Петро Порошенко

Опіум Порошенка

олександр ковальчук,  22 травня 2014

Поро поставив свій автобус біля Шевченка.

Наскільки доцільно ставити автобус так високо аж в район нападників не дуже зрозуміло навіть Моурінью в Челсі, але Поро, за словами Маркевича, центрфорвад і така вже його опінія.

Захист мітингу Поро на місці львівського Євромайдану організований майже бездоганно.

Біля сцени є декілька метрів незахищеної території куди може залізти будь-хто, але, схоже, ті метри просто залишили для автографної зони, тобто, демократичної видимості живого спілкування з народом.

Охоронці в Поро трохи нарвані, а такого не було навіть в Януковича у Львові. Один з них просто відштовхує журналістів від тіла Поро коли той роздає автографи.

І це ще добре, якби це були українські журналісти, а так це були польські та німецькі медійники – тут можна нрватись й на міжнародний скандал.

Охоронець розштовхує усіх, хто стоїть перед його очима і так він ледве не вгробив старого Лубківського, який мав необережність стояти у нього на шляху.

Лубківського врятувала реакція Поро. І як тепер Лубківський буде вдячний потенційному президентові України – це щось неймовірне.

Це все відбудеться згодом, а поки Поро готується до урочистої екзальтації, то усі атаки народної любові стримує його автобув біля Шеви.

Після Гінки на святковій сцені зявляється нардепка Ірина Геращенко. У Львові спекотно, прихід Поро – вже не за горами і саме тому нардепка Геращенко десь збуджена архетипами Тимошенко.

Усім вона говорить "любі мої", "дорогі мої", а ще вона прийшла без ліфчика і тому за такої світлотіні краще помітно лівий пагорб слави, а особливо – його пік комунізму.

Колишня територія Євромйдану забита вщент, та, однак, через цю забитість помітна лінія любові – коридорчик для законообраного. Нею у свій час ішов Ющенко. І навіть Луценко чимось подібним крокував на сцену біля Міцкевича колись.

Луценко на сцені і цього вечора він виконує дефлораційну функцію нецензурного африканського шамана – він ріже правду-матку, тобто, бакланить стару та нову владу і закликає голосувати за Поро.

Присутній народ хоче Поро, аж пишить і саме тому на ура ідуть синонімічні банальності Луценка про Добкіна-Жопкіна.

Під час луценківського жопкіанства у збудженому натовпі зявляються два плакати супроти політики Поро.

Але їх достатньо швидко і майже толерантно вириваються пенсійні руки з рук підростаючого покоління.

Добиває, вже майже готовий на усе, львівський нарід прихід Віталіка Кличка. Помітно, що з Віталіком вже хтось довго працює. Він навчився багато нових сліх і майже не хвилюється коли розмовляє щирою українською.

Увесь виступ його харизми псує, хіба що ось цей вуйко з папірчиками у вухах. До такої форми протесту не додумались навіть у Мінську, а там з їхнім Лукашенком такий креатив – ого, як потрібен.

Таку форму протесту супроти політиканства підсилює несподіваний прихід колишніх регіоналів Баляша і Піха у стан секти святого Поро. Піх цілується та обіймається з обома Дубневичами і спокійно проходить за сцену.

Схоже, що там один з Дубневичів має повчальну розмову з Віталіком Кличком.

Але Віталік швидко кудись зникає, щоб згодом вже не повернутись. Дівчатка та жіночки грайливо кричать йому: "Віталіку, іди до нас", але Віталік у такі ігри не грає. Лише у бокс.

Нарешті сам Поро опускається лінією любові, тим коридорчиком для законообраних. Те, що всі хочуть доторкнутись до його тіла, то це ще зрозуміло, але чому оркестрик грає дещо видозмінений і трохи маршовий варіант стрілецької пісні "Мав я раз дівчиноньку"?

Що вони хотіли цим сказати? Вони хоч розуміли у ту урочисту мить усю глибину сенсів речення "мав я раз дівчиноньку"? Чи це така завуальована форма протесту проти олігарха Поро?

Те, що там в тексті є "гей-гей-га" (два рази у кожному куплеті) ще якось можна зрозуміти в контесті Євроінтеграції, але як у цю мить наречений Поро має розуміти гарбуза від молодої дівчини-рибчини, тобто України? Як він, олігарх, має розуміти слова про те, що вона багатая, а він бідний?

