Український соул # 14

Варіанти продовжують треклист забутих, несподіваних та грувистих треків української естради.

Варіанти знову кайфують від української естради 60-80-х років минулого століття, яка вже давно потребує негайної каталогізації та аналізу. І так, не завжди поміж цього треклисту буде соул, фанк чи диско.

Альбом 1991 року "Це не хевi метал рок" з невгамовним та невагомим джаз-фанком, сонячним, невловимим та розслабленим. За ностальгійними танцями не варто забувати, що усе найкраще тут наприкінці: "Малюк посміхається", "Прощавай", "Ходіння за три моря". Найкраще закликання літа, того позачасового раю, що так швидко завжди закінчується.

Медобори та Марцинківський вкотре підносять характерною ніжністю виконання свою соульну баладу до захмарного ідеалу.

Нерозтрачена ніжність фолкових ритуалів у найбільшому хіті Любові та Віктора Анісімових. Майже забута інтонація у репертуарах фолкових та навколофолкових артистів України.

Карпатський фанк від важливих та шанованих провідників якісного фанку в Україні.

Весела, нахабна та експериментальна електронізація батьківської спадщини на альбомі "Ukrainian" (1975) від нью-йоркського колективу ElectroNova. Діаспорна географія свободи продукує несподівані вибрики саунду, а електронна мультиплікаційність значно підважує пафос співочих заповітів ("Черемшина") і тому для тутешнього вуха все це звучить майже як єресь.

Електроніка ElectroNova одночасно та мимоволі просуває українську пісню на ще незайману територію футуристичності та викриває усю її (пісні) етнографічну кітчевість ("Коломийка"). Приджазовані "Два кольори" так і балансують між глибиною та попсою, щоб наприкінці остаточно впасти у мікс прогу та електрофанку.

На цій території вони стають побратимами не тільки Групі Петра Пашкова, але й ВІА Світязь з їхньою космічною одіссеєю "Розквітай, моя Волинь". І це так ніби український зореліт блукає у безкрайньому космосі, а його астронавти переспівують батьківські пісні після стількох років анабіозу. І це вже готовий
саундтрек для ретро-фантастики про пригоди української діаспори на далекій планеті, можливо, таких оспіваних Стожарів.

Найбільшою бомбою на альбомі стає найсміливіший ремікс "Червоної рути", де пісню розбирають на деталі: її популярність пародіюють прог-роковим розмахом, а увесь її заквітчаний та кітчевий потенціал вивертають назовні, щоб дати місцями, прости Господи, прото-техно з прото-IDM вкрапленнями (2:14). Інколи такі викрутаси нагадують французів Kikrokos з альбомом "Jungle D. J. & Dirty Kate" (але це диск 1978 року) та хіт Rose Royce "Love Don't Live Here Anymore" (але це також альбом 1978 року).