Kinder Album

Kinder Album: На початку дійсно була тільки еротика

Андрій Бондаренко,  13 листопада 2014

Інтерв'ю з автором нашумілого фейсбук-арт-проекту про інтровертів, тролейбуси, уявне кохання та сексуальну революцію.

Йдучи на розмову зі загадковим анонімним фейсбук-автором я, звісно, переймався питанням – як ми впізнаємо одне одного?

Але місце зустрічі було обрано дуже вдало. У маленькій цукерні відразу видно хто є хто. Принаймні по мені було видно, бо, як тільки я увійшов, мене окликнули. Ок, перше питання вирішилось. 

Відразу ж зізнаюся, що інтерв'ю вийшло не дуже вдалим.

Проект Kinder Album у тому форматі, в якому ми звикли відслідковувати його на фейсбуку, виявився лише вершиною айсбергу. Приготувавшись дослідити цікавий інтернет-феномен, я виявився не готовим до можливості копнути цю брилу глибше. Тому, львівська мисткиня, відома загалу як Kinder Album, поки-що витекла мені крізь пальці. 

Тим не менше, розмова сама по собі вийшла цікавою і може дати попередні загальні уявлення про людину, що приховується за ніком, та її творчість. Залишається сподіватися, що в майбутньому мені трапиться ще одна нагода для розмови з мисткинею, аби більш детально та суттєво розглянути нюанси її творчості.

 

Віртуальний світ Kinder Album мені нагадує світ Країни Чудес, в яку потрапила Аліса. Така реальність, ніби дитяча, але насправді і не дитяча, де діють свої локальні правила. То яким є цей кіндер-альбумівський світ? Які там правила діють?

Насправді, це суто мій внутрішній особистий світ, як і, напевно, в багатьох інших художників. Я малюю про себе і ніби веду щоденник.

Kinder Album об’єднує багато різних підпроектів (з ними можна ознайомитися на сайті мисткині), вони можуть відрізнятися за форматом, техніками чи, скажімо, під-ідеями. Але загальна ідея така – це мій щоденник. Я змальовую речі, які побачила навколо себе, або речі, які в той чи інший момент придумалися, сфантазувалися в моїй голові.

Моя любима серія – про тролейбусні квиточки. Тобто, там зображені якісь твої реальні спостереження?

Ну та. Взагалі, я водій зі стажем, вожу машину, але певний період моя машина перебувала в автосервісі, десь упродовж півроку. І я була змушена повністю зануритися у світ громадського транспорту і почала малювати. Коли постійно водиш власне авто, а потім раптом потрапляєш в тролейбус чи трамвай, то багато речей тебе шокують з першого разу.

І я, як художник, зробила під цими враженнями таку серію про громадський транспорт. Вона називається "Наступна зупинка". Вже потім, коли я отримала свою машину назад, то зробила зі своїх малюнків окрему серію постерів і наклеїла їх по маршруту дев’ятки, від вокзалу до центру на всіх зупинках.

Вони ще там висять?

Ні, їх поздирали буквально за тиждень.

На твоїх малюнках трапляються дуже дивні і сильні образи – якісь гібриди людей, тварин, речей. Я так розумію, це зображення якихось сильних емоційних станів. Можеш натякнути, які саме емоції там зображені найчастіше? Відчай, нудьга?

Взагалі, мені краще малюється в станах, коли мені не є добре. Коли все ок, коли я сита і задоволена, я рідко малюю. А от натхнення частіше приходить разом з думками про тлінність буття (сміється). Хоча, в такому стані я можу малювати і щось хороше. Ну, тобто, тут не йдеться про якусь депресію чи про відчай.

А от там, де сидить хлопчик і їсть гранат, темне тло і щось написано про інтроверта.

Хлопчик з гранатом? Інтроверт? А, то не хлопчик, то дівчинка і вона їсть не гранат, а макову руляду.

Та, точно! То що ти відчувала в той момент, коли це малювала?

Про макову руляду, то насправді був дуже кумедний малюнок. Така ніби пародія, жарт про львівську інтелігенцію, яка любить замовляти макові руляди у цукернях .

