Руслан Коцаба

Кацапізми коцабізму

олександр ковальчук,  9 лютого 2015

Цоб-цабе і халі-галі у житті та творчості Руслана Коцаби.

Феномен прикарпатського коцабізму розповідає про організоване перебільшення власної важливості, впливовості та масштабу.

Такі ілюзорні речі не є дивиною в провінційній Україні (див. історію сучукрліту), бо тут кожен третій хоче вознести свої периферійні сценки до всепланетарного рівня.

У цих спробах стільки прикладів тупого та примітивного, де не має місця для розуму, що варто відразу, оминаючи усі попередні стадії, переходити на персоналії.

Антимобілізаційні заяви Коцаби ще можна якось зрозуміти в контексті багатьох запитань суспільства щодо якості та логістики мобілізації, на які у Порошенка чомусь не має відповіді.

У заяві про громадянську та братовбивчу війну в Коцабі вже починають простежуватись сліди тихої істерики, бо він відразу потрапляє у пастку Сноудена, який багато говорить про комп'ютерне стеження АНБ за усіма, але чомусь мовчить про аналогічну діяльність ФСБ.

Якщо вони (Сноуден і Коцаба) вже аж такі полум'яні борці за права трудящих, то мали б згадувати у своїх претензіях на істину і тих, і інших.

Істерика Коцаби починає збільшуватись, коли він починає погрожувати невідомо кому своїми  репортерськими поїздками на Схід, а також на той бік, звідки сподівається повернутись здоровим.

Коли ж він починає жахливо істерити про декілька тисяч своїх френдів у ФБ, які чомусь захочуть платити за його контент, то сумніви щодо його адекватності починають повільно їхати вбік, оскільки відразу стає помітно, що тут більше приватного, аніж патріотичного.

Ще більше добивають богоспасенний імідж Коцаби ті його дивні відео, наприклад, з зятем Яроша, де він так особливо дріботить і метушиться з переляканим від власних ініціатив обличчям.

Ще на тому відео можна побачити, що Ярош міг би собі вибрати кращого зятя. Бо той затятий зять Яроша – це щось вже таке якесь не таке, що аж дивно.

Сам Ярош – це щось таке архаїчне та билинне. Єсенінський профіль, єсенінський – анфас. Баби мліють і плачуть.

І одночасно, Ярош – це легендарне:

Пойду в скуфье смиренным иноком
Иль белобрысым босяком
Туда, где льётся по равнинам
Берёзовое молоко.

Хочу концы земли измерить,
Доверясь призрачной звезде,
И в счастье ближнего поверить
В звенящей рожью борозде.

Рассвет рукой прохлады росной
Сшибает яблоки зари.
Сгребая сено на покосах,
Поют мне песни косари.

Глядя за кольца лычных прясел,
Я говорю с самим собой:
Счастлив, кто жизнь свою украсил
Бродяжной палкой и сумой.

Счастлив, кто в радости убогой,
Живя без друга и врага,
Пройдёт просёлочной дорогой,
Молясь на копны и стога.

Баби знову мліють і плачуть. І тому логічно, щоб й зять був якийсь відповідний, не менш міфілогічний персонаж, а з огляду на теорію еволюційного розвитку, й ще більш розвинутий, ніж буй-тур Ярош.



Ярошу потрібно щось робити зі своїми кадрами, бо у Львові (в Правому секторі) вистачає того підстаркуватого Сергатюка, який чіпляється до журналісток зі своїми придуркуватими жартами про молодих хлопців за їх спиною.

А остаточно і впевнено добиває сотеріологічний імідж Коцаби львівське відео біля Чорновола.



Без звуку та будь-якої інформації про Коцабу можна подумати, що то якийсь зачуханий бухар, ніби якась очмана, перебіг пішоходним від ресторації в Арсеналі до пам'ятника Чорноволу і щось сп'яніле жебонить вітрові, сповіщає світові про чудесне спасіння його грішної душі на темних вуличках Львова.

Відразу помітно, що то не місцевий кентуха, а десь з деінде, бо місцеві до Чорновола не бігають фіксуватись на камеру. Йому б ще габіта якогось на плечі та відразу чкурнути на кастинг фільму про буремні події 1905 року в Пітері, де він би був ідеальною кандидатурою на роль попа Гапона у тій своїй стереотипній розхристаності та підтоптаності.

Але вмикаєш звук і вся магія щезає. Коцаба з'являється. Очка бігають та дріботять так, наче він персонаж мультфільму Свинка Пеппа, де є такий собі татко Свин.



Виявляється, що Коцаба не лише популіст, але й сексист ("така їх жіноча доля – плакати"). Виявляється, що Коцаба не фільтрує свій базар, бо коли не хоче, щоб їм маніпулювали політики-придурки, то маніпулює сам.

Маніпулює і постійно боїться за своє, нікому непотрібне життя (тут він починає ще й Радика нагадувати). Тут, напевне, й сам Коцаба починає поволі прозрівати те мудре і безсмертне від Гепи, те сакраментальне, що з таким обличчям бабла не дадуть.

