Попандос Садового

Попандос Садового

олександр ковальчук,  10 листопада 2015

Третє пришестя Садового остаточно вгробить мертве місто Львів.

І це, звичайно, добре, це – історична необхідність, це – необхідний етап, бо імперія має остаточно впасти, а міфи – щезнути і відкрити світові усі гнійники фарисейського міста Львів, цієї вавилонської блудниці Галичини.

І яким же страшним буде падіння цієї вавилонської блудниці, яким страшним.

Тим більше, що з бойчика Кошулинського й так ніякий мер та мерчик (і вся круторога двотуровість їх виборів нагадує банальний договірняк).

Саме тому Варіанти вирішують дещо фотографічно простежити путь Андрія Садового від його другого пришестя до третього, як це вчора вже було зроблено з його товаришем Кошулинським.

Після урочистого вомерування Садовий ледве не впав у яму в переході між великим та малим залом Львівської міської ради (а це було б рівноцінно падінню у геєнну вогняну). Його підхопили ангели і це стало для нього знаком, що на даному етапі перехід з малої політики у велику ще не на часі, і тому краще поки уникати таких пограничних ситуацій у житті або ж зменшувати стрес від них самопомічним автотренінгом під гаслом "менше рипатися, більше мімікрувати".

Розчинення Садового у навколишньому середовищі Януковича, на позір, відбувалося важко. Регіонали відверто чмирили Садового та його молоду команду, а Янукович – скептично дивився та по-панібратськи плескав по плечі.

Але людина швидко звикає до усього, і тому вже незабаром, під час візиту Азарова на Шувар, Садовий навіть за спиною в Азарова вміло копіював риси Азарова.

Більш вільготно Садовий міг почуватися хіба що навколо Бориса Колеснікова, де міг собі дозволити навіть такі пози розслабленого мера наближеного до тіла.

Але недовіра до Садового нікуди не щезала, і тому часто в його образі можна було помітити щось переплутане, як наприклад, Ватсон в прикиді Шерлока.

Оказії постійно сипалися на голову багатостраждального Садового, і ось у цій міфічній боротьбі його парасольки з небесною стихією варто лише поглянути ліворуч, щоб побачити як героїчно витримує усі випробування Еола Д. Димінський.

Тому якось зовсім недивно, що під час візитів столичних вояжерів до Львова Садовий почав потрохи впадати у дитинство та гризти нігті в ілюстрації до фрустрації.

Хоча бували у його житті й веселі пригоди під зустрічей з гостями з далекого сходу України. Ось так Садовий ніяковів, акі пусічка, коли його луганські друзі випадково засунули його палець в отвір ховрашкові (символ Луганська), де мав би бути хвіст, що впав на львівську бруківку.

Після такої травми бентежний пальчик-пустунчик Садового почав шаритися скрізь, де тільки можна було, випереджаючи таким чином усні заповіти шамана Березюка про те, що подібного треба позбуватися подібним. Невідомо, правда, що про всю терапію пальцем думав сам Вірастюк.

Десь на хвилі такої самопомочі руками Садовий почав гратися у милого богобоязненого хлопчика. Загравати милим янголятком з навколишнім духовенство, яке, варто зазначити, завжди підозріло дивилося на його урочу парсуну.

Навіть Патріарх Філарет змушував своє пастирське тіло стоїчно терпіти усі його поцілунки в щоки.

Після таких святооцівських лобизань й сам Садовий почав катехизувати та навертати у свою секту підручних львівців своїм животворним перстом.

І як тут не катехизуватися, якщо на тебе дивиться ось такий, цілований Небесами отрок, у якого вушка пломеніють червоним, наче після сходження небесних язиків благодаті.

Любов стала його другим ім'ям та третім прізвищем.

Любов уважна, цнотлива та делікатна.

Любов, де рука руку миє, око око не виклює, губа губу цілує, а вуста вуста пестять.

Любов, бо так закохано дивитися на своїх підопічних піддослідних може тільки споріднена душа.

Часто кажуть про проблеми Садового зі Свободою, але тільки погляньте, як шанобливо горнеться його голівка до чола колишнього секретаря міськради Василя Павлюка.

На крилах любові Садовий сягнув таких вершин духовності, що навіть ситуативно заколядував з майбутнім президентом Порошенком (щоправда, дуже швидко, ситуативна доля закинула їх на різні боки барикади).

На локальному рівні батька міста Садовий надолужував усе, що фрустрував вище, тобто дивився на депутатів як на малих, нерозумних дітей.

Він часто ловив себе на думці, що вартий чогось більшого, аніж дивитися на втечі від свободи у виконанні Свободи, але вчасно брав себе у самопомічні руки, ніс свій хрест, і заспокоювався поступальним рухом вперед, тобто уявним голубленням за заповітами Березюка.

Відтак з тієї нудьги у поведінці Садового часто почала виникати маніфестація кулака, як символ сили, та переважно невдалі спроби тролення ввірених йому депутатів міської ради.

Невдалі тому, що пластика Садового ніколи достеменно не розуміла механізму втілення цього слова у життя, і тому воно (втілення) завжди було у нього якимось кострубатим та неоковирним. У секті Садового сміються з Васюника, але сам Садовий не так вже й далеко від нього втік. Це невміння користуватися іронією та сарказмом зіграло одного разу злий жарт з самопомічною нардепкою Подоляк, і це ж невміння постійно простежується у матеріалах ЗМІ Садового, у їх убогих потугах пожартувати (наприклад, на zaxid.net).

Саме тому Юрій Винничук у книзі "Аптекар" веде міжрядковий діалог саме з Варіантами, а не з західнетами, збручами чи іншими аматорськими сайтами (що навіть українською мовою не вміють нормально користуватися).

Саме тому трольний репертуар Садового обмежений настільки, наскільки це взагалі можливо.

То фак покаже.

То палку кине депутатам.

То зігу навсидячки підкине.

То третє око відкриє.

То язиком за щокою промайне (як Деян Станкович у київському матчі Динамо з Інтером сеу Жозе).

То просто почне відмазуватися губами від причетності у будь чому.

Інколи у ньому вискочить та осточортіла зневага до усього, що під ним рухається.

Але переважно він має бути добреньким, милим та пухнастим, і так на його обличчі може проскочити те пушкінське "Але ж то Андрійко! Але ж то сучий син!"

Але тролити Свободу чи ображати Вову Гірняка, це ж як образити дитину, багато розуму не треба.

Десь тут, де багато розуму не треба, у міксі релігійності та гопоти, й починають паростками пробиватися у душі Садового якісь незрозумілі нахили до паранормальних навичок.

То кунгфу почне показувати після сутички з анонімним нападником на Площі Ринок. І тут варто тільки подивитися, як скрутився крапкою працівник його телекомпанії, щоб зрозуміти, що папік Садовий ще той тоталітарний сенсей.

То Садовий пророче подивиться на свій новий будинок на Стрілецькій, куди згодом залетять дві мухи та одна граната.

То почне передбачати з березовим хрестом у руках падіння своєї імперії, своєї секти, своєї Самопомочі (яка залетіла під суд, стиривши для своєї газетки (накладом 170 тисяч) фотку Кошулинського).

Після Садового точно буде потоп та попандос, і тому зараз усі танцюють під звуки гурту Гости из будущего та їх всенародного хіта "Беги от меня".

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.