Гелена Пайонкевич каже тихо

Гелена Пайонкевич каже тихо

олександр ковальчук,  15 травня 2014

Романтичний Сергатюк обіцяє симпатичними руками винести одіозну Пайонкевич з її муніціпального кабінету.

Віталій Сергатюк, заступник керівника Правого сектору на богомданій Львівщині, на початках свого політичного референтства на богобоязненній Галичині не мав жодних і навіть особливих претензій до міського голови Львова Андрія Садового та його молодої команди.

Але прийшла ця зливна година і ось вже Віталій Сергатюк грізно обіцяє руками Правого сектору винести бариг Садового з їх невласних кабінетів за їх власні руки та ноги.

Як романтичний поціновувач різношерстного шершеляфаму та симпатичних пертурбацій, Віталій Сергатюк робить лагідну поблажку для представниці слабкої половини людства у дещо пасивній команді Садового і по-панібратськи обіцяє Гелені Казимирівні Пайонкевич, ніби давній коліжанці, що її будуть нести молоді, симпатичні руки і обов'язково, обов'язково – з букетом квітів.

Цю живописну картину він сміливо вимальовує у власній, дещо аддиктованій свідомості, перед мікрофонами багатьох журналістів.

Паразитарна сутність романтики відома з давніх давен. Її слешерна естетика переслідування нещасної жертви обіцянками руки і серця від самих початків приречена на трагедію нерозуміння.

Жертва ніяк не може зрозуміти підстав для закоханої інтервенції переслідувача на її інтимні території, а переслідувач ніяк не може зрозуміти нерозуміння переляканої жертви його ввічливих посягань на її руку та серце.

А що вже тоді писати про майбутнє пришестя усіх-усіх родичів зі своїми звичками, мухами і котлетами?

Саме тому романтичність, любов – це більше мить розп'яття, ніж свято преображення. Більше вавілонське розпорошення, ніж єрусалимська гласолалія.

Нав'язлива компліментарність компліментів Сергатюка вже не вперше клубочиться нашими палестинами.

Одного попереднього разу патерналіст Сергатюк був дуже здивований зі своєї допотопної дзвіниці тим фактом, що львівським журналісткам не сподобались мілітарні пацанчики зі їх спинами, бо на його праву думку, усі дівчатка мали б пищати від тієї радості, що їх спини зігріває теплий погляд молодого і симпатичного хлопця.

Що про такий виніс тіла з квітами у симпатичних руках думає сама Гелена Пайонткевич майже невідомо.

Чоловічій слабкості до представниць слабкої статі та виокремлення їх заслуг заарканеними компліментами може протистояти жіноча схильність до ситуативного, контекстного вирішення романтичної проблематики.

У війні агресивної романтики та схоластичної казуїстики традиційно вже переможе щось більш ліве, аніж праве. У цьому євробаченні переможе щось більш мінливе та пластичне, ніж Кончіта Вурст – це велике ніщо допотопного конкурсу, цей гімн посередності, ця карикатурна істота без епатажу, особливого таланту та прогресивного мислення.

Тож поки Гелена Пайонкевич висить на сайті Львівської міської ради і навіть входить у сімку найсексуальніших жінок львівської політики та влади від, о Боже, газети Новий Погляд.

Садовий, за прикладом Івана Франка, може називати її єдиною мужчиною у своїй дещо пасивній команді.

Садовий вже може ставити пам'ятник її виняткової самовідданості його інтересами, бо поки більшості його пасивної команди не вистачає того, чого нещодавно не вистачило гравцям Челсі у матчі з Крістал Пелес.

Жозе Моуріньою, принаймні, вистачило сміливості заявити про це, бо Садовий постійно чомусь морозиться з такими сповідальними інтонаціями, хоча часто позиціонує себе практикуючим християнином.

Більшість пасивної команди Садового постійно перебуває у позі жертви з усім її ниттям та сором'язливою зніяковілістю від брехні.

Ще досі у повітрі Львова стовбичать розіп'яті стенання Миколи Жука, якого саме Садовий, як справжній христопродавець, кинув напризволяще зі своєю траспортною системою.

Тож поки Садовий падає, то Пайонкевич стоїть та байдуже (як і заповідав поет) мружить око на пришестя чугунного ренесансу.

Ось тут, наприклад, можна подивитись більш контекстуальну версію того, як вона каже тихо на обговоренні тарифів Привокзального ринку.

А вже тут, для тих, хто завжди кудись поспішає, присутня коротка компіляція того, як Гелена Пайонкевич каже тихо-тихо.

У логічному та впорядкованому світі юридичних казусів вона гордо протистоїть повсякденному і такому жахливому хаосу буття, як лейтенант Ріплі протистоїть Чужій (а не Чужому).

У війні хаосу супроти хаосу переможе тільки хаос.

Закономірно, що традиціоналісту Сергатюку буде далекою естетика альтернативного еренбі, але Господь заповідав сіяти і край дороги. Саме тому тут звучить SZA з треком "Babylon" і його благальним рефреном "Crucify, cru-crucify me. Crucify, cru-cru".

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.