Українські серіали? Надії мало

Українські серіали? Надії мало

Андрій Бондаренко,  21 жовтня 2015

Анонімне і зле інтерв'ю київського актора про реалії серіальної індустрії в Україні.

Чи можна говорити шо в нас існує серіальна індустрія як така?

Щось таке існує, але не можна стверджувати, що це українська індустрія. В основному, у нас знімають росіяни, яким на території України усе обходиться набагато дешевше ніж у них. Тому, вони створюють тут свої окремі контори, наприклад, компанія ProTV, яка знімає досить багато серіалів для українських телеканалів. Юридично  це українська компанія, але по факту  російська і, відповідно, весь прибуток йде у Росію.

Зараз канал "Україна" взявся за створення ніби-то власних серіалів, але там, все-одно, маємо копродукцію, тобто, за принципом десь 50 на 50. Те ж саме і "1+1".

"Інтер" замовляє серіальну продукцію у компанії Film.ua. Це контора, що має величезну приватну студію, і подейкують, що її власником є якийсь мільярдер.

Тобто, маємо таку досить заплутану схему виробництва серіалів. Начебто, знімають телеканали, але за участі багатьох посередників, на чужих потужностях, на чужих студіях. Переважно, усі такі студії зосереджені у Києві чи під Києвом. Не знаю, щоправда, що робиться в Одесі. Під Києвом поблизу села Шпитьки вибудували ціле знімальне містечко, величезну базу. Там знімає ProTV. А Film.ua має свою студію на Троєщині у Києві. Дуже трохи знімають на базі студії ім. Довженка, тобто, орендують там потужності.

Ще одна велика проблема – у всіх серіалах, що знімалися в Україні, всі головні ролі були віддані росіянам. Українці лише в другорядних. Причини цього різні.

По-перше, це робиться для того, щоб продати серіал в Росії. Для цього потрібні російські зірки. Навіть зараз от, телеканал ICTV випустив серіал Пес, так головний актор там знову ж таки російський.

По-друге, бояться українського акценту. Адже, "солдат Пєтров" не може говорити як не росіянин – не положено.

 

 

По-третє, рівень гри у наших акторів все ж таки відчутно нижчий. Вважається, що у росіян краща школа, ну і так воно є. Наших беруть, бо вони дуже дешеві. Хоча, це ще також залежить від якості продукту. Якщо дуже крутий і дорогий серіал, то таких не візьмуть. А якщо щось трешовеньке, то можна і таких, що тільки з подачі суфлера можуть.

Чому в росіян краща акторська школа? Більша практика?

Так, у них набагато більший досвід, звичайно. Не порівняти з нашим. У мене є один знайомий актор в Москві, мого віку, так його досвід – вже понад шістдесят фільмів. А в мене, якщо рахувати і фільми, і серіали, набереться заледве двадцять.

В російських акторів набагато більша зайнятість. Плюс зовсім інша школа, набагато якісніша.

От у нас як – в театральному університеті працюють професори, яким по вісімдесят років. Одному вже стукнуло дев’яносто, дай йому Бог здоров’я, звичайно. Якщо пройтися біля університету, то можна помітити афіші навчального театру. Програма там кожні чотири роки однакова. Це одні й ті самі професори ставлять свої одні й ті самі дипломні роботи. Ті самі вистави. "Наталка Полтавка" і впєрьод.

Або таке – у мене в дипломі написано "актор театру і кіно". З театром ми справу мали, але з кіно – ніколи. Нам ніколи не розповідали, що ось є камера, а це світло, а це хлопушка. Тому, українські актори, як правило, зовсім не вміють працювати зі світлом. Тільки досвідчені, як Ольга Сумська, приміром. Якщо ти новенький у цьому всьому, то у тебе купа проблем і питань. Кіно вписали в диплом, але забули навчити. Така прикра ситуація.

Мені якось по секрету розповіли один момент. Як професура набирає студентів. Я був просто шокований. Вони шукають людей не талановитих,  а таких, що підійдуть їм для дипломних вистав. Ось вони знають, що за чотири роки будуть ставити "Наталку Полтавку" і підбирають собі, відповідно, персонажів для цієї конкретно п’єси. Або планують "Собаку на сіні". І дивляться – це, значить, буде графиня, а це – слуга.

 

 

Чіткої межі між театральними і кіноакторами у нас немає?

У нас такого розділення нема. Колись спеціалізація була чіткіша. За радянських часів були суто кіноактори, а тепер інакше. В основному, кіноактори працюють і по театрах. Тим більше, що зараз зарплати впали, тому, без постійної театральної роботи мало хто може жити. Всі рвуться працювати в театрі ім І. Франка. Там не знаю, яка точно зарплата, але якась фантастична. На відміну від київського Театру юного глядача – там зарплата менше трьох тисяч гривень.

Який був Ваш досвід зйомок в Україні? Як, взагалі, працюється вітчизняним акторам?

Зніматися я почав у 2000 році. Першим моїм фільмом була Молитва про гетьмана Мазепу. Я там брав участь у масовці.

Що можна сказати про те, як у нас працюється актору. По-перше, платять дуже мало. Особливо за участь у масовці. У нас, взагалі, вважається, що масовка – це не люди, а якісь роботи. Минулого року знімався в одному російському проекті. У мене є диплом актора, то я отримував дві тисячі гривень в день, а хлопці з масовки без відповідної освіти мали двісті гривень, хоча вони довше там працювали.

Масовики багато втрачають через посередників. Наприклад, мені потрібно п’ятдесят чоловік масовки і я даю тобі на них бюджет у десять тисяч гривень. І вже від тебе залежить, скільки саме ти віддаси людям за роботу. Я колись сам згрішив таким – один раз. Половину суми поклав собі в кишеню, а половину на зарплату. Хоча, по тим часам це ще була дуже хороша плата і так.

