Правий сектор

Білий шум Правого сектору

олександр ковальчук,  25 березня 2014

У деяких представників Правого сектору занадто часто крутяться на язиці фази сексуальної аддикції.

Це політичний референт Правого сектору на Львівщині Віталій Сергатюк має повідомити громадськості про партійні метаморфози Правого сектору, але чомусь періодично збивається на манівці кральних принад, що гойдаються туди і сюди.

Перед його очима і за спиною чічок-журналісток стоять заковані у чорний, дисциплінуючий одяг чотири правих секторян з контролюючими руками за своїми спинами.

Троє з них у чорних кашкетиках, як у команданте Яроша, а один – без, але у всі них на обличчі так суворо пломеніє світле майбуття неньки-України.

Саме така флюїдна картинка спонукає мовлення референта Сергатюка до зацикленої залежності на принадах дівчаток в очах хлопчиків у той час, коли дівчатка так мило нахиляються, що поставити свої диктофони видовженої форми на стіл Прес-клубу, коло якого у той час так грайливо починають стрибати їхні м'ячики.



Сергатюк носом схожий на геніальний шнобель Чарльза Буковські і можливо, саме тому у нього періодично перед носом скачуть сороміцькі непристойності у присутності дівчаток.

Але Сергатюк, на відміну від Буковські, традиціоналіст та консерватор. У його сексуальних фіксаціях простежується увесь творчий спадок збірників "Секс у нашому селі" та пісенний доробок Степана Гіги і Теодора Кукурудзи.

Сергатюк – патріотичний патерналіст і тому у світі його прямої мови хлопець має воювати лише з тим, хто йому по силі, справжнім мужчиною, а якщо це бидло, то воно воює з жінками. І саме тому для нього бидло не є людиною, бо сильний не буде воювати зі слабкою статтю.

Це він про те, що нещодавно, якісь псевдо-секторяни так сердито затиснули у куточку якусь жіночку-суддю, яка лише нещодавно вийшла з лікарняного.



Сергатюк ось так усе щиро ексгібіціонує перед усім присутнім народом, але немає у нього відчуття часу, як у Буковські. Сергатюк – допотопний персонаж. Немає у нього тієї буковської ніжності у суцвітті навколишньої жорстокості.

Він, напевне, ще й гомофоб і бозє-бозє йому зізнаватись у цьому у такому толерантному до усіх Львові, де навіть фейкова інтелігенція починає розмовляти російською аби тільки вгодити Садовому (якого Правий сектор так поважає) у його прагненні бути президентом усієї Руси-України.

Внутрішні протиріччя світогляду Сергатюка логічно починають наростати і ось він вже подивований тим, що саме дівчаток так хвилюють грізні пацанчики за спинами, оскільки на його референтну думку, усі кралі мали б штабелями мліти від того, що їх спини зігріває теплий погляд молодого і симпатичного хлопця.



І це несусвітня маячня у цей революційний час – вказувати бабі на те, що вона має робити та від чого мліти. І цей сексист збирається провадити Україну в феміністичну Європу?

Секторянин Сергатюк може бути подібним до Буковські хіба що у хуторянському перекладі Стронговського. Посереднього поета, слабенького ілюстратора та лажового перекладача.

Отака його поетизація батьківської сохи є справжнім злочином у часи, коли у всій Україні має панувати жорсткий прагматизм Френка Андервуда та його вірної дружини Клер.

Але Сергатюку так міжконтинентально далеко до цих персонажів. Він обіцяє поставити пивко за інфу про самозванців, які прикриваються Правим сектором та обіцяє згодом робити фуршети після прес-конференцій, як це й має бути на традиційній Галичині.

Отож, поки партія іде, то Сергатюк роздягається. Але навіть за такого провінційного стриптизу президентство не світить команданте Ярошу навіть у найближчих снах. І харизми у нього обмальний шкалик і люди його якісь підтоптані.

Сергатюк два рази наїхав на самогубців зі Свободи за їх профанацію націоналізму, але в обличчях Правого сектору на Львівщині сидять усе ті ж галицькі хруні, які тепер свято впевнені, що це саме вони повернули хід історії і тепер їм усі за це мають бути вдячними.

Зачистка Свободи триває вже якийсь час, а зачистка Правого сектору лише тільки почалась – ось і вся різниця між двома цими лякалками для міщанства.

Свобода вже давно закостеніла у партійному закостенінні, а Правий сектор лише зараз збирається розформувати усю самодіяльність, що шифрувалась під Правий сектор та бомбила усіх фраєрів.

Усім свідомим та активним Правий сектор дасть у руки єдиновірний шеврон і саме з них сформує потужне громадську об'єднання, що буде сприяти втіленню у життя програми Правого сектору.

У цей час на прес-конференцію прийшов уповноважений центрального проводу Правого сектору на Львівщині Артем Луцак, який народився у Москві, виріс у Росії, а саме зараз приїхав з Польщі.



Луцак плутає слова, говорить дивними конструкціями та робить неправильні наголоси. Але навіть не це стало цікавим на цій прес-конференції.

Навіть не спічі Сергатюка та Луцака про спонсорів Правого сектору. Навіть не спогади про світлу постать Сашка Білого та відмову від помсти (принаймні у львівському осередку партії). І навіть не пропозиція Сергатюка наслідувати Стародавній Рим та давати право голосу лише заможним громадянам.

Крайній праворуч, з логотипом Правого Сектору на плечі, молодий та симпатичний хлопчик чомусь так схожий на Генріха Мхітаряна. Він косо недовіряє об'єктивам і намагається злитись невиразним у чорному.



Схоже, що саме цього хлопчика і цей ніс у рапторній балаклаві можна помітити на фото zaxid.net під час олімпійського вітання Правим сектором Генконсульства Росії 7 лютого цього року.

На цьому відео з місця події цю балаклаву можна помітити у проміжку між 3:19 та 3:22.

А вже 15 лютого така ж балаклава била, стрибала і падала на вокаліста гурту Тінь Сонця.



Наступного дня Правий сектор вибачався перед музикантами та повідомляв, що у нападі брали участь вже колишні члени організації, а людина, яка спровокувала конфлікт, була виключена з лав і понесла покарання.

Та схоже, що не всіх виключили та покарали, або взагалі не виключили чи покарали і хлопчик схожий на Генріха Мхітаряна – це й є людина у рапторній балаклаві, або ж ця балаклава у Правому секторі передається від діда до духа, як у армії.

А поза тим, ще раз схоже, що скандали на концертах – це фішка Правого сектору і ось тут можна почитати про свіжий випадок у Рівному, бо піст і не можна.

А поза тим, іще раз схоже на те, що колишні члени Правого сектору правильно зробили, що потовкли фронтмена Тіні Сонця. У час, коли уся країна бореться за своє майбутнє, мочити усіх цих виразників убогості вкраїнського духу, цих бездарних нащадків величі Тараса Григоровича – це свята справа.

У період величезної духовної напруги усієї країни нездари не мають права на існування. Навіть дівчатка з фільму Віта Стіллмана Damsels in Distress вже знають, що бездарність – це найбільше богохульство.

І от якби колишні чи теперішні члени Правого сектору прийшли на концерти таких бездарників та нео-шароварників, як: С.К.А.Й, Rock-H, Гайдамаки чи Kozak System – то б ціни їм (Правому сектору) не було.

А так країна має те, що має і тому слухає хіт "Dummy head" скандинавки з альбому "No Mythologies To Follow" (2014)

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.