Ага, ну я так спочатку і подумав, але там таке сумне, темне тло… Вирішив, що, мабуть, там все-таки якась трагедія зображена.

Ну там ще є лінія з інтровертами і екстравертами, бо от зараз кожен другий почав розбиратися хто є хто (сміється).

Як правило, всі виходять інтровертами.

Так, всі екстраверти називають себе інтровертами і в цьому бачать щось супер-загадкове. От мій малюнок про це.

Тобто, Kinder Album – це не тільки щось твоє особисте, а й спостереження за навколишнім світом?

Ну так, хоча я все це пропускаю через себе, звісно. Я тут живу і спостерігаю за людьми, які живуть навколо мене, за локальними особливостями. В нас тут є над чим посміятися. Наприклад, над містечковістю, провінційністю нашого міста.

Всі думають, що Kinder Album – це просто порно, а насправді, це віддзеркалення нашого щоденного життя.

Ну це тому, що я починала дійсно з еротики. Майже вся перша серія малюнків, яка закінчилася виставкою в Дзизі, складена з еротичних малюнків. Просто, це різні періоди. Тоді в мене була така тема, потім – інша.

Зараз ось в мене серія робіт на бланках, такі типу ліногравюри, я їх, до речі, незабаром везу в Херсон, на фестиваль Terra Futura. І ця серія в мене присвячена дитинству. В кожному малюнку з цієї серії є штамп, така ніби печатка. Наразі є сім малюнків, але буде ще більше.

Це помідор?

Ні, це пельмені. Хоча, може бути і помідор (сміється). Це не важливо.

Але ти викладаєш в інтернеті не серіями, а так, вперемішку?

На фейсбуку так – по ходу створення, а на моєму сайті, вони вже йдуть систематизовано.

Найперша серія – малюнки А-4 формату. Ті, які висіли в Дзизі. Цей проект робиться постійно, практично без перерви. Там вже близько 400 малюнків.

Є серія Блог. Це теж ніби такий щоденник, але вже іншого формату – у вигляді сувою. Він вже завершений і я його теж повезу в Херсон як окрему інсталяцію. Коли в мене в житті ставалося щось глобальне, то я там малювала цю подію. Кожна має свою дату – але тільки числа місяця без вказування, який саме місяць.

Є спільна серія з фотографом з Миколаєва Сергієм Мельниченком. Він робив фотографії, а я зверху малювала геїв. Ця серія повністю викладена на моєму фейсбуку і називається "Уявне кохання". Був такий фільм. І назва взята з нього.

На наших з Сергієм роботах показується дівчина – постійно самотня. Вона лежить самотня і оголена то на дивані, то в ванні, то на балконі. Вона одна і ніби її кинув якийсь хлопець. А на малюнках поверх фото постійно зображується пара геїв, ніби натяк, що, можливо, хлопець кинув її заради іншого хлопця. Ну дуже часто в нашому житті сьогодні таке відбувається – хлопці з хлопцями, а дівчата сумують (сміється). Ну і це теж, звичайно, така провокація гомофобів.

Є ще серія великих картин на полотнах.

Олія?

Там змішана техніка олія, акрил, маркери. Все на купу. Серія ще не закінчена, вона в процесі, тому поки нічого про неї не можу сказати.

А ти маєш професійну художню освіту?

Так, в мене вища художня освіта. Але моя техніка народилася вже згодом. От тут ми підходимо, взагалі, до питання – чому Kinder Album? Звідки ця назва? По-перше, я дуже люблю Сергія Курьохіна. Був такий музикант. У нього був альбом, Дитячий Альбом – Kinder Album.

Ага, вот воно що!

А взагалі, такий формат "дитячих альбомів" траплявся дуже часто в історії мистецтва. В Чайковського Петра Ілліча, наприклад. Це такий формат, коли музикант навмисно впадає в примітивізм. Починає писати п'єски для дітей.

От в мене теж виходить така парадигма (сміється). Я малюю в дитячій манері, під дитину, іноді про дітей, від дитини про дорослі події.

