Кому Вниз, про неформат, то можу сказати, що культура не завжди мусить тільки розважати. Звісно, це певний ризик, але за двадцять років Дзиґа завжди давала собі раду.

Гич Оркестр вирішили не виступати цього року на Прокиданні, бо у них немає нової програми, вони ж тільки презентували альбом. Це їхня пропозиція, зрештою.

А Кому Вниз – це великий шматок української культури. Я добре знаю цих музикантів і поважаю їхню творчість. А їхній новий альбом до 200-ліття Шевченка мені дуже подобається.

Кому Вниз перший раз виступили у 1989 році на фестивалі Червона рута, вони виконали "Суботів", який підняв увесь фестиваль на ноги. А зараз дуже подібні часи, до тих, що були у 1989 році.

Якою була реакція серед львів’ян, коли Ви вирішили провести перше Прокидання на Флюгерах?

Всі вже забули про те, як все починалося, як всі стібалися з цієї ідеї, казали, що ніхто не прийде вранці на концерт. Так само було багато розмов і незадоволених, коли Прокидання мало відбутися з Гич оркестром. Але життя рухається.

Життя треба ламати, змінювати і звикати до того, що Прокидання не вічно буде з Мертвим півнем. Все змінюється.

Після таких відповідей Марека істерія львівських хіпстерів ідеально нагадує нещодавній маразм депутата Держдуми від партії "Единая Россия" Євгена Федорова, який заявив, що Цою пісні писали в ЦРУ.

На тлі війни особлива популярність тегів про російський фашизм та православність головного мозку чудово пасує й деяким представникам львівської інтелігенції, які тоталітарними методами намагаються воювати супроти речей, що лише на їх обмежений погляд здаються тоталітарними.

У цьому звичайному фашизмі безпосередньої сірості та посередності зі Львова, яка чомусь вважається інтелігенцією, стільки тоталітарної нездатності на діалог, стільки безальтернативності непомильності, що вони навіть у собі не помічають тієї естетики Лені Ріфеншталь у якій звинувачують інших.

Вони так хочуть комфортних (на їх погляд) Гичів, що навіть не помічають, як ще так нещодавно пишались своїми виходами зі зони комфорту на Євромайдані та дивані.

У ретрозвуці Гичів ці домашні революціонери бачать лише зручну і милу жежешечку. Схоже, що вони просто не хочуть помічати, що у саунді Гичів, який для них лише кімнатка обвішана пухнастими фетишами, бовваніє одне дуже незручне запитання – хто вбив Лору Палмер?

Саунд Гичів – це затишний покій внутрішніх дурманів, де просто не хочуть помічати внутрішніх демонів.

Гичі – це пастка, це підступна гіпнотизація показною комфортністю а-ля Девід Лінч, про що вже писалось у рецензії на їх дебютний альбом.

У Кому Вниз – ці демони вириваються і хуліганять. Це – незручно та некомфортно. І Кому Вниз – це більше про небезпеку від зачарування масовістю з її знеособленням індивідуальності.

У цій сон-дрімоті мертвого міста Лева стільки деформації мислення, що вони навіть не помічаються стільки перетинів у Кому Вниз є з Мертвим півнем на яких так орієнтується Гич оркестр ("Майстер з міста Гамельн", "Мамай", "Подих", "Щодня йде вона на зустріч", "Крові!").

Тут більше можна говорити про феномен Океану Ельзи, коли попсовий продукт вважається чомусь інтелектуальним і відповідно попсові слухачі, чомусь вважаються інтелектуальними, а відповідно – патріотичними та свідомими.

Але схоже, що комфортні львівські протестанти навіть не здогадуються, що Середу ("Привид з гаю") можна вважати предтечею любові Вакарчука до творчості Джефа Баклі, що Середу можна вважати провісником любові Вакарчука до альтернативної творчості The Cure, бо ще й досі автором музики треку "Сосни" чомусь вважається Вакарчук, а не, наприклад, Роберт Сміт.

Якщо львівським хіпстерам хочеться ранкової романтики, то нехай краще слухають дискографію Кому Вниз, де поміж особливо пост-панкового для слему "Ельдорадо" та ліричної "Я загубив свій ключ" з фільму Іван та кобила є цілий плейлист альтернативного року та нью-вейву для особливих романтиків, з якого на концерті можна буде багато чого забажати Середі та його команді.

1. Срібні води
2. Навський великдень
3. Пісня химерного краю
4. Пісня землеробів
5. Ельдорадо
6. Майстер з міста Гамельн
7. Мамай
8. Йоан. Сію рай
9. Вийди змучена людьми
10. Не нарікаю я на Бога
11. Я загубив свій ключ
12. Подих
13. Микита Швачка
14. І зійде з долонь Господніх
15. Розрита могила
16. Щодня йде вона на зустріч
17. Привид з гаю

А для маляток, які пускають бульки в космос, бо дещо не розуміють усього контексту індастріалу у творчості Кому Вниз, які навіть не заїкались про провальність EP "Ab Ovo Usque Ad Mala" (2007), бо мають великі проблеми зі слухом та музичною культурою, звучить вже новий момент торжества Середи в українській музиці з нового альбому "4" (2014).

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.