27 грудня 2016

Перша пречиста

Цілковитий аншлаг на презентації міфічної платформи Руна від принцески українського трешу.

Надія Савченко представляє у Львові свою громадську платформу "Руна" поміж ангелом (праворуч) та вельзевулом (ліворуч).

Надія Савченко нагою прийшла у цей грішний світ, щоб десакралізувати та спрофанувати власною постаттю канонічні слова Володимира Висоцького "настоящих буйных мало" з пісні "Дорогая передача".

Не шаленець вона і не навіженець, і на щастя, не настільки вже самотня у своєму горі, бо в українській політиці та культурі зараз особливо чимало подібних до її світлої іпостасі клоунів.

Деякий перелік цих персонажів можна побачити у тексті про графоманію Дроздова.

Якщо попереднього візиту до Львова, під могутню руку Батька Тараса, їй ще співчували милосердні песики, це якщо вірити старій армійській приказці, то друга її візитація до львівських журналістів не відчула у повітрі навіть йоти співчуття.

Яке співчуття може бути до заточеної під вибори платформи "Руна", якщо тепер навіть сам Google замість переліку сторінок про Джона Роналда Руела Толкіна викидає сторінки про міфічну платформу Савченко.

У рунах, принаймні, є якась таїна, а яка божевільна таємниця може бути у Надії Савченко? Там ж усе на обличчі написано. Ще більше подібного та детермінізованого можна прочитати на обличчі її сестри – Віри.

Третьою у цій компанії могла б бути місцева активістка-неадекватка Боренько (так також багато цікавого можна відчитати на парсуні). Навіть бідний Радик поміж цих трьох – бабця – Божа кульбабка.

Щось з кармою у Надії, до бабці їй сходити, чи що? Навіть майонез "Руна" і той супроти неї. Майонез – ця гидота для здорового організму патріотичного українця.

Савченко віялом назбирала навколо себе жмутик неприємних асоціацій і тому навіть без наближення до асоціацій з північним Медведчуком уся її "Руна" розлітається на дрібні шматочки та краплинки.

Надія Савченко самовпевнено сподівається пробити харизмою четверту стіну, але цю трансляцію з психлікарні вже давно мав би висмикнути з розетки якийсь лікар Маргуліс.

Нє, звичайно, вона десь там ще усвідомлює усю міфічність власної впевненості у тому, що "Руна" – це справді абсолютно нова сила (яку влада не хоче пустити до влади), бо вона така нова, як Рух нових рил Саакашвілі, який нещодавно також презентувався у Львові.

Надія Савченко більше не вірить українським партіям і тому просить більше не вірити їй, "Руні" та навіть самому Теодору Дяківу, одесную.

І навіть просить не вірити самому Назару Мухачову, ошуйную. Бо де труп, там зберуться й мухи.

Савченко просить сумніватися у всьому. Савченко просить сумніватися у Савченко і тільки так багатостраждальна Україна нарешті дочекається довгоочікуваної революції та нового закону.

У цю мить нового заповіту Надія Савченко схожа на Ісуса Христа, який прийшов не зруйнувати Закон, а виконати його.

У цю мить її обличчя пломеніє козацькою вольницею для кожної автентичної душі українця. У цю урочисту мить Надія Савченко просить не називати її політиком. Просить називати її громадянкою. Але якщо її "Руна" заточена під вибори, заточена під зміну Системи, тоді вона хто? Сарна в пальто?

У цю мить деякі львівські експерти починають порівнювати Надію Савченко з Дональдом Трампом, але Савченко навіть боком не лежить поруч зі Трампом. Трамп – красавелло – до срачки перелякав переляканих хіпстерів, які без мила загралися у непомильних богів.

А кого може налякати Надія Савченко? Хіба що власними понтами "Шоу екстрасенсів" у 2012 році.

Якщо є сумніви у трамповості Савченко, то мають бути й сумніви у самій Савченко. І тому, згідно її святих заповітів, у цих сумнівах варто скористатися брудними методами Трампа.

Пацанка Савченко прийшла на представлення "Руни" у чорних гадах, чорних джинсах, чорному жакетику та червоному гольфику під низ. Її сестричка Віра також у червоному на споді.

Радикальні кольори в образі Савченко мали б спонукати Надію до радикальної перевірки власного луку перед виходом у білий світ, бо у білому та на чорному особливо добре помітно усілякі сліди людської неохайності, яка, як заповідав Віктор Франкль, є першою ознакою духовної поразки у пошуках сенсу життя.

Якась лупа, якісь порохи, наче вона мешкає у родині котиків, якась біла лінія (схоже, що крейдою?) і навіть щось кулясто-жовте, чомусь схоже на продукт життєдіяльності вухо-горла-носа.

Після методичок Трампа можна навіть помітити неохайно обрізані нігті, так по-пацанськи, щоб без жодних спокус для ідентифікації.