Взагалі, на руки видають одне, а в розписках для податкової пишуть зовсім інше. Це так всюди, без винятку.

Найгірше, що зарплата дуже зменшилась останніми роками. У 2008 році, наприклад, могли платити по триста доларів за день. Зараз, якщо я попрошу сто і отримаю згоду, то це вже за щастя. Є такі роботодавці, які взагалі тобі кажуть – "а зачем вам зарплата? Вас же по телевизору покажут".

 

 

Є ще таке поняття як "кіно-долар". В обмінних пунктах він може, наприклад, коштувати 23 гривні, а кожна знімальна контора може ставити свій власний курс. Домовляєшся за триста доларів з ними, а потім виявляється, що їхній долар коштує 12 гривень. Все залежить від того, хто платить. Колись платили доларами, а тепер лише гривнями по різних курсах.

Зокрема, це все пояснюється кризою 2008 року. Тоді все почало різко скорочуватися  і об’єми замовлень, і об’єми грошей. Наступний спад стався після Майдану. Росіяни почали масово повертатися додому і 90 % зйомок припинилися. Мабуть, свою роль тут зіграли як політичні мотиви, так і економічні – з підвищенням курсу долара в Україні зйомки стали коштувати як і в Росії.

Раніше роботи було більше. Я свого часу навіть встиг купити машину. Знімався не лише в кіно чи серіалах, а й в рекламі. Російську рекламу теж часто знімають в Україні, бо дешевше.

Звичайно, зайнятість ще залежить від того, який ти актор, від твоїх навиків. Але дуже важливим теж є фактор знайомств. Якщо тебе знають, то дзвонять в першу чергу. Режисер висловлює певні вимоги, асистент дивиться в базу і якщо ти там є, тобі дзвонять. Якщо тебе там немає, тобі не дзвонять. Все просто.

 

 

Чи є шанс для наших серіалів тепер, коли росіяни пішли?

Поки що жодного шансу я не бачу. Історія з серіалом Пес показує, наскільки все погано. Всім відомі заборони та обмеження для російської продукції обходять різними способами. Наприклад, була проблема з номерами машин, які показуються на екрані. З одного боку, номери мають бути російські, бо головний показ буде в Росії. З іншого, у нас такі номери зараз вже знімати не можна. Українські канали не куплять. Тоді придумали ставити на автомобілі якісь незрозумілі номери – начебто і російські, і українські, а насправді, невідомо які.

Взагалі, серіальний бізнес у нас дуже мутний. От в 2011 році "1+1" разом із Sony Pictures почали знімати комедійний серіал Світ Соні на тридцять серій. Непогано, до речі, зняли, з гарним бюджетом. платили там непогано. А як закінчили, то почали показувати о п’ятій ранку. Чому? Це питання. Показали половину серіалу, а тоді сказали, що рейтингу нема, витягли касету і поклали на поличку. Явно, це було якесь відмивання грошей. Знімаєш серіал, показуєш в поганий час, його не дивляться, рейтингу немає, знімають з ефіру і всі про нього забувають, і про гроші теж. Звичайне шахрайство.

Тому, хотів би сподіватися на краще, але немає підстав. Якось все у нас дуже мутно і складно йде. Хіба щось дуже трешове, як цей Останній москаль. Якщо заборона на російський продукт буде загалом діяти, то чимось же ж потрібно заповнювати ефір.

Але в основному йдеться про такі серіали, які у нас називаються “прокладка між рекламою”. Тобто, такі, в які просто можна вставити чимпобільше реклами. Тобто, у нас не реклама додаток до серіалу, а серіал додаток до реклами. Головне нарубати бабла, а продукт – пофіг. Начебто щось знімається.

Згори змін теж не передбачається. Хто там у нас зараз в міністерському кріслі? Кириленко? Ну всі, мабуть, бачать чим він займається. Це ж просто шароварщина і повний дебілізм.

Його попередник був якраз цілком нормальний. Я його трохи знав – чудова порядна людина і до того ж мисляча. Сказали, що у нього немає досвіду. А як ти здобудеш цей досвід, не пропрацювавши? Якби його лишили, була б надія, що він би міг рухати якось все вперед. Він сам актор і добре знає, які є проблеми. Кириленко ж ні фіга не знає і тому займається… колосками.

 

 

Чи є сили, люди, які готові робити щось нормальне?

Є. Але їм, звісно, потрібні гроші. А щоб довести, що ти достойний цих грошей, в тебе вже має бути якась робота. Якщо на студентському рівні лише – ніхто тобі серйозних грошей не довірить. Отаке замкнене коло. Нема досвіду і серйозних робіт – не дадуть грошей, нема грошей – немає можливості зняти щось серйозне.

На студії ім. Довженка є студія "Дебют", створена ще за радянських часів, спеціально для молодих режисерів початківців. У 2006 році Міністерство культури виділило кошти одному молодому режисеру на повнометражний фільм. І кошти ці йому прийшли вже тільки в 2009 році, тобто, через 3 роки після рішення. А за цей час інфляція, звісно ж, з’їла певну частину грошей і на повний метр вже не вистачило. Тому, режисеру довелося знімати короткий метр на двадцять хвилин.

Плюс в Міністерстві культури сидять люди, які один одного знають вже по сорок років. І тому, людина, яка цим займається, краще дасть гроші своєму знайомому режисеру, аніж дебютанту. Відповідно, нічого нового пристойного і не з’являється.

Є, наприклад, син відомого режисера – хороша людина, але режисер ніякий. Його всі знають, знали його батька, і гроші дають теж йому.

 

фотоcont.wswww.mediabusiness.com.ua, tsn.ua

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.