Тематичний плакат Magnum donuts

Копи і донати

Андрій Бондаренко,  1 липня 2015

Учасник гурту Двісті Бойс відкрив креативне пончикове кафе, присвячене треш-бойовикам про поліцейських

Креативними ресторанами та кафешками у Львові вже нікого не здивуєш.

Але у довгій вервечці мазохів, кумплів, бачевських, гасових ламп, синіх фляшок, віденських цукерень і т. д. раптом з’явилося щось зовсім інше.

Щось настільки інше, що про нього з чистою совістю можна написати текст у рубриці "культура".

Magnum donuts, дітище всім відомого Олександра кірієнка aka Кірік, учасника гурту Двісті Бойс і автора геніальних мальованих каламбурів, – це теж концептуальне кафе чистої води.

Однак, тематика доволі несподівана.

І, найголовніше, тут немає тієї експлуатації "львівськості", яка так подобається туристам і яка вже добряче набила оскому усім автохтонам.

Новий заклад від Кіріка пропонує поринути у кольоровий світ трешового кіно та вайлуватих американських полісменів, що поїдають свої улюблені донати перед тим як знову мчати за злочинцями.

Одним з головних джерел натхнення для Кіріка та його колеги по Двісті Бойс – Сєрого, який теж у команді Magnum donuts, знову стала творчість Beastie Boys, а саме їхній кліп "Sabotage".

"Ви маєте право мовчати і отримувати задоволення!"

Magnum donuts, класичний малий фаст-фуд, відкрився у самому центрі, на вулиці братів Рогатинців, ставши сусідом вегетаріанського кафе Green.

Окрім невеликої вивіски про присутність донатної сигналізує також кольоровий плакат на стіні будинку, намальований відомим київським художником Андрієм Єрмоленком.

Усередині за прилавком туди-сюди бігає Кірік, вбраний у футболку, стилізовану під поліцейську форму. У такій же ж красується одна із продавчинь. З підсобки виходить теж інший "двістібой" – Сєрий, але у цивільному.

Витираючи піт, Кірік хвалиться, що за три години з моменту відкриття продали майже весь товар. Втім, відкриття як такого і не було – просто відчинили двері і почали чекати на відвідувачів. "Взагалі, у нас кожен день – відкриття, от так" – таємниче пояснює Кірік.

Першим клієнтом став офіціант з ресторану навпроти.

"Власноручно взяв 14 донатів, а потім розказав, що вони всі понаїдалися і лягли спати. Це якраз той ефект, якого ми очікували", – запевняє фронтмен Двісті Бойс і новоспечений ресторатор. – "Ефект відпочинковий!"

Кафе розмістилося у двох кімнатках. Перша, суто поп-артова, з відповідними коп-принтами на стіні та різними причандалами на поличках. Увагу привертають два поліцейських кашкети, які породжують непевні асоціації. На екрані невеликої плазми програються фанкові мелодії 1970-х.

У другій кімнатці багато плакатів та "замануха" у вигляді стилізованої розграфленої стіни, біля якої можна зробити фото а-ля "затриманий".

Кірік з любов'ю дивиться на вітрину з донатами. Я майже впевнений, що, відкриваючи донатну, він насамперед думав не так про заробляння грошей, як про можливість зачудити щось цікаве. Проявити фантазію. Попридумувати круглим пончикам назви типу "Підозра" (блакитне драже), "Евіденс" (полуниця) чи "Мак-донат" (макова посипка).

"Копи і донати – це одна треш-культура. Це невід'ємні моменти", - пояснює Кірік.

"Наразі запустили тестовий режим. Дивимося як усе працює, калібруємо деталі. Це дуже схоже з роботою поліцейських, коли вони виїжджають на вулиці Нью-Йорка і патрулюють райони. Так само відповідально", – продовжує він гнати біса.

Вітрину знизу підтримують атланти – оголені товстуни-полісмени.

"Це все Андрій Єрмоленко", – продовжує екскурсію Кірік. – "Він замутив для нас купу плакатів і ось це. У першому варіанті вони були повністю голі. Але я згадав, що донати теж люблять діти і попросив прикрити оцей сором хоча б краваткою".

