Львівська журналістка Марія Доротич супроти транспортного колапсу у Львові.
Журналістка львівської газети "Високий замок" Марія Доротич розповідає Варіантам свою історію боротьби з чиновниками та депутатами Львівської міської ради за вирішення проблеми транспортного колапсу у місті.
У туристичному, європейському Львові громадський транспорт працює наче у селі міського типу. Після 22:00 з Залізничного вокзалу можна добратися додому лише на таксі, і це добре розуміють люди, які користуються Інтерсіті. Електротранспорт також після 22:00-22:30 майже не працює.
Я прогнозую, що взимку, або коли випаде перший сніг, у Львові може виникнути траспортний Майдан, оскільки транспортний колапс, який загострився з першого вересня, може посилитися.
Тому я й пішла на таку авантюру, на такий радикальний крок. Щоб вирішити питання з транспортом у своєму мікрорайоні (Майорівка, Медової печери, студентські гуртожитки, геріатричний пансіонат), де працюють маршрути 44, 15 та 24 (перевізники Фіакр та АТП 14630) я вирішила в рамках журналістського експерименту, і як звичайна, свідома мешканка, звернутися до Львівської міської ради за допомогою.
Спочатку я зателефонувала на гарячу лінію 1580, і як не дивно, там відразу взяли слухавку та вислухали мою проблему. Однак вже минуло більше місяця, але я так і не отримала жодної відповіді про те, як просувається моя справа щодо цих маршрутів.
Після цього я звернулася депутата нашого округу в ЛМР Назара Палідовича, однак він намагався мене переконати, що нічого з цього не вдасться, тому що транспортний колапс існує у Львові через брак водіїв. Я йому, звичайно, відповіла, що нас, як львів'ян, це не цікавить. Ми вибирали владу і тому нас цікавить результат, цікавить нормальна робота громадського транспорту.
Після цього Палідович сказав, щоб я не хвилювалася, оскільки у наш район (на Пасічну) планують протягнути тролейбусну лінію (до кінцевої трамваю № 2). Але це лише проект, а питання браку транспорту та переповнених маршруток потрібно вирішувати вже на вчора, і тому, поки протягнуть тролейбусну лінію на Пасічну, то я встигну вже купити машину.
Це я так намагалася з ним жартувати. Після цього Палідович запевнив мене, що зі мною зв'яжеться його помічник, а він зробить депутатський запит. Схоже, що нічого з цього не вдалося зробити, бо ніхто зі мною не виходив на зв'язок. Після цього я звернулася до комісії інженерного господарства, транспорту, зв’язку та житлової політики ЛМР, де мені пообіцяли, що мій запит зачитають на сесії Львівської міської ради, але ніхто нічого так й не вирішив.
Я не розчарувалася, виявила наполегливість і мою скаргу все-таки реєструють у ЦНАПі та висувають питання цих трьох маршрутів (15, 24 і 44) на розгляд комісії інженерного господарства, транспорту, зв'язку та житлової політики.
Комісія ж вирішила скерувати моє звернення до в.о. начальника управління транспорту ЛМР Олега Партики для розгляду та вжиття відповідних заходів, а про результати розгляду звернення повідомити комісію інженерного господарства та мене, як заявника. Отож вирішувати транспортне питання у Львові – це якась гра в одні ворота.
Після цього я зателефонувала для інтерв'ю до заступника мера з ЖКГ Сергія Бабака. Цей чиновник Львівської міської ради навідріз не хоче визнавати, що у Львові існує транспортний колапс. Цитую його слова: "Транспортного колапсу не існує. Просто дехто розкручує істерію щодо цього питання. Також у всьому, що стосується роботи громадського транспорту у Львові, винні громадські організації, які блокують питання пільговиків та погрожують нам судами. Ми ж хочемо, щоб сесія Львівської міськради зменшила кількість пільговиків, тобто прийняла рішення про те, що пенсіонери мають платити за проїзд 2 гривні".
Що це за громадські організації він так і не сказав, а лише попросив дослідити це питання і так усе відразу стане зрозуміло (хто, що, де і як). А ще Бабак зазначив, що якщо повернутися до формату, де у години пік та після 18:00 пільговиків обмежать у проїзді (або платити 2 гривні), то у місті все автоматично розблокується. Кількість машин на маршрутах буде та сама, але тисняви у маршрутках вже не буде, оскільки відпаде 100-150 тисяч пільговиків різних категорій. Це вони у себе там так порахували.
