Натяки на футуристичний ребрендинг ВО "Свобода" чомусь продовжують скакати навколо космічного моноліту.
Всеукраїнська конференція "Студентської Свободи" (молодіжки дорослої Свободи), схоже, що стала полігоном для, принаймні, формального оновлення іміджу партії Олега Тягнибока та його молодшого брата Андрія.
Невідомо, чи перекинуться ці урбаністичні луки на дорослих вуйків та тет тягнибоківців, чи ці нові урбаністичні фейси просто замінять дорослих вуйків та тет своєю хіпстерською присутністю.
Тут варто зазначати, що курс на формальне омолодження Свободи відразу бавиться та тішиться застарілими елементами оновлення, бо якось би дивно було, щоб консервативна Свобода була в авангарді чогось прогресивного.
Еліксири вічної молодості в руках Свободи застаріли, як мінімум, на декілька років (але краще пізно, ніж ніколи). Це більше нагадує техніку в руках індіанців, але заради пам'яті про Чінгачгука та його сина Ункаса, варто краще написати, що це техніка в руках молдован.
Спроби поєднати несумісне завжди вилазять тягнибоком та стають карикатурами.
Щось подібне можна помітити у паралельній рекламі дорослої Свободи з її легіоном героїв, де б православні богоносці та боголюби мали б зважати на євангельський контекст розповіді про легіон демонів в одному біснуватому, який вийшовши з нього увійшов у гурт великих свиней та кинувся із кручі до озера.
На старих штандартах Свободи – три славні пальці рівності, свободи та щастя – більш пухкі, мозолисті, робочі, так би мовити, а на стягах молодіжки – вони наче з білоручок зняті, уніфіковані, стандартизовані, знеособлені, немов три сосиски у горнятку.
Комунікація майбутнього натякає на щось впізнаване, але більше нагадує про злиденний раціон студентського щодня поєднаний з постійними моціонами туди-сюди, на економ-варіант Студенської Свободи.
Новий стайл, можливо, майбутньої Свободи переважно презентує відомий у галицьких палестинах кефірний гігант Василь Молдован, коханий Василько колишньої нардепки Ірини Фаріон, її колишній помічник, її п'янкий та пещений пагінчик.
Ще досі збуджує душі й тіла багатьох вразливих те легендарне фото, де Фаріон привселюдно дає путівку у життя анонімному Молдованові, провадить у доросле життя потаємним потиском руки побратима посестрою.
Та чомусь сумна душа Васі Молдована на тих модельних фотках (див. святі заповіти Допи та Гепи). Ще з дівчатками він якось намагається посміхатися, але незавжди.
Сумний чомусь та невеселий він на цих однотипних фотах, і тільки на одинці зі собою у цьому омріяному тет-а-теті він може відкрити свою вразливу душу Всесвіту.
Чому ж сумує Вася Молдован, що так схожий на попсову зірку Колю Сергу?
Ніби ж усі навколо такі молодіжні, усі такі позитивні, усі такі модні, стильні, сексуальні та прикольні, наче чувачок Сосюра.
Чому ж так сумує Молдо? Чому ж така сумна молда у Молдована?
Можливо, його лякає те маніакальне "Врубайся" скрізь та всюди? Можливо, його лякає англійське "Turn On"?
Врубайся куди? Вмикайся у що? У систему партійного кар'єризму.
Можливо, його напрягають ці інфантильні понти для доїжджєючих, цей карикатурний мікс тіпа-молодіжного сленгу та свободівської консервативності. Саме тут молодіжка Свободи нічим не відрізняється від своїх опозиційних побратимів – львівських хіпстерів-кумплів (програмні тексти тут і тут), які ходять під Садовим і ходять лише туди, куди їм Садовий заповість.
Консервативних львівських хіпстерів-кумплів Варіанти вже вкотре називають "новими старими", консервативних свободівських хіпстерів також можна поіменувати "новими старими".
Усе це чудово ілюструє кумпельська реклама чіпсів "Люкс", де між кумплями-задротами та пенсіонерами-старперами немає жодної різниці.
Селфі демократизує усіх, слово з лексикону Нека-Миротворця (ідейного провідника львівських хіпстерів та помічника нардепки Подоляк), наче зараза, переходить на помічника колишньої нардепки Фаріон, і це лише вкотре підкреслює усю святу правду казусу Фаріон-Подоляк, де між свободівцями та хіпстерами немає жодної мордорної різниці.
Ось вже й Тягнибок, ледве не навкарачки, наче краб. Чого дурнуватого не зробиш заради іміджу, добре, що ще бороду хіпстерську не завів чи вуса.
Хотіли як краще, а зробили як завжди і ще й стали ілюстрацією народної пісні зі словами "стара баба, як холєра, а ще хоче кавалєра" (де разом і сміх, і гріх).
Поки свободівці та свободівки шукають кумедію, то для усіх врубальників та врубальниць звучить недосяжний, у їх консервативних строях та народних зазвичаях, текст R. Kelly "Lights on".
фото: facebook.com/movasyl