Володимир Парасюк

Санта-Барбара святого Парасюка

олександр ковальчук,  23 червня 2014

Новий сезон серіальних пригод сотника Парасюка канонізується лайками вдячних парафіян.

Анонімність статті "Володимир Парасюк – український пророк?" на анонімному сайті, як мінімум, розраховує на божественне втручання у руку імярека, тобто, як максимум, смиренно претендує на богонатхненність своїх рядків.

Покірність невідомого автора, який у всьому сподівається на Господнє Провидіння, більше схоже на стьоб, жорстокий стьоб.

Але навіть без такого богонатхненного чтива вже давно варто було виміряти ореол німбу цього штучно виліпленого героя з глини та куряви Української правди.

Вперше так сентиментально про цю думочку жіночих мрій написала дівчинка з видання, яке редагується жіночкою і який пише про першу жіночку у Нацбанку, ніби це перша жіночка у космосі.

І тут, зважаючи на стилістику УП, це, звичайно, що емоційне свідчення бабської перемоги, а не банальний сексизм, як подумали деякі вуйки, що так істерично не зважають на контекст.

В історіях пророків майже завжди простежується та весела Божа звичка обирати на подібні ролі найбільш невдалих, на перший погляд, персонажів.

Але пророк, перед усім, це – тверезість мислення, а не екзальтованість прагнення. Можливо, прямолінійність, але не тупість.

Прямолінійність взагалі характерна риса для пророків, бо тільки Христос ще міг бавитись у майєвтичну багатозначність зважаючи на рівень розвитку своїх слухачів.

Будьте ж мудрі, які змії, і невинні, як голубки – заповідає Ісус у євангелиста Матвія, але в іміджі Володі Парасюка чомусь занадто багато голубкової невинності, ніж зміїної мудрості.

Тому сотник Парасюк так вперто працює в іпостасі Капітана Очевидності – неймовірної очевидності, фантастичної банальності та неперевершеної тривіальності.

Звичайно, що зважаючи на незмінність людської природи у контексті Божого довготерпіння, пророки змушені говорити традиційні речі, типу покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне.

Але навіть Франциск з Асижу у своїх щебетаннях з пташками не був таким мелодраматичним розчуликом.

Тільки дещо неадекватна людина може думати, що Бог вибрав її персону для висловлення думки всього українського народу. Тільки дещо несусвітня людина може вже півроку вірити, що, що вона змінила хід історії у той час, коли все було змінено за три дні до її історичної зміни.

Нові джерела взагалі повідомляють, що про історичну зміну поступу історії вже було відомо з минулого літа.

І тут, можливо, Володя Парасюк просто чує голоси зверху, і тому таким ізбавительним чином претендує на посаг Орлеанської дівиці, місце якої в українській політиці є дещо вакантним та дещо вагітним після поразки Тимошенко.

Такому плаксивому іміджеві сотника Парасюка значно ближче не до євангельських синоптиків, а до Житія Святих – цього агіографічного міксу сакрального та бульварного, цього ідеального місця неодмінної зустрічі кітчу та релігійності.

Наприклад, всезнаюча та всюдиприсутня Вікіпедія урочисто повідомляє, що він народився у селі Майдан, тобто, вибраний Божим перстом на цю місію не тільки від народження, а ще аж на початках створення світу.

Після такого сліпучого одкровення варто, наприклад, на мить застановитись і подумати, що, можливо, така його патріархальна серйозність – це і є іронія?

Так легендарного сотника Парасюка часто чекінять з Новояворівськом і тому, можливо, таке його позиціонування – це новий проект Кузьми для стьобу над лохами, бо Дзідзьо вже майже загнувся?

Він жіночий персонаж – бабці плачуть, дівчатка – ридають, чоловіки – витирають скупу сльозу. У такій мильній опері йому б добре пасували пуанти та рейтузи і тому досі ще незрозуміло, чому на сторінках жіночих журналів не має його героїчного торсу.

Персонаж такого сотника Парасюка спеціально створений для каналу Бігуді з його розчуленою тарабарщиною для тьолочок. Саме такий сотник Парасюк – клієнт дівчаток-підлітків, яким у млосних снах наяву ввижаються його магічні очі, міцні руки та окличні стегна.

Певна жіночність його сором'язливого образу – це навіть життєдайна заохота для місцевих феміністок без тривалих сексуальних контактів та петингів.

На певну невротичність його легендарної іпостасі западають целочки-патріотки і тому, коли просять його автографа, а замість автографа отримують цьомчика – їх душа так нерозкаянно несеться у рай.

Вже давно згадувалось про неймовірно очевидну подібність сотника Парасюка зі співаком та колишнім солдатом Джейсом Блантом. З його ликом лицаря сумного образу, якого постійно хочеться втішити певній категорії місцевих громадянок.

Логічно, що у цих нестримних амурах відео на найбільший хіт Джеймса Бланта крутиться навколо суїцидалу. Бо український Джеймс Блант не є англійським Джеймсом Блейком і тому вже не може зробити паузу у своїй пафосній місії Купідона, не може лімітувати свою любов, не може зупинитись і поглянути на себе збоку у стані такого божественного оп'яніння.