Також, за його словами, ці громадські організації Львова заблокували й нові конкурси на перевезення у місті. Тобто, я так розумію, що ті 46 (5 перевізників) львівських маршрутів фактично працюють у Львові поза законом. Відтак я почала ставити пану Бабаку критичні питання про те, чому від цього мусять страждати люди, оскільки у інших містах України вистачає своїх громадських організацій, але там транспорт працює.
Бабак почав говорити, що в інших містах України тариф на перевезення становить 6-7 гривень, а громадське ставлення до цього питання є реалістичним, а не таким популістичним, як у Львові, де всі піаряться на будь-якому захисті. Мене, звісно, це не дуже втішило і тому і намагалася дати йому зрозуміти, що він говорить дурниці.
Він відразу запитав у мене: "А що ви пропонуєте робити?" Я йому відповіла, що я журналістка і тому не можу щось йому пропонувати йому, чиновнику, який отримує за вирішення цих питань у місті відповідну зарплату, ще й з таким штатом в управлінні транспорту.
А він мені й відповідає, що: "Приходьте до нас працювати, ласкаво просимо. Всі такі розумні критикувати, але ніхто не хоче працювати. От, наприклад, на конкурс начальника управління транспорту не має жодної кандидатури. Будь ласка, приходьте, працюйте начальником управління транспорту".
Але це вже, взагалі, якийсь нонсенс.
Після таких розмов з чиновниками та депутатами Львівської міської ради я просто не бачу світла у кінці транспортного колапсу у Львові. Шкода, звичайно. Я й сама неодноразово запізнювалася на ранкову нараду та змушена була користувалася таксі, а хтось просто іде пішки. Мені шкода дивитися на молодих людей (студентів), які стоять на зупинках у моєму мікрорайоні та виглядають тих маршруток. Згодом, коли вона приїде переповнена, то у неї неможливо увійти, а якщо й зайдеш, то не факт, що не залишишся без гаманця чи мобільного телефону.
Хтось починає нервово телефонувати на роботу, попереджувати та просити, щоб його не штрафували за це. Добре, що є така робота, де не штрафують, але ж є такі роботи, де штрафують. Шкода дивитися на матерів, які заходять у маршрутки з дітьми, яких везуть у садочок. Це просто жах, нелюдські умови.
Якщо ще рік (чи півтора роки) тому, я виходила о 9 годині ранку на свою зупинку, то бачила там відразу декілька 15-х чи 24-х. Не подобалася якась одна маршрутка, то можна було сісти у іншу, яка їхала через дві хвилини. Нині ж ситуація така: ти виходиш і бачиш на зупинці багато людей, які виглядають ту маршрутку, як у якомусь забитому глухому селі.
На Майорівці не їздить жоден великогабаритний автобус, а лише одні некомфортні "Богдани". 24-ті маршрутки у дуже поганому технічному стані, чомусь перехилені на один бік. 44-ті маршрутки ніхто не миє і тому у них постійно пил, сморід чи грибок на вікнах. Тому питання підняття вартості проїзду у Львові до 6-7 гривень нікого не тішить.
Я питала у Сергія Бабака навіщо платити такі гроші за такі ганебні умови перевезення, але він киває на Європу, де транспорт коштує 2 євро, і ще повідає, що див не буває.
Буквально вчора йшла додому пішки. На годиннику 21:50 і жодної маршрутки навколо, жодної. Тобто Львів фактично паралізований, бо як так може бути, щоб біля 22:00 вони вже не працювали?
P.S. Управління транспорту Львівської міської ради повідомиляє, що у Майорівці таки працюють три великогабаритні автобуси для студентів.
Так, справді від студентських гуртожитків з вул. Пасічної та Медової Печери вранці курсують велокогабаритні автобуси для студентів, де проїзд коштує дві гривні. Я запитала у студентів, чому вони їдуть на пари близько 10-ї звичайними рейсовими маршрутками, а не своїми студентськими, і вони в один голос відповіли, що ці маршрутки мають дуже незручний графік.
Перша вирушає близько 8-ї ранку, остання – о 9:15. Студентам, які їдуть на другу пару незручно ними їздити, бо доводиться гуляти центром міста до півтори години. "Якщо навчальний корпус в центрі, то який сенс нам їхати о 9-й ранку на пару, якщо навчання стартує аж в 11:00", – сказав мені студент одного з гуртожитків на вул. Медової Печери. Деякі студенти скаржаться, що іноді так звані студентські маршрутки не приїжджають вчасно, а в окремі дні, взагалі, не приїжджали о 9:15.