Новий сезон серіальних пригод сотника Парасюка канонізується лайками вдячних парафіян.
Анонімність статті "Володимир Парасюк – український пророк?" на анонімному сайті, як мінімум, розраховує на божественне втручання у руку імярека, тобто, як максимум, смиренно претендує на богонатхненність своїх рядків. Покірність невідомого автора, який у всьому сподівається на Господнє Провидіння, більше схоже на жорстокий стьоб.
Але навіть без такого богонатхненного читва вже давно варто було виміряти ореол німба цього штучно виліпленого героя з глини та куряви Української правди.
В історіях пророків майже завжди простежується та весела Божа звичка обирати на подібні ролі найбільш невдалих, на перший погляд, персонажів. Але пророк насамперед це – тверезість мислення, а не екзальтованість прагнення. Можливо, прямолінійність, але не тупість.
Прямолінійність взагалі характерна риса для пророків, оскільки лише Христос ще міг бавитись у майєвтичну багатозначність зважаючи на рівень розвитку своїх слухачів.
Будьте ж мудрі, які змії, і невинні, як голубки – заповідає Ісус у євангелиста Матвія, але в іміджі Володі Парасюка чомусь занадто багато голубкової невинності, ніж зміїної мудрості. Тому сотник Парасюк так вперто працює в іпостасі Капітана Очевидності – неймовірної очевидності, фантастичної банальності та неперевершеної тривіальності.
Звичайно, що зважаючи на незмінність людської природи у контексті Божого довготерпіння, пророки змушені говорити традиційні речі, типу покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне. Але навіть Франциск з Асижу у своїх щебетаннях з пташками не був таким мелодраматичним розчуликом.
Тільки дещо неадекватна людина може думати, що Бог вибрав її персону для висловлення думки всього українського народу. Тільки дещо несусвітня людина може вже півроку вірити, що, що вона змінила хід історії у той час, коли все вже змінили за три дні до її історичної зміни. Нові джерела взагалі повідомляють, що про історичну зміну поступу історії вже було відомо з минулого літа.
І тут, можливо, Володя Парасюк просто чує голоси зверху, і тому таким ізбавительним чином претендує на посаг Орлеанської дівиці, місце якої в українській політиці є дещо вакантним та дещо вагітним після поразки Тимошенко.
Такому плаксивому іміджеві сотника Парасюка значно ближче не до євангельських синоптиків, а до Житія Святих – цього агіографічного міксу сакрального та бульварного, цього ідеального місця неодмінної зустрічі кітчу та релігійності.
Наприклад, всюдиприсутня Вікіпедія урочисто повідомляє, що він народився у селі Майдан, тобто, вибраний Божим перстом на цю місію не лише від народження, а ще аж на початках створення світу. Після такого сліпучого одкровення варто, наприклад, на мить застановитись і подумати, що, можливо, така його патріархальна серйозність – це і є іронія?
Так легендарного сотника Парасюка часто чекінять з Новояворівськом і тому, можливо, таке його позиціювання – це новий проект Кузьми для стьобу над лохами, оскільки Дзідзьо вже майже загнувся? Він мильний персонаж – бабці плачуть, дівчата – ридають, чоловіки – витирають скупу сльозу. У такій опері йому б добре пасували пуанти, рейтузи та сторінки модних журналів з героїчним торсом.
Вже давно згадувалось про неймовірно очевидну подібність сотника Парасюка зі співаком та колишнім солдатом Джейсом Блантом. З його ликом лицаря сумного образу, який постійно хоче втішити певній категорії місцевих громадянок.
Такому сотнику Парасюку у продюсерських руках Скрябіна вже давно б вартувало стати фронтменом якого бенду, але парафія ліричної простоти вже давно забита на українській сцені Олегом Собчуком та гуртом С.К.А.Й. У Львові з такими іпостасями взагалі дика конкуренція: від гурту Мері до Святослава Романа з його кітчевими футболочками для рагулів. А сценарій розгортається так, що після мелодраматичної атаки на молоде тіло, сотника Парасюка поведуть на мучеництво Святого Севастіана.
І хіба веселі та смішні Тімон і Пумба щоденно не кричать на телеекранах, що камери знімають, і світ хоче, щоб ти став героєм. Бо саме таким веселим та смішним є сотник Парасюк у своєму пророчому іміджі.
Також такий лагідний імідж сотника Парасюка прекрасно вписується у канони жовтої преси, нісенітниці якої так непохитно та непомильно розраховані на переслідування Святої Сенсації.
Легендарність Володі (саме так, саме з такою фамільярністю) фантастично пасує стилістиці Експресу, експресивній журналістиці Починка. У час Євромайдану Експрес має величезні проблеми у своїй жовтій ніші, тому що майже всі українські ЗМІ вдарились у бульварність мильних опер. І якщо сотник Парасюк справді є проектом Почина, то це – конгеніально. Мати свого персонального героя, таке собі тамагочі – це круто. Газета, що має свого персонального героя – це нове слово у журналістиці.
У такій інтерактивній грі читачі можуть впливати на його поведінку і хіба не прикладом такого симбіозу є відповідь Володі Парасюка у своєму фейсбуці на згадану пророчу статтю?
А читачі ще як впливають на його поведінку. Герой не вихваляється – здається, що Пінкі Пай каже в одній з серій мультсеріалу Дружба – це диво. А така відповідь Володі і є хвастощами, неадекватністю та навіть гординею, якщо зважати на християнську катехизу, де він так виріс. А вихваляння – це і є проголошення банальностей. Повторюване (серіальне) виголошування банальностей.
Така маніакальна зацикленість на емоційному озвученні банальностей навіть робить сотника Парасюка ледве не блаженним, юродивим у цьому жорстокому світі, де йому варто пам'ятати, що сноби з Кантерлоту завжди зверхньо дивляться на конячок з Понівілю.
Бо поза катафатичним нанизуванням обмежених іпостасей його світлого образу, такому юродивому сотнику Володі просто тісно на українському ринку. Кластер рубання правди-матки зайнятий клоунадою Ляшка і Парасюк за таких обставин може були лише його регіональним представником. Сотник Парасюк готовий зацідити кулаком кожному, хто буде ображати ідеї та цінності української нації, але це якесь невмотивоване белькотіння у проміжку між вилами Ляшка та бійками Свободи.
І тут схоже, що Володя Парасюк увійшов в образ та ніяк не може з нього виборсатись з тієї лавини неправдоподібності. Вічномолодий та вічноперспективний сотник Парасюк вийшов у донецький степ з підземелля Галицької Ліги КВН, того виняткового прикладу обмеженості.
Можливо, що саме тому у нього такий патологічний градус пафосу та величезні проблеми з гумором та самоіронією.
Володя Парасюк вже давно міг би зібрати прес-конференцію та пояснити громаді, наприклад, слова сотника Жана про фейковість сотника Володимира Парасюка. Володя Парасюк мав би пояснити громаді, як він попав на сцену, яку поставив сірий кардинал Свободи Кривецький і яку так контролювали побратими Кошулинського, що туди не міг попасти ніхто сторонній.
Чутки про свободівське минуле Володі біля депутатів Новояворівської міськради кидають тінь на Володю Парасюка, як проект Свободи, що нарешті почали наслідувати гібридний досвід Садового у його співпраці з молодими тілами львівських активістів та громадських діячів. Командир 4 роти батальйону "Дніпро" Володимир Парасюк міг би пояснити громаді, чому Микола Савельєв у своєму репортажі Останній блокпост називає його звичайним телефонним апостолом з Дніпропетровська, а не справжнім пророком.