А як взагалі людина з прізвищем Порошенко має сприйняти у цю врочисту мить останній куплет зі словами "Думав, я застрілитись із рушниці, порох був замочений в порохниці"?

Зрозуміло, що лагідну душу Поро ще й досі леліяють слова Мирослава Мариновича на закритій зустрічі в УКУ. Це добре, що Маринович так улесливо сказав Поро, що його найкраща книга – це Україна, але ось такий нотний саботаж треба обовязково розслідувати у новій країні.

І тільки Піху та Баляшу якось паралельно до таких амурів Поро. Вони трохи чужі на цьому святі життя і це дуже помітно. Вони тримають руки так, наче несподівано помилувані полонені у стані запеклого ворога.

У першій лінії любовних атак на тіло Поро чомусь одні втомлені пенсіонери.

У цій пенсійній закоханості ще є трохи Мандюка, але його на всіх не вистачає.

Жіночки благоговійно тримають іконки святого Петра зі золотим ірисовим ключиком від раю власних воріт.

А деяким навіть подарували пакети з набором для життя по-новому.

Присутні чоловіки дещо схвильовані від такої уваги усіх жіночок лише до одного Поро-Поро.

А Поро цього вечора в ударі. Поро довго стримувався і нарешті так дав волю своїм рукам, що аж захрип.

Звичайно, що не всі поки що неофіти нового життя роздупляють його намасте усім та кожному.

Але це лише чоловіки, бо жіночки моментально роздупляються на усі його намасте усім та кожному руками в позі лотоса.

Поро не бачить перед собою жодних перепон у щирому єднанні з народом.

Поро настільки зараз є атрибутом свободи, що навіть дозволяє собі показати одній богомданій партії три символічні пальці замість одного.

Поро настільки вільний у своїй любові до Батьківщини, що навіть дозволяє собі сказати усе, що раніше тільки думав. Нехай і у завуальованій формі, але Поро все ж дозволи собі, людині та кораблю, заявити про те, що уся рекламна кампанія однієї кандидатки у президентки тримається за рахунок путінського бабла.

Присутній нарід аж прозрів від такого одкровення однієї вагіни і це так особливо помітно на цій фотографії, ніби вона прийшла до нас з однієї серії Секретних матеріалів, прости Господи.

У присутності запального Поро-Поро спекотно не тільки нардепці Геращенко та її пагорбами слави. Одна з пенсіонерок у першій лінії атаки навіть роззулась, ніби перед пришестями чогось чистого і благодатного, наче вогонь.

Але Поро-Поро виявився ще тим кайфоломщиком. Зі сцени і за присутності усіх-усіх-усіх, він відверто заявив, що дуже-дуже, до безтями любить свою дружину Марину.

Марина підготовлено вийшла на сцену і деякі присутні чоловіки та жіночки полегшено зітхнули.

Закоханий Поро-Поро продовжує рекламувати свою улюблену дружину перед гаремом готових на усе жіночок-пенсіонерок. У неї добрі зуби і вона готова стати першою леді.

Ідеальна сім’я Порошенків ідеально співає дещо неідеальній (у його часових формах) гімн України.

У цьому їм допомагають усі-усі-усі і навіть Тарас Петриненко та Тетяна Горобець.

Після гімну Тарас Петриненко зачинає свою "Україну" і схоже, що Порошенко знає увесь текст цієї пісні, а от його Марина – лише перший куплет і приспів. У цей час львівські ліцеїсти стоять з камяними обличчями. Їм ніхто не сказав співати, або вони з Криму чи інших південно-східних областей.


Петриненко колись на цьому самому місці і на подібній сцені вже співав "Україну" для Тимошенко, але хто буде згадувати про Юлю, якщо є Поро-Поро.

Петриненко артистично знаходить потрібний момент у народній розчуленості і відверто агітує про те, що кандидатів є багато, а Порошенко – один.

Народ ще більше розкрився назустріч цьому щастю і Петриненко встиг туди ще запихнути тезу про те, що президента вони вже обрали.

Артистичний Поро сам не соромився агітувати за себе, а що вже тоді писати про народного артиста Петриненка.

Танці закінчились і Поро знову пішов у народ роздавати заздалегідь підготовлені автографи.

Нарід радів тому, наче малюченько-малючок. Стиха пісявся і белькотів собі під ніс щось своє, потаємне та ангельське.

А поки немовлятка у вірі перетравлюютьмолочну дієту, то для усіх інших звучить новий гімн України у виконанні Філіппа Кіркорова.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.