Зміст статті

25 липня 2016

Загадки доісторичного прикордоння: трипільський дім на чужому кладовищі

Нові археологічні знахідки з Винниківського лісу - чому це важливо для історичної науки

Вже кілька тижнів на горах Жупан та Лисівка в околицях Винник працює міжнародна археологічна експедиція. Нещодавно у львівських мас медіа з’явилась новина про поселення трипільців, виявлене там науковцями. Ця знахідка вже змушує переглянути існуючі знання про ареал розселення представників трипільської культури.

Кілька днів тому археологи натрапили у розкопі на ще один важливий у наших краях об’єкт – могильник культури лійчастого посуду, який ще більше ускладнив загальну картину. І, судячи з усього, можна сподіватися, що найближчим часом Жупан та Лисівка відкриють науковцям багато інших значимих свідчень про людей доісторичної епохи, які жили на території Львівщини.

Дослідження гір Винниківського лісу триває вже давно. Перші археологічні розвідки на горі Жупан були здійснені ще у 1960-х роках знаним музейником Борисом Возницьким та археологом Ігорем Свєшніковим. Згодом регулярні розкопки тут провадив патріарх львівської археології Микола Пелещишин. Він досить добре дослідив схили Жупана та натрапив на рештки давніх поселень, які поєднували в собі артефакти і трипільців, і культури лійчастого посуду.

Пелещишин припускав, що має справу із гібридною, периферійною культурою, яка адаптувала напрацювання обидвох культур. Адже, західну межу розселення трипільців до цього часу проводили по лінії Луцьк – Галич.

Однак, подальше детальне вивчення знайдених пам’яток нинішніми науковцями змушувало припустити, що артефакти походять з різних періодів, а наявність трипільської кераміки свідчить про присутність самих трипільців, а не лише запозичення їхніх виробів.

Бажання перевірити правдивість цієї гіпотези звело в одну команду представників кількох інституцій з України та Польщі – Інституту археології НАН України ім. І. Крип'якевича, Інституту археології Жешівського університету, кафедри археології Національного університету ім. І.Франка та історико-краєзнавчого музею міста Винник.

Минулої осені спільна експедиція, фінансована Жешівським університетом, провела початкові розкопки на горах Жупан та Лисівка. У перших же ж траншеях було знайдено цінний матеріал – поховання та сліди житла. Однак, дощі та осіння погода перешкодили довести дослідження до кінця, тож польські та українські археологи знову повернулися сюди на початку липня.

Міжнародний склад експедиції не є випадковим. Адже, вершини Жупана та Лисівки приховують сліди двох давніх культур чи навіть цивілізацій – трипільської та лійчастого посуду. Якщо саме українці є спеціалістами з Трипілля, то більшими експертами з культури лійчастників є поляки. Такий розподіл компетенцій витікає з географічних меж розселень цих доісторичних культур. Тож, аби краще зрозуміти винниківські знахідки українці потребують поляків, і навпаки.

Про те, що на території України кілька тисяч років тому існувала розвинена Трипільська культура, сьогодні знають навіть школярі. Дуже часто різні псевдо-науковці задовольняють свої комплекси меншовартості, прямо виводячи українців із трипільців. А в масовій українській свідомості Трипілля постає ледве не єдиним джерелом цивілізації у доісторичній Європі на кшталт Стародавнього Єгипту у Африці.

Культуру трипільців дійсно можна назвати унікальною, завдяки величезним прото-містам, залишеним ними на території України, Молдови та Румунії. Однак, у ширшому контексті цю культуру слід розглядати як відгалуження масштабнішої середземноморської цивілізації епохи енеоліту та бронзи. Тоді як на інших територіях Європи існувало ще багато різних культур, відмінних від трипільців, але не обов’язково менш розвинених. Зокрема, у період про який йде мова, тобто, 4-3 тисячі років до н.е., величезні простори північної та центральної Європи займала культура лійчастого посуду, яка стояла приблизно на одному цивілізаційному рівні із Трипіллям, але мала зовсім інші витоки. Їхня кераміка була не така яскрава як трипільська, однак вони вміли будувати дольмени та мегаліти.

Саме на наших теренах, тобто на землях Галичини та Волині проходив умовний кордон між цими двома супер-культурами. Як зауважує Олександр Дяченко, науковий працівник Інституту археології НАНУ, слід говорити швидше не про кордон, а про контактну зону, в межах якої обидві культури впливали один на одного та запозичували технології і практики.

Дослідження археологічних шарів Жупана та Лисівки, власне, мають допомогти отримати детальнішу інформацію про особливості цієї прикордонної зони між трипільцями та лійчастниками. Гора Жупан у цьому контексті є простором, де пограниччя сходиться буквально в одній точці.

Археологи знайшли тут два різних шари – один, ранній, ідентифікований з культурою лійчастого посуду, та другий, пізніший, трипільський.

Лійчастники залишили після себе рештки поселень, кераміку, знаряддя із волинського кременю та характерні поховання, зорієнтовані за віссю схід-захід. Свої житла вони зводили із глини і плетеної лози та заглиблювали у землю. А поселення укріплювали ровами та валами, сліди яких ще досі збереглися на верхівці Жупана.

Якщо трипільці мали традицію спалювання своїх домівок раз на півстоліття, то у випадку культури лійчастого посуду на місці залишених поселень часто влаштовувався цвинтар. Швидше за все, так відбулося і на винниківських локаціях.

На горі Жупан був виявлений також трипільський слід – спалені рештки дерев’яного житлового будинку. Перед археологами ця знахідка поставила одну із головних загадок – адже, житло стояло точно на місці попереднього поховання культури лійчастого посуду, що не зовсім звично для того часу.

"Трипільці прийшли на це місце десь через кількасот років після лійчастників. Можливо, вони просто не змогли відчитати залишених тут знаків, що вказували на могильник. Або ж, ці знаки з часом втратились", вважає Олександр Дяченко.

Сліди трипільського житла на розкопаній ділянці практично не видні непрофесійному оку. Тоді як головні знахідки останніх днів – скелет лійчастника, присипаний пізнішим обвалом каміння, та добре збережена амфора – чітко виділяються на тлі грунту.

Артефакти лійчастої культури теж ставлять свої питання. Знайдений могильник обгороджений чимось подібним до кам’яної стіни. Втім, наразі, як пояснив польський археолог Даріуш Круль, ще важко розрізнити де є сліди штучної загорожі, а де просто природні нагромадження. Хоча, Даріуш схильний думати, що в більшості випадків можна буде підтвердити причетність людських рук.

Кам’яне обрамлення могильника робить його унікальним для цих теренів. Так само як і залишки начинь та знарядь, вкладені до поховання, що є не надто характерним для культури лійчастого посуду.

“Головне завдання нашої спільної команди – зрозуміти який саме зв’язок був між трипільцями та лійчастниками у цьому конкретному місці”, вказує Даріуш.

За словами Олександра, проведені роботи вже дозволяють ускладнити відому нам картину. Якщо раніше паралельні знахідки артефактів Трипілля та культури лійчастого посуду сприймалися як ознака синхронного співжиття чи мішаного характеру поселення, то розкопки на Жупані вказують і на інший варіант – трипільці могли приходити вже на кількасот років пізніше. Цю різницю в часі важко зафіксувати, але вона є важливою. Співжиття разом - чи використання одного місця для поселення? Ці моменти можуть свідчити про різні процеси. Тому, є сенс ретельніше дослідити вже відомі подібні пам’ятки, вважає Олександр Дяченко.

 

Автор: Андрій Бондаренко