З такими фейсами революції не роблять, хоча, звичайно, що бувають й поодинокі випадки протилежного (що визнає навіть сам Шерлок Холмс). Мають ж бути в СБУ якісь штатні психологи, знавці душ людських, які б відразу сказали, що з таким обличчям диверсії не робляться.

Увесь кацапізм Коцаби у тому, що він провінційний азазелик, офірний цапок, якого віддали пустелі на розтерзання.

Є у Коцаби ще один брат-акробат – найкращий в Україні дитячий поет Роман Скиба.

І також ще якось можна зрозуміти його пацифізм чи антимайданізм, але коли Скиба починає писати про нонконформізм без жодного натяку на хисткість його природи, апелювати до непомильності та порівнювати себе з Христом та переслідуваними християнами, то це вже перебор.

Коли його бойову подругу і відчайдушну графоманку Наталю Пасічник невідомо хто висунув на Нобелівську премію, то це навіть не тролінг навколишності, це феєрична нісенітниця, що знаходить свій відгомін у її колишніх текстах на сторінках одного львівського видання, де вона гордо підписувалась Наталі Пасічник.

Хтось розумний навіть мудро ще тоді підказав їй на певну невідповідність поєднання такої форми аристократичного імені з агрономним прізвищем, бо ж не може існувати в адекватному світі людина з таким чудернацьким поєднанням, наприклад, Ізольда Дристало чи Ізабелла Шмаровоз.

Тут просто намацувально треба розуміти з цим мається справа – з беззубою убогістю думки. Розуміти і розумно реагувати. Мати інструментарій точкового впливу, а не лупити гарматами по горобцях.

Навіть туристичний заклик Путіна (також, тіпа, тролінг) якось мляво розійшовся бандерівськими палестинами. На яку кількість народу він вплинув? А що вже тоді писати про заяви Коцаби, якому до Путіна, як до моря рачки.

Армії потрібна якісна мобілізація, а не кількісна і тому логічною відповіддю Коцабі (та іншим мешканцям України) мала б стати ідеальна логістика, зимовий одяг, найновіша зброя та танки, які б не зупинялись за сто метрів.

Але тим моментом ніхто не скористався і навіть на тому не пропіарився. Усі ті неповороткі ортодокси відразу кинулись строчити проекти законів про відповідальність антимобілізаційників, хоча з таким би азартом вони шманали бариг та боролись з корупцією.

В Україні, де б сиділи Ахметов, Льовочкін чи Єфремов (або Гонтарєва чи Муженко), ніхто б навіть уваги не звертав на Коцабу та його бабські істерики.

Але СБУ традиційно тупить, бо який сенс обшуку в цього вуйка з полонини? Який сенс арештовувати його на 60 діб? Коцаба не настільки велике цабе, щоб йому організовувати такий розголос. Але, звичайно, що на Вкраїні милій правоохоронні органи, за старою совковою звичкою, вирішують краще перебздіти, аніж недобздіти.

Українські спецслужби взагалі вміють діяти делікатно, чи, принаймні, в межах Старого заповіту з його "зуб за зуб"? Бо якщо Україна, як і Росія, також живе за Левіафаном, то могли б Коцабі просто дати педагогічної пизди, але так, щоб не ображати його гідності (як і заповідає Папа Римський).

Навчили, так би мовити, любити рідну країну у потрібних об’ємах і відпустили б виховувати дітей, незважаючи на усю суворість військового часу (тим більше, що він й сам не проти).

Але виникнення ФБ-групи Je suis Ruslan Kotsaba виносить цей фарс на рівень остаточного ідіотизму. Відтепер жесвікатимуть кожну дрібницю, а South Park і Сімпсони хоч матимуть над чим простібнутись.

У нещодавньому карикатурному холіварі, деяким алкоголікам з УКУ (помітили, як непомітно тут вдруге виникла алкогольна тематика) на карикатурах навіть почали ввижатись усі родичі їх опонентів.

Хоча сам Господь Бог чітко сказав, що не проститься тільки хула на Святого Духа (Мт. 12. 30-32). А що таке хула на Святого Духа?

Це заперечення Чуда в безпосередній присутності Чуда, тобто в емпіричному досвіді. Ось воно усе безмежне милосердя Творця у всій своїй красі. Навіть закоренілий атеїст (Річард Докінз чи Стівен Хокінг) змушений буде (якщо він справжній вчений) визнати факт існування Бога в Його безпосередній присутності.

Ось цей євангельський парадокс чітко вказує на масштаб Божий і масштаб людський (коли комусь з перепою ввижаються родичі опонентів на карикатурі).

Випадок Коцаби – це богохульство розуму та адекватності. Це профанація нонконформізму. Це мухи зі слона і котлети з баранини.

Одні барани ведуться і лайкають, а інші барани – ведуться, лаються та істерять. Істерять і не мають імунітету та фільтрів до гібридної війни. Підтягуються навіть ортодоксальні антихристияни і починають верещати про код Диявола.

Так створюється інформаційний шум, шумова стіна (мовою шугейзу), крізь яку, мало хто насправді може дійти до чогось справді важливого.

Але вчитись ніколи не пізно і тому для немовляток у гібридній війни лунають Брати Гадюкіни та їх невмирущий хіт "Халі-галі".

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.