Такому сотнику Парасюку у продюсерських руках Скрябіна вже давно б вартувало стати фронтменом якого бенду заради неустанного жіночого щастя, але парафія ліричної бездарності вже давно забита на українській сцені Олегом Собчуком та гуртом С.К.А.Й, яких вже років десять звідки намагається збити сам Вакарчук та його ОЕ.

У Львові з такими іпостасями взагалі дика конкуренція: від гурту Мері до Святослава Романа з його кітчевими футболочками для патріотичних рагулів.

А сценарій розгортається так, що після мелодраматичної атаки на молоде тіло, сотника Парасюка поведуть на мучеництво Святого Севастіана.

І хіба веселі та смішні Тімон і Пумба щоденно не кричать на телеекранах, що камери знімають, і світ хоче, щоб ти став героєм. Бо саме таким веселим і смішним є сотник Парасюк у своєму пророчому іміджі.

Також такий лагідний імідж сотника Парасюка прекрасно вписується у канони жовтої преси, нісенітниці якої так непохитно та непомильно розраховані на переслідування Святої Сенсації.

Легендарність Володі (саме так, саме з такою фамільярністю) фантастично пасує стилістиці Експресу, експресивній журналістиці Починка.

У час Євромайдану Експрес має величезні проблеми у своїй жовтій ніші, бо майже всі українські ЗМІ вдарились головою у бульварність мильних опер. І якщо сотник Парасюк справді є проектом Почина, то це – конгеніально.

Мати свого персонального героя, таке собі тамагочі – це круто. Газета, що має свого персонального героя – це нове слово у журналістиці.

У такій інтерактивній грі читачі можуть впливати на його поведінку і хіба не прикладом такого симбіозу є відповідь Володі Парасюка у своєму фейсбуці на згадану пророчу статтю?

А читачі ще й як впливають на його поведінку. Герой не вихваляється – здається, що Пінкі Пай каже в одній з серій мультсеріалу Дружба – це диво. А така відповідь Володі і є хвастощами, неадекватністю і навіть гординею, якщо зважати на християнську катехизу на якій він виріс.

А вихваляння – це і є проголошення банальностей. Повторюване (серіальне) виголошування банальностей.

Така маніакальна зацикленість на емоційному озвученні банальностей навіть робить сотника Парасюка ледве не блаженним, юродивим у цьому жорстокому світі, де йому варто пам'ятати, що сноби з Кантерлоту завжди зверхньо дивляться на конячок з Понівілю.

Бо поза катафатичним нанизуванням обмежених іпостасей його світлого образу, такому юродивому сотнику Володі просто тісно на українському ринку.

Кластер рубання правди-матки зайнятий клоунадою Ляшка і Парасюк за таких обставин може були лише його регіональним представником.

Сотник Парасюк готовий зацідити кулаком кожному, хто буде ображати ідеї та цінності української нації, але це якесь невмотивоване белькотіння у проміжку між вилами Ляшка та бійками Свободи.

І тут схоже, що Володя Парасюк увійшов в образ і ніяк не може з нього виборсатись з тієї лавини неправдоподібності.

Вічномолодий та вічноперспективний сотник Парасюк вийшов у донецький степ з підземелля Галицької Ліги КВН, того виняткового прикладу примітивності та обмеженості.

Можливо, що саме тому у нього такий патологічний градус пафосу та величезні проблеми з гумором та самоіронією.

Втраченому поколінню продемонстрували його важливість у поступі історії, але хлопчик забавився плачами і не помітив, що настав час жити по-новому.

Трохи не зрозумів, що це злочин під час війни отак бавитись сентиментальними байками про власну важливість для історичного моменту.

Володя Парасюк вже давно міг би зібрати прес-конференцію і пояснити громаді, наприклад, слова сотника Жана про фейковість сотника Володимира Парасюка.

Володя Парасюк мав би пояснити громаді, як він попав на сцену, яку поставив сірий кардинал Свободи Кривецький і яку так контролювали побратими Кошулинського, що туди не міг попасти ніхто сторонній.

Чутки про свободівське минуле Володі біля депутатів Новояворівської міськради кидають тінь на Володю Парасюка, як проект Свободи, що нарешті почали наслідувати гібридний досвід Садового у його співпраці з молодими тілами львівських активістів та громадських діячів.

Командир 4 роти батальйону "Дніпро" Володимир Парасюк міг би пояснити громаді, чому Микола Савельєв у своєму репортажі Останній блокпост називає його звичайним телефонним апостолом з Дніпропетровська, а не справжнім пророком.

Відеооператор Парасюк – це ж західна аналогія східному реконструктору Стрєлкову – імітація імітації.

Але Володя не один такий. Таких мільйони. Володя – дзеркало ліричної замріяності української душі, така собі пародія на православність головного мозку.

Саме тому для Володі лунає спеціально написаний під нього хіт співачки Натали "О Боже, какой мужчина!". Це довершене поєднання сакрального та бульварного.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.