Львівські маразми

Львівські маразми 3

олександр ковальчук,  23 січня 2015

Львів так й не наздогнав серіал Фарго у нездоланній кількості аборигенних ідіотів і тому вирішив позмагатись за це з серіалом Малюк Кенкен.

Репресивність такого чемного у своїй побожності Львова завжди породжувала таке море психів, що з їх тіл вже давно можна було викласти справжнє море десь в районі Левандівки.

Клініка Львова завжди розташовувалась на перетині благоговійного припадання перед іконками власної непомильності та утопічним ідеалізмом галицького п'ємонтизму.

Невідповідність високим ідеалам завжди породжує стрес і тому на вулицях міста блукає стільки карнавальних хворих, які викрикують у місцеве повітря місцеву традицію розщеплення між формою та змістом.

І це ще добре, що місцеве середовище настільки звикле до таких коників, що навіть не звертає особливої уваги на такі вибрики, якщо тільки вони не виходять за межі загальноприйнятої чемності та не заходять на їх священну територію.

І знову цього тижня на благословенній Львівщині зафіксовано три таких випадки.

Місто Лева і пива

На Головному залізничному вокзалі Львова Львівська пивоварня з нагоди свого 300-го ювілею поставила скульптурку пузатого пивовара, який вітає гостей та мешканців міста табличкою "Вітаємо у місті Лева і Пива".

І Бог з тією пропагандою алкоголю у людних місцях (з якою так невтомно воює місцевий бургомістр А. Садовий), бо саме він (алкоголь, а не Садовий) є незмінним другом та утішителем усіх подорожуючих в усіх плацкартах та купе.

Просто якось дивно, що навколо такого придуркуватого пам'ятника невідомо чому (бо пивом це важко назвати вже десь так років сім, якщо не десять) ще не має жодних слідів хайпу від активних місцевих громадян, яких постійно ніхто і ні про що не питає.

Пивовар-генделик на вокзалі органічно вписується у традицію холіварів щодо незаконно чи калічно встановлених пам'ятників на вулицях Львова (від орального Кульчицього до мобільного Христа-Царя), але про його кітчеві форми чомусь мовчать усі: від управління культури Львівської міської ради і до приближених шісток Садового та їх багаточисельних прихильників.

Уся ця ситуація під час війни видається москальським фейком, але якщо це правда, то варто лише трохи вище піднятись над цією хаотичною ситуацією у житті Львова та десь там з північного сходу побачити, що це чудова епітафія місту, де доброго пива майже не лишилось.

Твоє місто хрущів та абсурдів

Малятка з львівського сайту Твоє Місто вирішили внести й свою лепту у профанацію місцевими ЗМІ таких речей, як гумор та розум.

Вони особливо довго не думали і вирішили заточити псевдонімного ведучого проекту Абсурди твого міста Андрія Хруща під несмішного халтурника Майкла Щура.

Логічно, що результатом таких маніпуляцій руками є тупеньке відео, де абсурдом і сатирою навіть не чути, зате можна помітити бездарні спроби пошуку потрібної інтонації (легкості), повний ігнор підступного звучання деяких слів в українській мові та тотальну відсутність почуття гумору (хоча найбільший його гріх – це нудність і страх).

Зіківську Чтвертку з перцем у порівнянні з цієї убогістю можна віднині вважати шедевром абсурдового гумору.

Логічність такого результату є абсолютно закономірною, оскільки сайт Твоє Місто ще від початків свого існування був провінційною і такою епігонською (тобто, бездумною) спробою вписатись у світові тренди журналістики.

Так, наприклад, їх дейлук – то просто нічне жахіття без трусів. Щось подібне можна написати і про інші матеріали з цього попсового (і це хоч якось виправдовує такий рівень матеріалів) сайту, який у власному ебаут продовжує вважати себе чимось оригінальним та цікавим.

І це ще один приклад того, що модний дизайн без голови та адекватного контенту – це гроші на вітер і зусилля проти вітру.

P.S. Добре, що хоч варіантівське фото Христа (3:14) з лейблом, а то якби його не було, то навіть би не вказали звідки воно.

Мило Пастуха

Тут можна довго вагатись у яку ж рубрику краще затарабанити новий кліп всесвітньовідомого галичанина Сергія Пастуха – у Львівські маразми чи у Попси попса.

Перемагають Маразми, бо місцева попса починає потрохи усвідомлювати, що Дзідзьо – це також і стьоб над місцевими рагулями, тобто дзеркало місцевих палестин з усією їх боговибраністю під яке інколи варто закоситись.

Саме тому мелодраматичний персонаж Сергія Пастуха так щемливо не цурається власних джерел у столичному бомонді, і свідомо чи несвідомо, отим своїм етно-бум-цик-цик відзеркалює усі ті непоодинокі приклад львівської рагульні у мамі міст руських.

І на противагу Твоєму місту робить це навіть весело та легко.

фото: figaro.lviv.ua

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.