А у нас в квартирі ЛАЗ

Посткоїтальна утреня на Стрітення в Львівській міській раді млява та розсіяна. Депутатки та депутати довго не можуть зібратися до купи після дня усіх закоханих та усіх подарунків його.

У цей світлий день радість на обличчі, окрім православних християн, звичайно, можна ще помітити у madridista та мерсисайдців, але де ж їх, справжніх, відшукати у стінах Львівської міської ради? Можливо, що саме тому міський голова Львова Андрій Садовий такий злий та недобрий, неначе чорт. І не так тому, що глорив за ПСЖ, а тому що зробив ставочку на Порту, яке вчора виніс Ліверпуль (тож не тільки одному Ляшкові має щастити з цим у цій країні).

Вертка бацила садового роздратування навіть перескочила з мерського тіла у думки капелана Львівської міськради о. Павла Дроздяка у благословенній промові якого відчуваються на дотик дошкульні нотки прикрости усім перед собою. Може бути, що його вже нарешті задовбав увесь цей вертеп розбійників, де його ніхто ніколи не слухає, де ніхто не бере зі столику образочків з молитвою Єфрема Сирійського, але він з року в рік мусить сіяти Слово Боже у це колюче терня, бо ж учень не може бути більшим за свого вчителя.

Либонь, як полюбляє казати Джої Тріббіані, це просто одноразове непорозуміння (таке валентинкове), де йому лише на мить не вистарчило смиренномудрія і тому він такий недоброзичливий до цих депутатів та депутаток. Мудрий вкраїнський нарід добре знає, що на великі свята до добрих людей часто чіпляється різноманітний блуд, зокрема, блуд роздратування, але його, як заповідав Господь Наш Ісус Христос, треба виганяти у пацєток постом та молитвою. Бо ж праведність не у побожності, а у зміні мисленні, у богомисленні.

Від отця Дроздяка бацила роздратування естафетно перелітає знову до батька міста – Андрій Івановича Садового. Сьогодні він такий недобрий, як давно вже не був перед депутатськими очима, і немов гаспид, антиболотник та антипко в одній іпостасі. Не стібе він, як раніше, лагідним батьківським словом малих депутатів цих, неначе нерозумних дітей. Та й немає особливо когось особливого, як колись був Володимир Гірняк, щоб з нього бешкетувати лагідним звертанням "Володю" і так пестливо опускати на нижчу гілку розвитку.

Є хіба що Валєрчик, Валерій Веремчук, у якого колись так презентаційно стирчали пипки крізь футболку під час прешестя Ляшка на Санта-Барбару. Але тепер він поважний член львівської громади, класовий елемент, статусний індивідуум.

Є ще депутат Босаневич про якого міська легенда, при нагоді, розповідає, що за часів його босяцької молодості у нього нібито були проблеми зі зникненням столових приборів в одній з місцевих ресторацій. Однак тоді, колись, депутат Босаневич міг просто бути фанатом другої Матриці, адептом соліпсизму. Але це все гріхи далекої молодості, тепер у депутата Босаневича кафе на Шуварі, бо й Ротшильди також колись з чогось розпочинали.

Поза усім цим дрібним, Садовий сьогодні особливо категоричний та непохитний у своїй патріархальній вертикалі. Навіть батареї (опалення) у великій сесійній залі значно тепліші поблизу міського тіла голови і тому той, хто сидить поодаль – приречений мерзнути. Хто не з ним (верховним Садовим), той проти нього, той баба (нехай аполоджають автора усі феміністичні ваджайни). Тому так часто Садовий апелює у своїх громовицях до депутатів до справжнього чоловічого слова, до того посполитого "будьте чоловіками", до славнозвісних і таких чоловічих "правил гри" та просить не маніпулювати інформацією про нього у святий день свята (бо тільки у нього така прерогатива на депутатів з рогатки).

Але є у цьому безпросвітті й промінчик веселкової застанови, оскільки статті Варіантів не минають безслідно, вони вчать, піднімають та підносять. Поміж присутніх у сесійній залі можна помітити певні (дещо, косметичні, звичайно) зміни, які свідчать про те, що власники цих змін поволі витискають з себе усе рабське та хтонічне.

Так після минулої статті Варіантів про попередню сесію Львівської міської ради укропівець Зінкевич нарешті позбувся того причухана гопника і ось, ач, аж змінився на очах, ніби на дріжджах (от що робить з людиною чубчик праворуч). Виріс, підріс, став новою людиною – не школотою, а державним мужем. Солідність якась прокльовується, ще трохи і можна з такою поліційною аудиторією сміливо іти в міські голови Леополіса. Навіть можна побачити у ньому якусь подобу аристократичних закидонів, але це так, хвороба росту.

Навіть активна мешканка Рясного Леся Турашвілі нарешті перестала обводити контури своїх губ олівцем та нарешті використала червону помаду (хоча й тут можна помітити дитячу хворобу лівизни, бо вона хотіла як у Джолі, а вийшло як завжди), і немов Анна Австрійська у Трьох мушкетерах показала усім оце диво, мовляв, ось так ось, вуаля. А це, поміж усім іншим, навіть дозволило їй з благоговійно доторкнутися до волосся самого Григорія Козловського, бо як каже народна прикмета, волосся молодого у медовий місяць благословляє доторканта (доторкантку) на різноманітну плодючу діяльність, особливо, напередодні весни.

Саме тому так буденно і непомітно депутати та депутатки погодили викуп ЛАЗу та передачу його майна у комунальну власність. Проголосували за ще одну ланку у тривалій боротьбі за ЛАЗ, який каменем висить над побожною душею Львова. Ще й тому, що це улюблена колись територія для Андрія Садового. Він там колись виріс, бігав, стрибав та дивився на захід сонця.

Звичайно, за увесь цей час під ногами у патріарха Садового плуталась шурею-бурею нечисленна Свобода з різноманітними заявами для збудження власного електорату, але усю увагу від питання вивішування бандерівського прапора на свята у Львова та його обмотування скотчем навколо сесійної трибуни відвернула своїми знадливим формами чарівна свободівка Мар'яна Батюк у червоній спідничці та у чорному вгорі.

Попри усі демарші та анафеми Садовому від Свободи був у їхній діяльності й позитивний момент, а саме обговорення тонкої жовтої лінії для продавців квітів на Стрийському базарі. Під час правдивої дискусії про квіти напередодні весни свободівець Карбовник згадав автора петиції (про лінію для квітів на Стрийському) – настрашеного гопника з УКУ Отара Довженка – і вставив йому добрячого пістона, мовляв: "Знаючи Отара Довженка, який пропагує не зовсім традиційні цінності, то він, напевне, квітів жінкам не дарує. Але всі жінки люблять квіти, а Львів – романтичне місто" (бла-бла-бла).

І саме тому усім вагітним, вразливим, чуттєвим, меланхолійним, боязким (як О. Довженко), православним, греко-католикам, католикам, протестантам, мусульманам, свободівцям, членам УГП, національним дружинам, мешканцям Тернопільської області, а також жителям Івано-Франківська, Міністерство охорони здоровля відразу повідомляє, що кліп Fischerspooner "TopBrazil" шкідливий для Вашого психічного та ментального здоров'я. Закрийте свої очі та насолоджуйтесь звуком.