Зрештою Кірік відкриває таємницю кашкетів та непевних асоціацій. Це стриптиз-аксесуари. Справжні поліцейські атрибути дістати поки-що не вдалося. Але над цим ще працюють. Скоро дороблять майже справжні полісменівські значки. "А ще я б хотів, щоб тут в кутку біля дверей хтось постійно танцював – в спортивному костюмі, з зачіскою афро".

Ціни трохи більші, ніж я очікував. Помітивши мій погляд на цінники, Кірік бере з таці останній донат і дає мені на пробу, примовляючи – "Це не то що хімічні конвеєрні пончики у супермаркетах, там навіть яйця нормального немає. А тут усе справжнє, без отих наповнювачів". Я слухняно киваю, донат справді смачний. Їх печуть тут же ж, невеликими порціями, щоб були свіжими.

Потім Кірік веде мене до туалету. Тут теж дуже весело – мигають диско-світелка і грає знаменита мелодія-мотив бару "Блакитна устриця" з фільму Поліцейська академія.

Тим часом заходять нові покупці і я тікаю геть, щоб не заважати комерції, доїдаючи донат.

"Маленький Нью-Йорк"

Американські поліцейські треш-бойовики 70-х років, безперечно, є впливовим пластом світової поп-культури. Браві вусаті полісмени у сонцезахисних окулярах стали повноправними героями глобального поп-пантеону. Жанр поліцейського бойовика у 1970-1980-х був одним з найпопулярніших, поступаючись, мабуть, лише фільмам, що експлуатували східні бойові мистецтва.

Втім, усі, чиє дитинство припадало на 1980-і роки (як моє і Кіріка, наприклад), дивилися вже переважно пародії на цей жанр – Танго і Кеш, Поліцейська академія, Сіті зла.

Кліп "Sabotage" – це вже пародія на пародію, а кафе Magnum donuts – пародія на пародію на пародію. Тим не менше, у вищенаведеному тематичному рекламному ролику Sweet Fight Кіріку вдалося чудесним чином відродити харизматичну потугу оригінальної тємки.

І таки не можна сказати, що це абсолютна стороння тема для Львова. Роблячи рефреймінг галицькому пампуху, Кірік немовби заявляє, що Львів це теж частина глобальної поп-культури.

Дещиця "поп-американськості", яку пропонує нам Magnum donuts на тісних вуличках Середмістя, ніяк не вписується у образ Львова як твердині "європейських" чи "українських" цінностей. Та хто сказав, що цей образ справді повний?

Хіба львів'яни ходили і ходять лише до церкви чи до Криївки?

Magnum donuts не просто експлуатує смішну тему. Донатна Кіріка відкриває окремий пласт ностальгії, який поки майже ніяк не проявляється у культурному просторі Львова (за винятком книг Михайла Мишкало).

Ностальгії за дитинством, проведеним не в довоєнному Львові, а у буремні перебудовні часи, коли через залишки залізної завіси хлинув потік західної поп-культури.

Кіно було важливим моментом тодішньої атмосфери. Відео-салони та нелегальні покази на місцевому кабельному телебаченні ставали невід'ємною частиною дозвілля львів’ян. А для дітей чи не найважливішою – поряд зі "Снікерсами" та "Марсами".

Пригадую, що наприкінці 80-х мотив "американських полісменів" став головним у тодішніх наших дитячих іграх, витіснивши класичних "козаків-розбійників".

Бойовики про копів допомагали дітям освоїти новобудовні простори Сихова чи Наукової, робили бетонні лабіринти більш зрозумілими, завдяки паралелям із нетрями Нью-Йорка. Силою дитячих ігор різноманітні ніндзі, продажні копи та гангстери оселилися і у львівському символічному просторі.

Тому, маючи на увазі спогади про чудові моменти проведені на задніх рядах відео-салонів, Львів можна назвати не лише "маленьким Віднем" чи "Парижем", а й "маленьким Нью-Йорком" чи "Гонконгом". Чому б і ні?

І спасибі Кіріку, що нагадав про це. 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.