Неохайність тепер, певне, нова щирість.

Хоча ось такі коротко обрізані нігті були у російської шпигунки зі Смершу в романі Яна Флемінга "Casino Royale", яка так пристрасно надурила Джеймса Бонда. І тут варто не переплутати книгу з фільмом про Джеймса Бонда, де Єва Грін така сексі в ролі Веспер Лінд (а де вона не сексі?)

Вона тими руками картоплю копає? Але яка картопля у грудні? За таку неохайність в армії душарам відразу дають лося в чоло.

Може це так Савченко косить під святу безсрібницю? Вона навіть зрікається влади, бо коли заповідає їй не вірити, то сама вірить у те, що завтра на її місце прийде хтось кращий, ніж вона.

Але її тіло, а також тіло Теодора Дяківа, зраджують усю щирість їх супротиву Системі. Цікаво, чаша сія вибрала Теодора Дяківа за вдячну покору впродовж стількох років у тіні чи це просто заради постійного нагадування Надії Савченко про Божі дари?

Презентацію "Руни" навіть перенесли з Києва до Львова через хворобу Дяківа. І тому не варто шукати якихось небесних натяків, бо кому та "Руна" у тому Києві потрібна?

Немічне тіло зраджує Савченко та Дяківа, бо їм скрізь ввижаються фалічні символи влади, цього нестримного бажання влади.

Його можна помітити у ритуальних танцях рук Дяківа над мікрофоном, якого лівою рукою міцно тримає Савченко.

Його можна помітити у правій руці Савченко, яку вона тримає у кишені, але вказівним пальцем вказує десь униз.

Його можна помітити у тому, як Савченко витягує телефон з чохла і як натягує червоні рукави на білії пальці.

Його можна помітити у тому, як благоговійно тримає Дяків у руках жовто-блакитну ручку догори. Крізь стаканчик з водою таке його бажання моментально набухає та збочує ліворуч від власної ваготи.

І вже з цих позицій влади вони кладуть на усіх навколо. Савченко відомим кожній радянській пацанці знаменням – покладання лівої руки на згин правої руки.

Дяків, згідно американської традиції, намагається показати необ'єктивним журналістам з продажних ЗМІ щось подібне на фак (як це тільки може людина з таким благочестивим ім'ям та прізвищем).

Львівські журналісти, звичайно, що обурені такими перекладними знаками від "Руни", тим більше, що вельзевельний товариш Мухачов прямо заявив, що усі українські ЗМІ – це бізнес-проекти олігархів, які лише зомбують бідний нарід.

Мухачов ніби ж вірно усе говорить. І про війну кланів в Україні. І про псевдо-націоналістів та псевдо-еліти. Але як анонімно він про це заявляє цілих вісімнадцять хвилин без імен та прізвищ. Зовнішній вороги України – це Росія, а внутрішній – це олігархат. Тобто Порошенко?

Тому без перемоги над Порошенком, без прізвища Порошенка каже він, не буде й перемоги над Путіним (слова Путін він не каже), оскільки Порошенко та Путін – одна сатана (без прізвищ Порошенка, Путіна та сатани каже він), яка може розвалити неньку-Україну.

І Дяків ніби ж не дурний вуйко, який набрався на печі, наче Ілля Муромець, аскезної мудрості та сили Божої.

Але які ж нудні їх проповіді. Немає Гєпи на них, щоб повірити їхнім спічам.

Усі вони у своїх промовах нагадують товариша Сноудена, який голосно кричить про стеження АНБ за усіма на світі, але чомусь нічого не говорить про стеження ФСБ за усіма іншими.

Що стоїть за вивільненням такого масиву вже непотрібної інформації покаже час та розкаже пророк Мухачов.

А десь там, де зовсім немає совісті, по-людськи навіть шкода Надію, цю найбільш ображену з християнських чеснот.

Дивишся у ці очі і бачиш скільки там усього такого, чого б не мало бути. Того, що збочило на манівці, хоча десь там, на дні дзеркала її душі, ще можна помітити щось дитяче, веселе і не таке ув'язнене зобов'язаннями.

Страшна безодня людської недосконалості, як вірно зазначив Теодор Дяків. То, можливо, та її тілесна неохайність є результатом боротьби супроти тіла, таке його аскетичне упослідження?

Але навіть якщо й так, то емпатій до Надії Савченко, як до літака з російськими танцюристами, жодних. І це не так через скорострільність її іміджу у цей перехідний період, як завдяки пришвидшенню часу добрими людьми перед Апокаліпсисом.

І поки бабці моляться зів'ялими пальцями на її пречисте тілом, усі інші, гайда витрачати американські срібняки, трампівські срібняки, на новорічні ритми з літнім повівом (бо так, як раніше, вже не буде).

Тому для усі цих малих й лунає літній хіт "Sea" від німецього співака з президентським псевдом Roosevelt.

Автор: олександр ковальчук