Український соул # 1

Варіанти розпочинають треклист забутих, несподіваних та грувистих треків української естради.

Ретрохвиля соулу, фанку та диско поволі починає накривати українську музику. До рівня Івана Дорна ніхто з них поки що піднестися не може і тому усе це більше нагадує невдале наслідування російського колективу Меджикул.

Але навіть за такої сприятливої ситуації зовсім не згадується (схоже, що навіть і не планується) досвід української естради 60-80-х років минулого століття. Українська музика вже давно потребує негайної каталогізації та аналізу, але радянський її період, схоже, що викреслений назавжди.

Деякі навіть пишуть про неактуальність такої музики нині, але про таке можуть заїкатися лише безграмотні хіпстери, а це вже оксиморон та повна профанація ідей хіпстеризму. Ось ці два приклади ностальгії від MamaRika та Ксанті.

Червоноградка MamaRika (колишня Еріка). 70-ті, лихоманка суботнього вечора, сорочки з комірцями, афро, диско куля. Усе, як заповідали батьки.

Хаус-наслідування Дорна з іронічною експлуатацією естетики 80-х.

У Радянському Союзі найкращий соул (фанк, диско), звичайно, що був у Прибалтиці, наприклад, Мірдза Зівере та ВІА Еоліка з Риги.

Тут варто відразу зауважити, що у цих прикладах прибалтійського соулу повністю відсутні фолкові елементи, які часто можна зауважити у виконавців з радянської України. Вони, схоже, мали хоч якось прикрити неприхований соульний (фанковий, дисковий) еротизм.

Прикордонний український соул завжди був у темі останніх тенденцій, не гірше теперішнього покоління з його смартфонами, розумівся на актуальному закордонному саунді і намагався, наскільки це дозволяла радянська цензура, поєднати його з місцевим колоритом та українськими текстами.

Дисковий грув треку з незабутнім голосом Назарія Яремчука на альбомі "Незрівнянний світ краси" (1980) разом з ВІА Музики. На бас-гітарі Юрій Шаріфов. Також на альбомі класний соул "Я не сумую за тобою" (від Мирослава Скорика) та "Незрівняний світ краси".

Фолкова строкатість вдало зустрічається з соульною вітальністю і це не настільки вже дивина й на закордонних зразках, наприклад, у треці Odyssey "Our Lives Are Shaped By What We Love" з альбому 1972 року, який перевідкрили у 2011 році на альбомі "Our Lives Are Shaped By What We Love: Motown's Mowest Story (1971-73)". У пошуках дискографії Odyssey варто шукати саме колектив з лейблу Mowest та оминати Odyssey з лейблу RCA.

Український варіант треку "Papa Was A Rolling Stone" (1972) героїв американського соулу Temptations.

Потойбічна (закордонна) психоделія ідеально лягає на заборонений карпатський сексапіл у коротких спідничках і так іронічно проходить повз аскетизм радянської цензури.

Дещо чужий у такому міксі текст набуває подвійної грайливості і так стає однією з предтеч стьобності майбутніх треків Братів Гадюкіних, де блюз Мадді Вотерса може сміло поєднуватися з коломийками.

Сюрний волинський постмодерн, ніби з фільмів Алехандро Ходоровського. Гордовий Зінкевич з ямочкою на підборідді, уламки чужих треків та один із іронічних прикладів того, як фолкове гетто української естради постійно збочувало у заборонені для радянських громадян території.

Одна з вершин українського соулу та пишний ідеал поетичної народної душі та надмірної вітальності самого жанру (соулу). Безсмертна класика, де добре чути, що виконавці ознайомлені з творчістю одного з геркулесових стовпів соулу – Айзека Хейза.