Альфа Джаз Радикуй

На офіційній прес-конференції Alfa Jazz Fest значно менше понтів, ніж минулого року, бо його білосніжний наметик надихають своєю присутністю великі люди: Гербі Генкок, Вейн Шортер та Пакіто де Рівера.

Хоча місцеві журналісти (або журналістки газети Сегодня чи каналу ICTV) традиційно продовжуть гальмувати у цілковитому незнанні хоч чогось з джазу, а ті, які хоч трохи щось знають, намагаються самопіаритися та агресивно косять під столичних снобів, які, до речі, єдині, хто не прохавав, що усі їхні псевдо-знання про джаз, за присутності того ж Гербі Генкока, котові під хвіст.

На щастя цього року не має Вакарчука та його солов'їв, які чесали б псевдо-романтичну пургу широким масам та намагалися своїми банальностями навернути усіх-усіх на путь істинну.

Без них тут чистіше, спокійніше та виваженіше.

Без них тут з'являються справжні думки, візіонерські спроби вивернути нутро джазу назовні та імпровізаційна маніфестація щоденної зустрічі з невідомим (тобто те, чого ніколи не було у комфортній творчості Вакарчука).

Без їх провінційних нісенітниць навіть розслабився Коган і просто почав кайфувати від процесу.

Світиться радістю й Садовий, якого незабаром чекають вибори, до яких треба готуватися вже влітку.

Чужим на цьому святі життя є лише Юрій Підлісний (з Львівської ОДА), який затуляє своїм дещо переляканим тілом сіру постать голови Львівської ОДА Олега Синютки, який у це час змушений бігати підтюпцем та говорити тихим голосом біля міністерки Яресько.

Підлісний настільки далекий від джазу, наскільки це взагалі можливо (це ж не закарпатських тьлочок замоложувати) та й щосі пам'ятає, як жорстоко його минулого року покарав Садовий своїм контактом за несанкіонований піар на його території.

Поки Підлісний боїться усього, що рухається, то Гербі Генкок посміхається та надихає генієм усіх присутніх.

А Вейн Шортер видається непохитною скелею джазу, його останнім євангелистом.

Пакіто де Рівера піратить усіх карибською іронією.

А Язз Ахмед шукає місце для свого квартету.

Десь тут настає мить історичної заздрості Садовому для багатьох присутніх, бо він вітається з самим Гербі Генкоком.

Цю благодатну мить неземного щастя жорстоко руйнує своїм неадекватом місцева журналістка невідомо чого (хоча, що доброго може бути у свободівському Вголосі?) Надія Пастернак.

Уся її проблема у фанатичному пафосі, який не розуміє контексту, войовниче повторює банальні речі, апелює до морального богослів'я (Боже мій милий, де Підлісний, а де моральне богослів'я) і тому своєю обмеженістю ганьбить усіх місцевих журналістів (здається, позаминулого року один відомий скрипаль ховав, наче малу дитину, свою першу скрипку від її дикунських зазіхань).

Коган культурно просить її фільтрувати свій краківський базар і ось ця жіночка підозрілої зовнішності.

Усю цю неадекватну ситуацію та найменшні натяки на тінь негігієнічного Радика розрулює не барига Садовий, а патріархи Генкок та Шортер.

Вони піднімають рівень розуміння джазу на настільки незвідані (для багатьох) горизонти, що їм (чайникам у джазі та житті) навіть важко дивитися з такої висоти на своє плазуюче існування.

І тільки Садовий (який не боїться ні чорта, ні Бога, і якого навіть не лякає сорок гурій у райських кущах) попиває на диванчику заборонену Радиком водичку.

Попиває і сміється, бо йому відома уся беззубість прирученого Радика.

З жахливим Радиком ще ніколи у житті не зустрічався кларнетист Аруна Гош і тому його дещо лякають істеричні та незрозумілі рухи руками.

Навіть сам Гербі Генкок ховається від незрозумілого Радика за своєю курткою.

Така реакція метра змушує заворушитися руками навіть Садового, який намагається перетворитися на космічного пірата на космодромі у Москві (більше Криса, ніж Веселуна У).

Але схоже, що Гербі Генкок просто стібеться з Радика і тому починає демонструвати у повітрі львівські бакси.

Патріарх Генкок милостиво (він ж не Андрухович) відпускає усіх грішникам супроти джазу їх дитячі гріхи і усіх попускає.

Розпочинаються фотосесії без секунди заздрості до Садового.

Та автографи на руках (тут лишається сподіватися, що їх власники пам'ятатимуть про жахливу долю однієї фанатки Елвіса).

Пакіто де Рівера зустрічається з Гербі Генкоком, і так у тій джазовій компанії вони на пальцях починають іронічно трансформувати невідомого їм Радика (та його послідовниць) у відверто непристойного radicka, тобто у пестливо-зменшувальний евфемізм якоїсь прутні.

Так великий Гербі Генкок стає страшним сном Радика. Його щоденним кошмаром, який так нестримно хихотить його рать над його непрапорційною головою.

Більше відео тут

І поки Львів (та інші бариги у червоних мештах з інших міст) відпочивають від джазу, то для маленького Парижу звучить Terry Callier та його трек "Paris Blues".