Да, круто, маємо таку закоріненість в традицію!

А друга складова – я малювала на листках з дитячого альбому. В мене якось не було листів, закінчився спеціальний папір. А мій син, йому тоді виповнилося 3 роки, часто замальовував листки таким абстрактним тлом – просто розмазував руками фарбу. Я взяла цю мазанину і зверху почала малювати. Тому, багато моїх перших робіт наполовину виконані моїм сином. Згодом, я вже перестала його експлуатувати і почала сама вимальовувати подібне тло.

Пам’ятаєш момент створення самого першого малюнку з проекту Kinder Album?

Так, пам’ятаю. Це були ч/б роботи, тобто, тільки чорним маркером.  Перших було насправді 6 малюнків, створених за один вечір. Такі хоррори. Дівчинка з черв’яками в роті і таке подібне. Вже не пам’ятаю точно. Я дуже люблю фільми-хоррори.

А можеш порадити читачам Варіантів хороший фільм-хоррор?

Я вже давно не дивилася таких насправді. З останнього можу порадити серіал Фарго. Але це не хоррор, а трилер.

Може розвинемо тему жахів?

Та що тут розвивати. Є така думка, що, насправді, всі художники постійно борються зі своїми комплексами і страхами. Кажуть, що Хічкок сам боявся всіх тих страхів, про які він знімав – темряву, висоту.

Фатальних жінок.

Ну і в мене таке ж – постійна боротьба з собою.

Можна сказати, що Kinder Album суто львівський проект? Літопис львівської повсякденності?

Взагалі, Kinder Album на фейсбуку – це окремий медіа-проект. Постійна віртуальна виставка. Проте, я його часто виставляю і на фізичних виставках, в різних містах. І, загалом, український глядач розуміє все нормально, як і львівський. Можливо, це трохи інакше розуміння. Але, більшість картинок про глобальні питання – любов, смерть, секс, діти.

А деколи і макова руляда.

Так, деколи і таке, то вже накипіло (сміється).

Яке у Kinder Album особисте життя?

В мене нема часу на особисте життя. Я не п'ю, не курю і щодня ходжу в спортзал.

Розкажи, що ти не любиш?

Я не люблю кон'юнктурних чи політичних тем. Якщо ти помітив, про політику я майже не малюю. Я пацифіст.

Є лише кілька винятків. Наприклад, у моїй серії "Імпотенція", яку я виставляла в Одесі. Там є декілька малюнків з алюзією на політику. Путін, який їсть морозиво, чи дівчинка на Майдані, яка робить собі лук. Знаєш, були такі дівчата, які фоткалися в шубках на тлі шин чи барикад. Типу – "Я на Майдані, як класно!". Імпотенція тут як певне безсилля і політичне, в тому числі.

А взагалі, поточні політичні події занадто масштабні, щоб я могла зараз про них щось осмислене малювати. Тим більше, що фейсбук зараз дуже впливає на нас і якийсь малюнок цілком може зробити щось погане.

Давай, краще про фотографії поговоримо. 

Це теж суттєва частина твоєї творчості?

Ну так. Ти ж бачив мої фото-роботи на потаємній виставці, яку Костя Смолянінов організовував. До речі, ці фото виставлялися навіть на Лондонському фестивалі аналогової фотографії. А ще в Ужгороді мої фото були на експозиції. Тому, так, це суттєва частина моєї творчості. Так само, як і відео. Відео є на моєму youtube-каналі.

Давай, спочатку про фотографії.

Зараз я працюю над проектом Girls are playing together – Дівчата грають разом. Мене приваблює сам процес – що відчуваю я, як фотографиня, що відчувають моделі. Така от інтрига. Як секс, тільки без сексу.

Дуже хочеться задати питання про банальне – чим для тебе відрізняється процес малювання і фотографування?

Всім відрізняється. От як кава відрізняється від чаю?

Ну та, питання банальне, але я маю на увазі, що ось намалювати дівчину ти можеш як сама захочеш, а коли фотографуєш – наскільки ти це контролюєш?

