Форум видавців

Форум видавців 2014. День другий

олександр ковальчук,  12 вересня 2014

Після дощового вчора на Форум видавців нарешті прийшло сонячне сьогодення.

Тотальна економія нікуди не зникла, зате все менше і менше на Форумі політики та політиків.

Ніхто за ними не бігає зі своїми проблемами і вони – нікому не заважають своєю присутністю та великими купюрами.

Звичайно, що дефіцит чогось необхідного завжди породжує черги бажаючих та спраглих.

Саме тому на вчорашній презентації тюремної книги спогадів Юрія Луценка, з прикладами невдалих жартів, було стільки аншлагістів та аншлагісток.

Хоча, якщо б вони біли настільки чутливими до моралей луценківських байок, то вже б давно прочитали їх кращий варіант у минулорічній статті Трясця святого Луценка.

Але в Україні усе переважно існує за інерцією і тому подібний аншлаг вже сьгодні тащився від старої книги Сергія Лещенка з УП про Януковича.

Присутній там народ або вже так сильно його (Януковича) ненавидить, або просто вже за ним сумує.

Інших причин іти на презентацію цієї книги якось важко придумати.

Біля автограф-сесії Людмили Уліцкої періодично вовтузяться представниці Давидового коліна та Авраамового лона і все чомусь випитують побутовими запитаннями якісь інтимні побробиці її завтрашнього життя.

Уліцька все дуже добре розуміє і тому дивиться на них з миром.

А це Сашко Лірник, як справжній трубадур, радіє зустрічі з Терезією Яценюк, яка сьогодні уся така рррр і вау та дещо самотня.

Заквітчена Терезія принесла цілий ящик книжок до палатки бойкотливих гопників, які дуже зраділи тому історичному фактові, що хтось нарешті звернув на них свою увагу.

Радик захищається від сліпучої осяйності Терезії своїм смартфоном і така вже його нужденна доля ховати свої очі від таких шикарних кобіт за тим банальним віртуальним прибором.

Терезії вже варто виходи з тіні Арсенія, бо це злочин тримати таку красу у чотирьох стінах з мансардою, наче сардину в банці.

Їй варто частіше виходити у люди і бажано без його присутності.

Без Арсенія Терезія розквітає, цвіта і пахне буйним цвітом буковинських садів, бо тільки там грецькі горіхи можуть бути як кулак.

Терезія та Сашко Лірник швидко знаходять один одного і утворюють мізансцену з вкраїнської сімейної ідилії.

Поруч з Лірником вона споглядається в мільйони разів гармонійніше, ніж з Арсенієм у бусурманських уггі.

Там дивись і вже може статись як у британському міні-серіалі The Politician's Husband, де дружина стає прем'єр-міністром Британії, а її чоловік – лише міністром в її уряді, хоча саме він хотів бути прем'єром, а її навіть не бачив міністром.

Але з кобітами завжди буває й зворотній бік педалі, і ось Вам живий приклад живого класика Сергій Жадана (або просто Сірожи), цього українського аналога Хенка Муді у якого розтиражований процес фоткання з власними фанатками вже не провокує жодних тактильних емоцій, і тому усім своїм поглядом він десь там, там чи там, але точно не тут поруч.

Заради гендерної рівності варто зазначити, що й поміж пацанви буває зворотній бік педалі.

Ще б можна було зрозуміти і навіть потішитись, якби отак гордо носили на спині вініл Can, Neu! чи Клауса Шульце, але пишатись попсовими попсовиками Scorpions – це вже занадто навіть для Львова, цього європейського поводиря для сліпих.

Ректор Франкового універу Володимир Мельник має звернути особливу увагу на вирішення цієї нагальної проблеми у рідному місті.

Бо якщо ні, то більшість його студентів стане ось такими самотніми і бойкотливими лузерами, які тепер, наче церковні мишки щось там так носять біля своєї куцої палатки, ніби увесь свій інший, вільний час вони крадькома прибирають сміття за відвідувачами Форуму видавців.

Нудне і пацавате у них життя. Живе свідчення цієї правди – їх галімі причухани, живе свідчення того, що вони вже змирились з отаким своїм життям.

Поки вони стараються, живе втілення української пісні Ніна Матвієнко періодично переходить на презентації власної книги з мовлення на спів.

А це, напевне, історичний момент у її житті – перше селфі, ця нарцисична захцянка розбалуваних представників львівської молодіжі.

На автографах Матвієнко один хитрожопий штріх, роздрукувавши з нету на кольоровому принтері десь сім її фотографій, підсовує потім для факсиміле ще один її анонс, а згодом – ще блокнотик, щоб вже потому – нахабно попросити подарувати йому ось так її книгу за 200 гривень.

На кента усі присутні подивились, наче на оглашенного і попросили вийти зовсім геть на певному моменті цієї літургії пісенного причастя.

Оглашенних у релігійному Львові – від Краківського аж до Шувару і тому саме тут може з’являтись ось така симфонічна маячня від класика фотошопних Місяців та голих баб, якого навіть фотографом важко назвати.

Також важко дивитись на пістряву товаришку Фаріон, яка такою строкатістю хоче приховати свою зомбічну природу та бунт деяких однопартійців супроти її кошмарних походеньок у всі усюди.

Тому замість Фаріон тут поки постоїть приватне підприємство.

А ось і вічний пілігрим Василь Шкляр з новими анекдотами про Холодний Яр.

Якщо у "Чорному вороні" він переслідував Кримінальне чтиво, то його нова "Маруся" – це вже однозначно Кілл Білл.

А це театральне воскресіння палімпсестів Оксани Забужко з сонячною волинською мімікою.

І наприкінці ми знову повертаємось до вкраїнського Хенка Муді – Сергія Жадана, щоб помітити на його обличчі, опачки, якусь зовсім чарівну ізмєну від такої кількості львівських дівчаток, які фанатично хочуть всістись йому на коліна, руки та інші органи.

Зовсім не дивно, що дещо обмежений у власних членах  шостим днем сотворіння та попередньою еволюцією Сергій Жадан хоче втікти від цієї йопти навіть не у Штутгарт, Мюнхен чи Відень, а десь аж у далекий Ханой.

Продовження, можливо, буде.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.