Феміністичний інтернаціонал Львова

Після зимових сміттєвих горорів, після регулярного обурення львів'ян діями влади та після політичних піар-мітингів нарешті хоч хтось у місті розродився доволі бравурною та райдужною вуличною акцією. 

Відчувається, що ГО "Феміністична майстерня" готувалась ретельно, аби Львів з його давніми політичними традиціями, гідно постав поряд з іншими містами світу, де сьогодні жінки публічно декларували готовність відстоювати свої права тут і зараз.

Вже з початку акції феміністки демонструють, що їхня акція –інтернаціональна, адже на ній виступають борчині за права з ближнього закордоння. Навіть з Москви. У Львові.

Та це не єдині борчині-гості з пострадянських країн. Десь між львів'янок зі скромним плакатом маршувала навіть горда кавказька горянка.

Феміністкам сьогодні неприємно визнавати, що в Україні досі не ратифіковано Стамбульську конвенцію. Вони цю прикрість фіксують на траспаранті, а також у промові заступниці голови центру "Жіночі перспективи" Марти Чумало. Вона просто під вікнами політичної обителі Андрія Садового нагадує, що фракція "Самопоміч" у Верховній Раді торік не проголосувала за ратифікацію Стамбульської конвенції (Закон про запобігання та протидію домашньому насильству).

У той час Ринком саме проходив виконуючий обов'язки директора департаменту ЛМР "Адміністрація міського голови" Євген Бойко і кудись телефонував у голубу далечінь.

У коментарі Варіантам Марта Чумало уточнює, що за ратифікацію конвенції, переважно, голосували нардепи з парламентської коаліції. Феміністка додає, що така річ, як права жінок не може залежати від коаліції чи опозиції. 

Після її виступу борчині заряджають кілька гасел і рушають маршрутом Ринок-проспект Свободи-Ринок.

Замикають колону, як не дивно, але хлопці. Однак такий тактичний хід суто заради безпеки, оскільки на марші можливі провокації, відтак тили жінок захистили завсідники спортклубу "Цитадель".

У часи, коли львівські праваки безкарно влаштовують провокації, феміністок варто захищати. Мабуть в Києві, та Ужгороді феміністки не були такими завбачливими.

Тому, хто стежить за вуличним політиканством у Львові легко помітити, що молодики ці з Автономного опору. У цьому немає жодної крамоли, і варто лиш придивитися до дрібниць, і стане зрозуміло, що автономи допомогли феміністкам і словом (гаслами), і ділом. На марші ходить ідейна автономка Ярина Волошин, а єдиний гучномовець маршу увінчує добре впізнавана символіка АО. 

На проспекті Свободи марш контрастує з кількома місцями: наметом націоналістів з ГО "Ідея нації" та рекламою турецьких авіаліній на фасаді Оперного театру. Мабуть, ця авіакомпанія допомогла не одній українці дістатись до Туреччини на нелегальну роботу.

Лук деяких перехожих також дисонує з маршем: старість проти молодості, робота проти відпочинку у вихідний, інтелігентність проти радикальності.

Марш завершується промовами на конкретні теми: історія боротьби за права жінок, проблеми жінок в ЗСУ, наприкінці – про вічні цінності.

Незважаючи на масовість акції, їй бракувало жінок, які б вели бурхливу політичну діяльність та мали вплив на ті чи інші рішення хоча б на місцевому рівні. Депутатки міськради, до речі, також сповна не відчувають себе у безпеці та потребують додаткових можливостей. Іноді навіть підтримують своїми рішеннями жінок, які опинились у кризових ситуаціях.

Відтак, чому б жінкам-політикам не об'єднати зусилля з феміністками, які щороку 8 березня нагадують про боротьбу за свої права вуличними акціями?