Коли фотографуєш, то теж можеш виставляти сцену як захочеш. Якийсь сюжет, який тобі потрібен. Наприклад, що дівчинка тримає в руках сокиру. Я даю їй в руки сокиру.

Є й моменти спонтанності. Але це більше стосується тих фотографів, які, наприклад, роблять вуличні фото. Вони постійно в пошуках особливих унікальних моментів. Коли ти це на це налаштований, то тобі це й трапляється.

Я ні, я не ношу з собою фотоапарат, я готуюся конкретно під кожну фото-сесію, часто під визначену модель, придумую сюжети, освітлення, мене може надихати конкретне приміщення, в якому усе відбувається.

Фактично, фото-малюєш ті ж такі картини?

Так. Я завжди говорю про одне те й саме, хочу донести один месидж, але різними способами.

А на вулиці тобі трапляються "твої" картинки?

Ну так, я ж вже розповідала про замальовки з тролейбуса. Заходиш туди, а там мужик копчену курку поїдає.

Таке дійсно було?

Звичайно. Тобі таке не траплялися? Мені часто. Буває розкладають в маршрутці копчену рибу.

Мене бог милував. Добре, все-таки треба трохи і про секс поговорити. Наприклад, про сексуальну революцію в Україні і у Львові. Дев’яності роки, то-сьо…

Ну, я не вважаю, що у нас відбулася сексуальна революція. Точніше, десь якось може і відбулася, але не до кінця. Немає сексуального виховання. Наприклад, я зустрічала одну дівчину в лікарні, яка лише на п’ятий місяць зрозуміла, що вона вагітна. Каже, я думала, що то в мене від сексу місячних не було.

Ну так, сексуальна революція – це ж не лише вільна поведінка, а й знання про самих себе, про своє тіло.

Так, освіта, інформація, контрацептиви. На Заході про це повноцінно всім розповідають. І це потрібно. От у нас вищі освіти, ми типу освічені, але є ще дуже багато людей, які елементарно не мають відповідних знань. Таких у нас, мабуть, більшість.

Взагалі, також сумно, що навіть публічний мистецький простір ще залишається багато в чому дрімучим в плані справжньої відкритості.

У Львові, в принципі, погана ситуація з галерейним і виставковим простором. Я, взагалі, не знаю, як рухатися в тому напрямку. Є великі роботи, які не покажеш у фейсбуку. От я працюю над проектом з великими полотнами. І не знаю, де їх можна буде виставляти.

Колись робили квартирники.

Таке роблять і зараз. У Львові є прекрасна галерея Детенпула, дуже подібна на квартирний простір. Я там не виставлялася, але є така мрія.

Можливо, мені потрібен менеджер, щоб такими питаннями займався (сміється). Для художника головне творити, бо є така теорія, що через якийсь час творче вікно може закритися. Адже, потрібно щоб в твоєму житті були важливі і серйозні теми і переживання, щоб тобі було про що говорити. Без цього твоє мистецтво порожнє

Ось це сучасне мистецтво, на яке всі плюються і яке ніхто не розуміє – це якраз зі сфери переживань. Воно повинно тебе торкати, щоб щось після цього залишалося.

Звичайно, є ще так званий boring art, для сприйняття якого потрібно знати контекст про автора, про його мотивацію, ідею. Хоча, таким митцям пофіг чи їх розуміють. Художникам потрібно виставлятися не для когось, а просто тому, що за певний час їхній витвір стає неактуальним, навіть для них самих. Отак, потім дивишся і думаєш – мені це вже не потрібно, цю ідею я вже забракувала.

Тобто, художнику потрібно виставитися просто для самого себе. Це як поставити крапку. Зробив проект, виставив. Після цього можна починати новий. Фейсбук мені в цьому допомагає. Показати те, що я вважаю важливим показати. Хоча, от цікаво, що в фейсбуку найбільше лайків набирають ті роботи, які якраз мені подобаються найменше. І навпаки (сміється).

фото: Kinder Album

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.