Рука Кремля з львівського диму

Рука Кремля з львівського диму

Юрій Семашко,  9 березня 2016

Вуличні політики Львова, славні своєю піроманією та яйцеметанням, сьогодні тріумфували у святая святих – Російському консульстві.

Так історично склалося, що вирішальний суд на Надією Савченко кляті воріженьки призначили на уродини Тараса Шевченка. І тому сьогоднішня львівська акція, в підтримку льотчиці, розпочалася біля підніжжя пам'ятника Кобзарю читанням його нетлінної поезії.

Львівський осередок спілки письменників зібрав кількох небайдужих до долі бранки. І поки вони декламують, на площу приходить ще більше непересічних людей.

Після завершення декламаційного марафону справа за львівськими батьківщинцями. Юрій Дмитришин, наприклад, сьогодні за старшого: він зачитує маніфест та запрошує до слова Юрія Підлісного, Юрія Гудиму і навіть Ростислава Новоженця. Але його, о диво, немає, не видно, і не чути.

Поки колона вирушає у хрестовий похід на консульство країни-агресора, площу окуповують поціновувачі слова Кобзаря, які слухають чоловічий хор «Прометей», а серед них… Ростислав Новоженець.

Зачудований співом чоловічого хору Ростислав Новоженець, мабуть, навіть не підозрює, що його запрошували до слова, він навіть не йде з демонстрантами.

Не іде з ними й нардепка Оксана Юринець, адже вона сповна підтримала Надію Савченко вчора.

Колона бравурно йде вулицями, місцями вигукує патріотичних гасел та співає пісень. Безмовно минає колона лише міський морг.

Вимушену зупинку на перетині Пекарська-Мечнікова присвячують хвилині мовчання за Героями Небесної Сотні та загиблим в АТО.

Поки колона наближалася до консульства, праваки з С14 вже зайняли позицію під сусіднім від консульства будинком.

Вони оптимістично дивляться на демонстрантів. Втім, нацгвардійцям та міліції, не особливо подобається їх присутність тут. Силовики дипломатично спілкуються з радикалами, але як виявилося згодом, безрезультатно.

Демонстранти стають довкола головного транспаранту і виголошують промови. Дехто обурюється з пасивності студентів і навіть не соромиться робити їм закиди.

Хтось не в захваті від того, що демонстрація проходить під егідою "Батьківщини", це все пахне провокацією.

Непомітно для більшості, між натовпом, наче між краплинками теплого дощу, проштовхується вперед свободівка Ірина Сех разом зі своїми пенсійними яворинками, і все заради того, щоб гордовито стояти під носом у теле- та фотокамер.

Юрій Дмитришин демократично дає слово тезці Волощуку, після цього нарешті завершується офіційна частина дійства, і розпочинається справжнє шоу.

З-за спин натовпу, зі своєї позиції, прибігають праваки і яєчними залпами закидують білками та жовтками будиночок вахтера. Поки камери метушливо повертаються у бік кулінарної провокації, туди залітає димова шашка – лунає вибух і всім стає зрозуміло для чого С14 сьогодні прийшли сюди.

Яйцемети, використавши димову завісу, зникають з поля бою (поля зору телекамер) і плацдарм поспішно захоплює нардеп Володимир Парасюк, який намагається щось довести нацгвардійцям, які все таки впускають його недоторканне тіло в двір дипломатичної установи чужої держави.

Натовп збуджено тішиться і ділиться на прихильників ввічливого вторгнення та його чемних противників. Останніх менше і вони, переважно, залишають поле бою. Тим часом батько нардепа Парасюка не пасе задніх, і також перелазить браму консульства, щоб допомогти синові колективно опустити російський прапор.

Тамтешні обивателі намагаються зашкодити нарузі над символом Росії, але вже пізно – Парасюки виходять до натовпу, молодший береться пояснювати всім, що там (за парканом консульства) – територія України і тому нічого терпіти ворожу символіку на нашій, богомданій землі.

Апогеєм звитяжців стає спалення знамена Росії, яке ніяк не хотіло горіти зі першої спроби. Правакам таке шоу до душі і вони беруться підливати диму у вогонь – кидають димавуху під ноги дітям, дорослим, усім.

Поки розвіюється дим на вулиці, у дворі консульства також стає більше диму – це нацгвардієць активно працює вогнегасником. Юрба піроманів радісно скупчується довкола ворожого трофею, який вони мріють колись кинути під мавзолей Леніна, і таки спалює його дотла.

Всю цю полум'яну картину Нацгвардія споглядає стоїчно, наче так і має бути. Як нова поліція, так і стара, в кашкетах, також толерує дії вуличних піроманів. Зграйка з С14 кучкується біля колючого дроту і задоволено споглядає за поодинокими мітингарями.

Після такого демаршу вуличних львівських політиків уся надія на звільнення Надії Савченко гасне, наче від вогнегасника, бо ж хто захоче піти на поступки країні, в якій радикали закидують яйцями дипустанови і нищать символіку, прикриваючи свої дії фіговим листком патріотизму.

Залишається поспівчувати мітингарям, які справді щиро виходять на вулиці і стають очевидцями чиїхось спланованих провокацій.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.