Грибовицьке сміттєзвалище

Альбатроси над сміттєвими горами

Андрій Бондаренко,  30 березня 2015

Варіанти записали розповідь очевидця, про те як все виглядає і пахне на території Великого Грибовицького сміттєзвалища, яке вже незабаром чекає рекультивація.

Цьогоріч львівська влада обіцяє нарешті вирішити проблему Грибовицької сміттярки, яка буйними метастазами розрослася на північних околицях нашого міста.

Планують збудувати там відповідну інфраструктуру – полігон твердих побутових відходів (тобто, те ж звалище, але цивілізоване) та сміттєпереробний комплекс.

Тому, можна сподіватися, що неймовірні сміттєві пампаси, оспівані Юрієм Винничуком у романі "Мальва Ланда", незабаром відійдуть у історію.

Відчуття ностальгії за черговим уламком дикої людської природи, який збирається канути в Лету модернізації, вже наперед охопило Варіанти.

Тож, ми вирішили знайти людину, яка б могла змалювати для нащадків первозданну потугу та, в певному сенсі, оригінальну красу Великої сміттярки.

Розповідає Остап, майстер-ремонтник, який недавно відвідав звалище та завбачливо зафіксував побачене на камеру мобільного телефону.

Ми приїхали будівельне сміття викинути. Ну, тобто, там всяке було. Таке, технічне, скажемо.

Ми як під'їжджали, то вже дорогою це виглядало як в ніби горах їдеш, як, наприклад, на електричці мукачевській під'їжджаєш десь до району Синевидська. Реально – такі гори над тобою здіймаються.

Їхали довго, навмання, не знали точно що і куди. Але, там одна дорога, тому, не заблудилися. Здолали два підйоми. Ну, і вперлися в перше КПП. Кожна машина має заїхати на таку спеціальну вагу. На око беруть вагу машини, віднімають і рахують скільки сміття. За ввіз сміття беруть гроші – 90 гривень за 1 кубометр чи щось таке. До ста гривень. Якщо, наприклад, приїжджає здоровенний сміттєвоз, то він має десь десять таких кубів. А нам повезло. У нас машина була легенька, в них на вазі навіть стрілка не дьорнулась і ми проїхали на халяву.

На другому контрольному пункті нас дуже здивував вид дорогих іномарок. Шкода, що я не сфотографував, там всякі були – BMW, “Мерседеси”, такого класу. Ми як проїжджали, Ігор, колега мій, каже – "от зверни увагу на ці тачки і подумай, хто на них сюди приїжджає". Я питаю – "хто?". А він каже – "Ну ті, хто тут сміття розбирає".

І дійсно, побачили як з одної машини вийшли дві гарні дівчини, в одної в руках айфон, білі навушники, макіяж видно такий нічо. І оп, вдягають гумові рукавиці, маски одноразові і пішли. Їм років по 20 з чимось. Акуратно вдягнені, спецодяг, не скажеш зовсім, що бомжі – і от вони йшли сортувати сміття.

Як заїжджаєш за останнє КПП, то там така ніби дика природа. З одного боку сміття, а з іншого – гарні ялинки, озера, як десь в заповіднику. І думаєш, якби не та мусорка, то вже би сів тут з вудочкою.

Таке враження, що то не штучні озера, що були там весь час. Але ми не підходили близько. Думаю, риба там не водиться.

Собак там купа, різних. Котів не бачив. Ворони і альбатроси, чи чайки. Реально, як десь ніби море близько – зграї великих білих птахів, постійно кружляють над тими горами сміття. Сюрреалізм якийсь.

Зловоння ужасне. Як тільки під'їжджаєш – просто б'є в голову. Ми потім довго не могли висмердітися, одяг, все. Я однією рукою закривав рот, іншою знімав все на телефон. Але, більшості народу пофіг, вони вже настільки звикли, видно.

Я так зрозумів, там цілими сім'ями з Грибовичів приїжджають чи звідки, не знаю, з ближніх сіл десь. Мабуть, на якійсь постійній основі чи що.

Видно, що то цілі родини – чітко видно, що тато, мама і діти. І всі порпаються по ділу. Всі знають, що вони роблять, що вони шукають.

Там купа народу. Як тільки приїжджає сміттєвоз, то ці сім’ї налітають і зразу його окуповують. Птахи зверху налітають, ті альбатроси, а вони знизу. Як бачать щось цінне, то зразу забирають. До нас підбігла бабка і перші її слова – "Що є цінного, хлопці?".

Що там може бути цінного? Не знаю. Бабка розпорола мішок і знайшла якісь дитячі прикраси і зразу оп, собі. Побачила лінолеум і каже – "о, то буде мені лінолеум, тільки не давайте, тому, що зараз до вас ще підійде". І та, прибігає ще якийсь мужик і вони з бабкою за то чуть не побилися. Старий лінолеум.

Ми в охорони питали – "чого так багато народу?". Вони кажуть, що то все сортувальники. Все сміття звідти вивозять на сміттєпереробні заводи. Десь не у Львові. І перед цим треба посортувати – шкло, пластик, все окремо. Його спеціально запаковують в мішки і на кожному кольоровим скотчем – різні наклейки. Все помарковано – оранжевий, червоний і т.д.

Сміття – то теж бізнес.

Розказував ще охоронець, пару раз бувало знаходили мобільний телефон в абсолютно нормальному стані, або в чорному кульку – пару пачок доларів. Бомж якийсь знайшов, приніс їх сортувальникам, а вони йому дали за то десять доларів. От дурний.

То такі побрехеньки охоронця. Може і прибрехав.

Ну але ми довго не говорили.

Наостанок, на підтвердження наших слів про красу Сміттярки, публікуємо також кілька робіт фото-мисткині Мар’яни Клочко:

 

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.